"Поруч з ученим-істориком, археологом, етнографом, літературним критиком, уживався в йому народний популяризатор та газетний публіцист. Ще в його особі сполучалися знання з досить далекої до того сфери наук політичних, соціальних та економічних", - писав у своїх спогадах видавець Олександр Лотоцький про Василя Доманицького.
Він народився 140 років тому 19 березня у селі Колодисте – тепер Тальнівський район Черкаської області. Його батько Микола Доманицький був священиком. Походив із давнього шляхетного роду, мав герб – козак з шаблею. У 10 років Василь почав навчатись у IV Київській гімназії. Після неї вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Ще студентом отримав роботу в журналі "Київська старовина", виступив співзасновником видавництва "Вік". У 1902 – організував позичково-ощадне товариство у Колодистому. До нього цвійшли члени із 9 сіл. Правління звело двоповерховий будинок. У ньому був магазин, зерновий склад, каса, кімната для читання і сцена для театральних вистав, повідомляє Gazeta.ua.
До театру у Доманицького було особливе ставлення. Лотоцький згадував: "Він кохався у народних спектаклях і не знав у сьому ні втоми, ні спину. Вишукує серед хлопців і дівчат, навіть серед неписьменних, талановитих артистів, заохочує їх до гри, виучує з ними ролі. Під час жнив, коли артисти були зайняті роботою в полі, він ходить з ними на поле і, поки вони жнуть, виучує з ними ролі, увечері робить репетиції. В святочні дні ставить спектаклі. Споруджує для цього сцену, здобуваючи бутафорію та сам гріміруючи доморослих артистів. Сі українські театральні вистави відограли велику ролю в національному освідомленню не лише самих артистів, але й усього селянства, що з живим інтересом ставилося до вистав рідною мовою і вперше задумувалось над ролею рідного слова в народному житті.
Але от Доманицький десь безслідно зникає на два-три тижні: се значить, що він натрапив на інтересну бібліотеку чи на родинний архів в якомусь маєткові й жагуче припав до того добра, як бджола, висисаючи звідти солодку поживу для себе. До бібліотеки, до книжки взагалі у Доманицького біла спеціяльна пасія. Він пильно дослідив бібліотеки усіх своїх знайомих та любовно дав лад не одній такій бібліотеці. Кожну копійку, що заводилась в його, він в першу чергу витрачав на книжку. В сьому специфічному марнотратстві не могла з ним нічого вдіяти ніяка сувора товариська опіка."
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Засновнику музею дали 4 роки тюрми за мемуари
Працював у Києві та Петербурзі. Під його редакцією вийшла "Історія України-Русі" Миколи Аркаса та перше повне зібрання віршів Тараса Шевченка - "Кобзар" із 215 творів. Видання були успішними. Їх розкуповували і тому Доманицький брався за перевидання. Писав історичні та літературознавчі статті до всіх тодішніх українських видань. Через велике навантаження і недогляд почав хворіти – запаленя легень. Лікувався в Ялті, на острові Корфу, в Дубровнику. На запрошення Івана Франка жив у Криворівні в Карпатах. В 1907 році поїхав до польського курорту Закопане.
"Здоров'я його погіршувалося з кожним роком, - писав Дмитро Донцов, який теж приїхав на лікування у Закопане. – В 1908 році, коли я з ним познайомився, він виглядав цілком добре. Скоро одну працю скінчить як приймається за іншу. Але вже зимою він частіше став лягати. Коли я в марті 1909 року виїхав до Відня він вже не вставав, але не покладає надію ще якісь 2-3 місяці побувати на Україні". Лікарі наполягають на лікуванні у Франції. Василь Доманицький погоджується. Їде через Відень. "Я думав йому показати місто, але це вже було не можливо. Він не зміг зробити пари кроків. Ця подорож була дуже рискована. Але він не втрачав гумору. Розмовляючи зі мною в готелі він сміявся, жартував. Він надіявся на Францію."
Попри стан, з собою везе матеріали до третього видання "Кобзаря". Задумав написати українські підручники для школи. Лікарі пансіону в місті Аркашон на березі Атлантичного океану забороняють працювати, але він ховається і пише.
О 6 годині 28 серпня 1910 року Василь Доманицький помер. Друзі організували перевезення тіла до Києва. Ховати його у місті заборонили. Тому похорон відбувся у Колодистому.
"Можна з певністю сказати, що ніяка, мабуть, справа, коли тільки вона була чимсь важна або доторкалася якогось більшого гуртка українців, не минала без того, щоб в їй не брав участі, не дав допомоги чи поради Володимир Боніфатійович, і завжди з надзвичайною скромністю, ніколи не висовуючи своєї особи наперед", – писав Василь Доманицький (1877–1910), український літературознавець, історик, фольклорист, публіцист і громадсько-політичний діяч.
9 
35413
Коментарі