Оголосили полювання на в'язнів-утікачів

Повстання в'язнів нацистського концентраційного табору "Треблінка" на теренах Польщі розпочалося 2 серпня 1943 року.

Табір був одним із найбільших центрів знищення євреїв і ромів Польщі й інших країн. Засуджених до смертної кари морили голодом і хворобами.

1943 року в'язні, які мусили працювати в таборі, помітили, що кількість потягів із людьми значно скоротилася. Чули й звістки про поразки німців на Східному фронті. Вирішили, що табір ліквідують, а усіх, хто залишився знищать.

Виступ спланували у нижньому таборі. Уже в березні 1943 року було створено оргкомітет, неофіційним керівником якого став варшавський лікар Юліан Чоронжицький. Свої перші зусилля ув'язнені спрямували на захоплення зброї, однак, підкупити варту грошима не вдалося. Після декількох невдач і переводу деяких організаторів до верхнього табору, Чоронжицький покінчив життя самогубством. Втім, табірним майстрам вдалося виготовити копію ключа від німецького арсеналу. Тоді ж заколотники з верхнього і нижнього таборів об'єдналися. Комітет очолили нові лідери.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В "трудовому таборі" Треблінка вбили 700 тис. осіб

У травні до ув'язнених дійшли звістки про придушення повстання у Варшавському гетто. Тоді ж прибули транспорти із захопленими, яких мали знищити. Наприкінці липня спалювання трупів було майже завершенно і в'язні Треблінки розуміли, що згодом візьмуться за них. Комітет вирішив діяти негайно і розпочати повстання 2 серпня о 16:30.

Повстанці планували убити есесівців, знешкодити вартових, підпалити табір і тікати до Біловезької пущі, втім, їх викрили. Зав'язалася бійня, яка тривала пів години. Повстанцям вдалося прорватися до арсеналу, підірвати штаб квартиру, спалити декілька казарм, майстерень і прорвати огорожу, але їх почали розстрілювати зі стін і сторожових постів. У самих повстанців швидко скінчилися набої.

З 840 в'язнів утекти вдалося 400-м. Близько 350 учасників загинули під кулями на місці - з ними й усі організатори повстання. Незабаром нацисти оголосили масове полювання на втікачів. Війну пережило близько 70 з них. Сам табір наказали ліквідувати, після чого землю засіяли люпином, а місця масових поховань роками привертали увагу мародерів і золотошукачів.

×