14 листопада 1907-го у фермерській родині в Швеції (містечко Віммербю) народилася Астрід Ліндгрен (Астрід Емілія Ерікссон), шведська дитяча письменниця, чиї книги перекладені більш ніж 85 мовами та видані більше ніж у 100 країнах. Сьогодні вона найбільш відома завдяки своїм творам про "Карлсона, який живе на даху" та "Пеппі Довгапанчоху".

Вона стала другою дитиною Самуеля Авґуста Ерікссона і його дружини Ганни. Всього у родині було 4 дітей. До смерті своїх батьків Астрід активно з ними листувалася, переповідаючи все, що відбувається в її житті.

"Спокійно і надійно нам було з батьками, які так сильно любили один одного. Вони були завжди з нами, коли ми потребували них, але вони не обмежували нас і дозволяли вільно і весело тинятися навколо! Зрозуміло, нас виховували слухняними і богобоязливими, як було прийнято в той час, але в іграх нам надавали повну свободу і ніколи за нами не стежили. І ми грали, грали без кінця, як це ми тільки не загралися до смерті! Ми, як мавпи, лазили по деревах і дахах, стрибали зі штабелів дощок і стогів сіна до того, що починало нити в животі, повзали у вигаданих небезпечних підземних ходах - у великих купах тирси, плавали, ще не навчившись плавати, геть забуваючи наказ мами "не заходить у воду глибше пупка". Але ми вижили всі четверо".

Свої пригоди вона часто описували у книгах.

Пропонуємо цікаву інформацію про письменницю, зібрану Gazeta.ua для вас.

Про те, як любові Ліндгрен добивалася лесбійка

1954-го до Астрід із Німеччини стали приходити посилки з букетами, квітковими цибулинами, книгами і рукавичками, шоколадом, желе, вазами з фруктами і квитком на літак до Берліна. Це вела облогу її приятелька Луїза Хартунг, з якою письменниця познайомилася минулого року в Берліні.

"Я пам'ятаю, як в 1953-му мама повернулася зачарована цієї німкенею. Луїза була дуже обдарованою, розвиненою жінкою, її жваво цікавили книги Астрід Ліндгрен. Мама цінувала думку доброзичливої і знаючої людини, до того ж вимогливої", - писала у спогадах донька письменниці.

Жінки активно листувалися, давали один одному професійні поради (Луїза була літератором), обмінювалися думками про письменників і їхню творчість. Між ними панувала повна довіра.

"Іноді я роздумую, навіщо живу, навіщо людина взагалі живе. Але ділюся цим тільки з тобою: я не виставляю своє зневіру напоказ. Якщо знаєш, в чому сенс життя, розкажи", - допитувалася Астрід.

З часом подруга стала проявляти до неї любовний інтерес, хоча і мала коханку в Берліні. Це почало втомлювати шведку і затьмарювало їхнє листування.

"Я тебе люблю, ми завжди будемо друзями. Але ти кажеш, я "граю з вогнем". Хіба любити іншу людину і дружити з нею означає грати з вогнем?" - пробувала її зупинити.

Та ж відписала, що справжня близькість в дружбі між жінками означає фізичні стосунки.

1957 року Астрід Ліндгрен відповіла їй прямо:

"Будь-яка любов має право на існування. Але якщо хтось - як я - абсолютно гетеросексуальний, його ніяк не може охопити "любов" до людини тієї ж статі. Зате я можу залишатися в близьких відносинах і захоплюватися, або як хочеш назви, жінкою, як у випадку з тобою".

Вони не припинили листування, яке тривало загалом 11 років аж до смерті Луїзи. Відправили одна одній 600 листів, з яких 250 було від шведки. Але бачитися було каторгою для Астрід. Якось вона скаржилася приятельці:

"Мене спіткало Велике Випробування в особі Луїзи Хартунг - самої бурхливої людини на світі, яка годинами базікає без угаву. Я думала, бідна голова моя вибухне. Зітхнула з полегшенням, коли вона поїхала в аеропорт".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Астрід Ліндгрен боялася назвати ім'я батька свого сина

Про Карлсона

У СРСР "Карлсон на даху" був найпопулярнішим з книг Ліндрен. Його вислови швидко йшли в народ. Борис Панкін, посол СРСР у Стокгольмі протягом кількох років, на початку 80-х років, сказав письменниці, що існує дві книги, які можна знайти в більшості російських будинків, а саме: Біблія та Карлсон на даху" . "Як чудово, - сказала Астрід Ліндгрен, - я не знала, що Біблія у вас така популярна".

А тим часом в 17 штатах США ця книга була заборонена. Спеціальна педагогічна комісія визначила, що витівки Карлсона дратують не тільки вчителів і вихователів, а й самих батьків. Він провокує дітей бути неслухняними, є поганим прикладом і до всього ще викликає величезний жах, страх і огиду щодо нянь. У багатьох країнах світу його вважають мерзотником, шахраєм і покидьком.

Про бібліотеку і блокноти

4200 томів книг складала колекція письменниці. Серед них "Війна і мир", "Божественна комедія", книги Солженіцина. Вона читала норвезькі, данські, англійські та німецькі книги оригінальною мовою.

185 км книг переклала зі шведської на українську Ольга Сенюк. Це 13 найменувань помножених на тиражі. У 1993-му жінки зустрілися. Сиділи на ліжку, на якому Астрід колись вперше оповідала своїй доньці про Пеппі Довгупанчоху, коли дівчинка хворіла. До наступного приїзду перекладачки Ліндгрен пообіцяла вивчити українську. Але зустрічі не було.

660 стенографічних блокнотів на пружинках із записами письменниці зберігаються у стокгольмській Національній бібліотеці. У них її чорновики книг за 50 років, нотатки про події із особистого життя, спостереження за своїми і чужими дітьми. Тільки досвідчений стенограф може розібрати ті записи.

Цитати про саму себе:

"Іноді я щаслива, іноді ні. Щаслива - переважно коли пишу".

1945 під час сварки з чоловіком

"Все чудове, що коли-небудь траплялося в цьому світі, відбулося спочатку в чиїйсь уяві".

Астрід Ліндгрен, 1958, з промови на врученні премії Андерсена

"Абсолютно с тобою погоджуюся - просто загадка, як люди примудряються жити в шлюбі. Одружитися, на мою думку, треба дуже рано, а з іншого боку, є ж дурні, які одружуються раз, другий, третій, навіть і в більш зрілому віці. Одне тільки знаю ... немає такого чоловіка на світі, який міг би спокусити мене новим шлюбом. Можливість бути самій - це просто неймовірне щастя: займатися собою, мати свою думку, самостійно діяти, самій вирішувати, самої влаштовувати своє життя, спати, думати, оооо!"

Астрід Ліндгрен в листі до подруги влітку 1961-го

"Треба працювати над музикальністю мови. Я повинна відчути її звучання. Я пишу й знов переписую, відкидаючи зайві слова, аж поки ніщо не різатиме вуха… Я ніколи не думаю про те, щоб написати так, аби розважити малих читачів. Власне кажучи, коли я пишу, я про них зовсім не думаю. Я пишу для власної втіхи, винятково для того, щоб розважити ту дитину, якою колись була сама і яка досі живе в мені"

1970 інтерв'ю

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Швеції видали воєнний щоденник письменниці Астрід Ліндгрен

"Я дуже звичайна, абсолютно нормальна і врівноважена, може, трохи меланхолійна, чого моє оточення і не помічає. Здається, ніколи особливою життєрадісністю не відрізнялася, хоча буваю весела на людях. Легка меланхолія супроводжує мене з юності. По-справжньому радісною була тільки в дитинстві - може, тому віддаю перевагу писати книги, де можна воскресити цей чудовий стан".

1954 в листі до подруги

"Якщо хочеш написати разючу книгу для дітей про те, як важко і неможливо бути людиною в нашому світі, ти маєш на це право. Хочеш написати про расизм і класову боротьбу - твоє право. Хочеш віршик написати про квітучий острів серед шхер - і це твоє право, і ти зовсім не зобов'язаний ламати голову над тим, яке там слово римується зі стічними водами і витоком нафти. Коротше кажучи - свобода! Бо за відсутності свободи в'яне квітка поезії, де б вона не росла".

Виступ перед молодими письменниками і видавцями, 1970

Цитата про неї

"Вона справляє враження успішної ділової жінки: досить висока, струнка, білява, любить посміятися. В очі відразу впадає незвичайна природність: вона зовсім не хизується. Захоплена, цікава, вона вникає в такі речі, на які знаменитість, здавалося б, повинна дивитися зверхньо. Вона не намагається приховувати і знає, що її положення єдиного значного дитячого письменника 1940-х років абсолютно унікальне".

1949 журналіст провінційної газети

"Її відданість друзям була великою. Астрід відчувала сильні почуття до людей. Але у неї були подруги, які тиснули на неї, від яких вона втомлювалася через їхню нав'язливість і, через постійні вимоги підтвердити їх "суверенне" право на її товарство та інтерес".

Карін Нюман, донька

"Я бачила своїми очима, як потужні люди в костюмах перетворилися на маленьких хлопчиків перед нею. Сама Астрид зверталася до всіх людей, з якими вона зустрічалася, з однаковою повагою. Незалежно від того, наскільки вона була втомлена, і як їй хотілося зачинити свої двері і залишитись самій, вона ніколи не розчаровувала тих, хто мав сміливість наближатися до неї в цей момент. Я пам'ятаю, як вона говорила іноді, коли суєти навколо неї ставало забагато: "Я так втомилася від Астрід Ліндгрен". Ми настійно закликали її бути менш прихильною й іноді сказати "ні", коли вона втомилася. "Ви не знаєте, скільки часу потрібно, щоб навіть сказати "ні", була її відповідь. Якщо хтось приходить і хоче, щоб я висловила свою думку про те, що я вважаю важливим, то я буду".

Внучата племінниця Астрід з боку її брата Гунара - відома в Швеції письменниця детективів Карін Альвтеген.

Астрід Ліндґрен померла 28 січня 2002 року в 94-літньому віці.

×