Жінки у шинку "мочили" корів, щоб були слухняні

 

— Крейдою били хрести на дверах у сараях зі скотом і святою водою кропили по всіх загородках, — розповідає 80-річна Софія Усиченко родом із села Кропивня Володарсько-Волинського району на Житомирщині про день Власа. — Ще батько брав свічку і йшов до сараю, курника і стебки, де тримали свиней. Підпалював вогнем, принесеним у хванарі з церкви за 5 кілометрів. Обкурював скотину, щоб Власій ­беріг від дурного ока і хвороб усяких.

24 лютого православна церква згадує священномученика Власія. Він жив у Севастії — нині місто Сівас у Туреччині. Був лікарем, прославився чудесами зцілення людей і тварин. Під час гоніння на християн за Візантійських імператорів Діо­клітіана (284–305) та Лікінія (307–324) усамітнився в печері на горі Аргеос. Щодня до нього навідувалися дикі звірі, яких лікував прикладанням рук і благословенням.

Якось слуги місцевого князя Агриколая ловили в горах диких звірів і схопили Власія. Дорогою до в'язниці він зцілював хворих і творив чудеса. Одна жінка поскаржилася, що вовк забрав у неї порося. Власій посміхнувся і промовив: "Не плач, твоє порося повернеться". Тієї ж миті вибіг вовк і приніс здобич неушкодженою. 316 року після довгих знущань і катувань Власію стяли голову мечем.

Українці шанують священномученика Власія як покровителя домашньої худоби. У кого було велике господарство, замовляли в церкві молитву за здоров'я тварин. Приводили до храму на освячення й напували свяченою водою.

На Харківщині молебні служили на обійсті. Всю господу обходили з іконою Власія, кропили водою і накурювали ладаном — "щоб вберегти худобу від хвороб". Часто тримали ікону святого у хліві й на стайні.

— Зараз уже ніхто майже цих свят і не пам'ятає. Бо за колгоспу всеньке в людей позабирали. Дідову сім'ю на Сибір відправили. Коней, корів, волів відняли, а хутір розкидали, — розповідає Софія Усиченко. — Як худоби власної немає, то колгоспну святкувати ж не будеш. Бо воно вже не твоє, а общеє.

На Полтавщині робочу скотину, переважно волів, шанували напередодні, 23 лютого — на Харлампія. Добре годували, щоб була дужа протягом сезону.

Не здатну до розмноження худобу вшановували окремо. Її пов'язували з уявленнями про смерть. Тому покійників на цвинтар везли тільки на волах. Для цього ніколи не використовували здатних приносити потомство тварин. Вважали, відтоді вони не зможуть давати нове життя.

У ці дні забороняється працювати, щоб протягом року худоба не хворіла. Жінкам дозволялося лише зробити три мички із клоччя і ними обкурювати корів, телят і овець. Вважали, що так захищають їх від нападу вовків.

Якщо в хліві була ікона святого Власія, до неї зверталися з молитвою: "Святий Власій, дай щастя на гладких телушок. І на товстих бичків, щоб із двору йшли — грали, а з поля йшли — скакали".

— На Власа мати спеціально ліпила пухкі й великі, на долоню, вареники з сиром. Казали на них "добрі вареники". Ними загодовувала теля — щоб було здорове, корову — щоб були круті боки, свиней і поросят — щоб нагуляли сало, — говорить 71-річна Марія Абрамова із міста Зіньків на Полтавщині. — Казали, що "Власій на вареники ласий".

Корів також частували пампушками з молочною кашею, щоб давали багато молока. Грудки масла несли до церкви й залишали у дар перед образом святого, примовляючи: "Треба, щоб у Власія борода була в маслі".

На Рівненщині й Житомирському Поліссі молилися Власу, щоб оберігав худобу від ласиці. Вірили, якщо ця тварина перескочить через лежачу корову чи вівцю, та захворіє і може здохнути.

На Гуцульщині пильнували, щоб ласичка худоби не покусала й не виссала молоко. За здоров'я тварини на Власа влаштовували обіди для бідних.

На Херсонщині й Слобожанщині на Харлампія-­Власія відзначали "Бабський празник". Під обід жінки збиралися в шинку й пригощалися, "мочили корів, щоб були слухняні".

— У нас переказують, що колись на Уласа баби своїх чоловіків днищами від прядок по спині лупили, рушниками чи шматками якимось шмагали, — розповідає 71-річна Ольга Лиховид із села Чулаківка Голопристанського району на Херсонщині. — Сміялися, що це вони так до них залицялися, аби мужики були до дружин своїх ласкавими.

За прадавніми уявленнями, биття і шмагання було проявом контактної магії. Цим діям приписували здатність провокувати розмноження й плодючість.

До святого Власія звертаються з молитвами про зцілення, особливо хвороб горла.

— Як святий Влас був у тюрмі, то врятував юнака, якому кістка пробила горло, — каже Марія Абрамова. — Тому якщо є проблеми з цією частиною тіла, то можна до Власа звертатися по допомогу. Піти до церкви на його день і під час молебню освятити свічку. Обводити нею навколо горла. Спосіб давній і помічний.

Вірили, що на Власа закінчується зима. "Власівські морози" вважали останніми, бо "святий Влас бикам роги збиває". Казали: "Прийшов Влас — із печі злазь". За прикметами, якщо цього дня відлига, то морозів більше не буде.

Велеса шанували купці й торговці

Християнський святий Власій прийшов на зміну давньому язичницькому божеству Велесу або Волосу. Автор літопису "Повість врем'яних літ" розповідав про укладання договору між греками й русичами 907-го: "Клялися ті оружжям своїм, і Перуном, богом своїм, і Велесом, богом скоту. І утвердили вони мир".

У клятві князя Святослава Велес згадується як "скотій бог". Худоба була ознакою заможності. Тому Велеса шанували купці й торговці. Капище Велеса в Києві розміщувалося біля річки Почайни, де зупинялися човни купців.

У договорі між Русю і Візантією Велес співвідноситься із золотом, Перун — із зброєю. Ця пара язичницьких богів неодноразово згадується у давньоруських джерелах як божество неба — Перун і землі — Велес. Ідол Перуна стояв серед Володимирових богів на Старокиївській горі, а ідол Велеса — на торговому Подолі.

У жниварських обрядах поліщуків до нашого часу залишився звичай залишати на полі останні колоски "Велесові на бороду".

Автор "Слова о полку Ігоревім" звертається до віщого Бояна, як до Велесового онука. Тому вчені припускають, що Велес був також покровителем поезії й музики, культури й мистецтва.

×