"Все-таки ті люди не скавуліли і не склали зброї"

 

"Західний світ подивляв відвазі й завзяттю закарпатців та співчував їм. Але тим і вичерпувалася "допомога" того світу. Перед переважаючими збройними силами наступаючої Мадярщини і при на­глядній підтримці Берліна, Карпатській Січі "встоятись не було сили". Повторилася чергова трагедія українського народу", — писав один із провідних діячів Організації українських націоналістів Осип Бойдуник у спогадах "На переломі", виданих 1967-го у Парижі.

Протягом 1920–1930 років територія Закарпаття перебуває у складі Чехословаччини. Тривалий час Прага обіцяє автономію українцям. Та восени 1938-го нацистська Німеччина захоплює Чехію, а Словаччині дає автономію.

За прикладом словаків, закарпатці теж добиваються права на окремішність. Створюють свій автономний уряд із 6 осіб. Місто Хуст роблять столицею. 12 лютого 1939-го проводять вибори до місцевого сейму. Українське національне об'єднання здобуває 92% голосів. У селах піднімають білі прапори як символи абсолютної перемоги. Українці з різних країн збирають кошти та їдуть на Закарпаття долучитися до розбудови державності в краї.

"Увечері у славній Січовій гостинниці зустрічаю українців зі всіх кінців світа. Бачу навіть тих, що вже 20–25 років не зустрічав. Панує українська атмосфера, оркестра грає українські пісні, наша молодь танцює", — пише у щоденнику 8 березня 1939-го колишній дипломат Олександр Севрюк, який прибув до Хуста з Берліна.

Українці Польщі та Словаччини теж на піднесенні і дещо заздрять закарпатцям, які мають автономію та беруться за проголошення незалежності. Чимало молоді з Галичини, яка перебуває під владою Польщі, нелегально переходить кордон у горах і записується до збройного формування "Карпатська Січ".

"У Січі згуртувалося все, що було найкращого і найціннішого в Карпатській Україні і суміжних українських землях", — згадував письменник Володимир Бірчак у книзі "Карпатська Україна. Спомини й переживання" 1940 року. — Крім місцевих, були тут і галичани, що перейшли через гори, щоб тут служити Україні, а в разі потреби — над берегами Тиси й зложити свої голови. Були тут і давні українські емігранти, що досі проживали в Празі, Відні чи в Берліні. Всі збіглися сюди до хоч і малої, але своєї рідної землі".

У ніч на 14 березня 1939-го в Хусті українці беруться захоп­лювати тамтешні склади зброї. Вони належать чехам, які їх охороняють. Відбуваються сутички. Потім стає відомо про вторгнення угорського війська на Закарпаття. Чеські солдати та офіцери відступають. Українці розповсюджують у Хусті листівки із закликом збиратися біля будинку уряду.

"Стоїмо ми всі перед будинком влади. Падає сніг. О 19:00 Августин Волошин (Августин — прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської України у жовтні 1938 року — березні 1939-го. — ГПУ) проголошує Карпатську Україну незалежною державою. Маси народу вітають це проголошення бурхливими оваціями. Співаємо гимн", — згадує Олександр Севрюк про події 15 березня 1939 року в Хусті.

Тоді ж до міста з'їжджаються 24 із 32 обраних депутатів сейму. Для засідання декорують приміщення гімназії. Виділяють місця журналістам і представникам громадськості.

"Без усякого церемоніалу з усіма ознаками поспіху зібрався сойм у спортивній залі гімназії та проголосив державу самостійною республікою з офіційною назвою "Карпатська Україна" з теперішнім крайовим гербом поряд герба Великої України, — писав журналіст "Нової віденської газети". — На високій трибуні, покритій червоним полотном, уряд зайняв місце. На стіні висів герб з ведмедем, бічні стіни були прибрані національними барвами. Після першого установчого засідання сойму відбулося одразу чергових п'ять інших, на яких прийняли всі основні точки конституції. Промовців переривали часто голосні оплески "Слава Україні".

Сейм звертається до Німеччини з проханням зупинити її союзників-угорців. Гітлер відмовляється. Прем'єр Августин Волошин з іншими урядовцями їде у Румунію. Погано озброєні і мало треновані січовики намагаються зупинити просування угорського війська.

— Що це ви за народ, українці? Ваша молодь, як льви, б'ється за цей шматочок землі, — питають жителів Хуста угорські старшини після бою із січовиками.

Вони не сприймають закарпатців за офіційне військо, тому полонених страчують. В окремих регіонах бої тривають до кінця квітня.

"Мусимо чесно сказати, що в світлі останніх подій маємо більшу пошану до українців, ніж до чехів і словаків, — пише польський часопис "Меркурій Польський". — Які б там не були і хто б там не були оті "січовики", а все-таки ті люди не скавуліли і не склали зброї. Билися в найтяжчих політичних і стратегічних умовах".

70 українців і 8 чехів загинули в боях 14 березня 1939 року в Хусті та околицях. Билися за склади зброї. Потім проти закарпатців розпочали операцію угорці. У протистоянні з ними полягло до 1,5 тис. українців. В угорській армії загинуло близько 100 бійців.

Проголошення незалежності Карпатської України знімали відеокамерою

"Я домовився з фільмовими корпораціями для роблення фільмів у Карпатській Україні, для удокументовання важних історичних подій", — пригадував поїздку на Закарпаття у лютому 1939-го тоді 50-річний Каленик Лисюк. Під час Української революції 1917–1921 років він воював у лавах Армії Української Народної Республіки. Потім емігрував до США. Там заснував кілька фабрик та крамниць. Зароблені кошти вкладав у діяльність українських установ Галичини та еміграції.

До Хуста він прибуває із сином Петром, 25 років. Мають фотоапарат, відео­камеру та грамофон. На станції першим зустрічають хлопця років 10–11, продає квіти. Одягнений у дорослий кашкет і піджак із підкоченими рукавами.

— Слава Україні! Купіть, панове, перші весняні квіти, — звертається до Лисюків та показує жмут синіх пролісків.

— Слава Україні. А ти це кажеш для того, аби я лише купив квіти? — цікавиться приїжджий.

— Квіти можете не купувати, пане, але Слава Україні, — розвертається і біжить до іншого гурту хлопець.

Під час сутичок січовиків із чехами за склади зброї у Хусті Петро Лисюк гине. Одні кажуть, що він тоді фотографував солдатів.

"Свідки бачили, як чеські вояки вели його арештованого вулицями, — наводить іншу версію Олександр Севрюк. — У нього не було зброї, але були американські і чеські гроші. Вояки зловили його на вулиці. Шукали зброю, а натрапили на гроші. Вивели в чисте поле, пограбували і застрілили. Ні одного сотика при тілі не знайдено".

Петро Лисюк ще лежить у труні, а його батько наступного дня знімає відео і записує на фонограф історичне засідання сейму Карпатської України. Щоб створити повноцінний фільм, у квітні-травні 1939-го робить постановчі зйомки. Фільмує засідання уряду Карпатської України, телефонні перемовини Августина Волошина та бої січовиків із чеськими військами.

Коли приходять угорці, його арештовують. Лише завдяки американському громадянству не розстрілюють. Відвозять до консульства США в Будапешті.

Роботу над фільмом "Трагедія Карпатської України" він завершує 1944-го в кіностудії Василя Авраменка у Нью-Йорку.

×