Україна щедра на "потойбічні" назви. На Одещині, приміром, є село Шайтанка, на Харківщині — Бабаї, на Івано-Франківщині — Чортовець, на Буковині — Чортория, на Миколаївщині — Чорталка, на Дніпропетровщині — Чортомлик. Сатанівок є відразу дві — на Хмельниччині й у Черкаській області. І звісно ж, гріх не згадати подільські міста Сатанів і Чортків.

Жителі курортного містечка Сатанів Хмельницької області від його "пекельної" слави всіляко відхрещуються. Навіть розповідають легенду, опубліковану століття тому. Мовляв, за античних часів углиб Поділля пробрався військовий загін римського імператора Траяна. Воєвода Тонілій зупинився там, де нині розташований Сатанів, і запитав легіонерів: "Sat an non?" — "Доволі чи далі?". Звідси нібито й назва. Та не дуже хочеться вірити, що народна пам"ять зберегла не лише ім"я римлянина, а й те, що він сказав латиною. Бо навіть 250-річну фігуру сидячого Ісуса з вапняку поблизу лікарні місцеві жителі називають просто "жіночкою". Які вже там Тонілії та Траяни…

А з тією фігурою було так. 1651-го козаки з татарами так зруйнували Сатанів, що жителі змушені були тікати аж за Дністер. Через два роки навчені гірким досвідом міщани відкривають замкову браму козацьким загонам. Проте польська залога не побажала здатися — і козаки всіх вирізали. Невдовзі коронний гетьман Мартин Калиновський повернув місто Речі Посполитій. За відкриття воріт він наказав стратити кожного десятого православного, незважаючи на вік і стать. Калиновський звелів установити пам"ятний знак — отого скорботного Ісуса. "Навіть Господь зажурився, побачивши вашу зраду королеві!" — повчав гетьман місцевих. Та народ не йме віри цій легенді: мовляв, це журиться сам пан Калиновський, що програв Сатанів у карти магнатові Сенявському.

У місті жили також грецька, вірменська та єврейська громади. Трохи вище від міської брами 1724 року стоїть оборонна синагога XVI ст., збудована в мавританському стилі. Жителі сусідніх хат нині використовують стару божницю як сміттєзвалище. Із туристичної інфраструктури в Сатанові — хіба що вказівні знаки з відстанню в кілометрах. Буклети і сувеніри, напевно, вважаються тут диявольськими знаряддями, і в продажу не трапляються.

Переїжджаємо річку Збруч, що розділяє Хмельницьку й Тернопільську області. Вона колись була кордоном Російської та Австро-Угорської імперій.

Повертаємо на південь. Ліворуч від дороги тягнуться Медобори. Ці гори-пагорби — скам"янілий кораловий риф Сарматського моря. Неподалік від села Городниця —  найвища вершина гряди: Богіт. На ній стояв відомий на весь світ чотириликий ідол язичницького бога Світовида.

Лежав би він захований на дні Збруча й по сьогодні, якби не спекотне літо 1848-го. Коли ріка зміліла, прикордонники побачили в ній якусь шапку. Придивились — а вона кам"яна та ще й з ідолом. Тягнули його з річки шість волів місцевого пана Костянтина Заборовського. Зараз ідол Світовида зберігається в Кракові. А в музеях України можна побачити його копії.

Від місцевих же можна почути перекази про негативно заряджені біополя на місці жертовника, так що навіть дерева не хочуть рости поблизу капища і занадто часті громовиці над Боготом. Та що до XVII ст. сюди навідувалися лише жерці й ідолові жертвували не тільки тварин, а й немовлят.

Далі по курсу Личківці — село на берегах річечок Тайна та Гнила. На високому пагорбі, поруч із руїною старовинного костелу, збереглися рештки замку, нині облаштовані під капличку.

 А ще два пошкоджені часом монументи. Один — "Тіням померлих душ" — поставили в 1830-х у пам"ять про кілька сотень померлих від холери. Фігура сьогодні валяється внизу, біля ставка, а на постаменті залишилися лише її скорботні ноги. Навпроти — могила капітана Міхала Зборовського, який на 28-му році життя загинув у наполеонівській армії під Можайськом. У військовому шоломі на монументі місцеві розгледіли череп без щелепи. Розказують про сина воєводи, який захищав від ординців честь дівчини і поплатився за це відтятою щелепою. На сусідньому пагорбі — елегантний панський маєток, куплений одним із місцевих заробітчан. А колись у цій ошатній віллі була сільська лікарня.

За кілька кілометрів — райцентр Гусятин, сірководневий курорт і батьківщина козацького ватажка Северина Наливайка. А далі їдемо до Чорткова.

Серед 30 тис. його жителів багато кому не дає спокою "лиха" назва рідного міста. Навіть місцевий деканат Української греко-католицької церкви називається не Чортківським, а Бучацьким. 1999-го Чортків намагалися перейменувати на Богородичне. Але коштів у бюджеті на це забракло— і місто залишилося із назвою, під якою відоме в історії з 1522 року.

У чортківському "пентагоні" колись замурували монаха

Легенда ж про Чортків така. На зорі віків посварилися Бог із чортом. Усе диявол робив на зло: Бог запустив у річку Серет воду — а нечистий русло перегородив камінням та земляним валом. Всевишньому взялися допомогти водяні змії: вирили нори в валу. Через них пішла вода і зруйнувала чортову греблю. Ще двічі той пробував зупинити річку, та лише впав у воду. Вона затягнула його на дно і вкрила товстим шаром мулу. Так він там і лишився. Долину, що утворилася, люди назвали Чортовою, а місто в долині — Чортковом.

Тут уціліли кілька десятків старих, австро-угорських вілл, синагога (1680-ті), будинок цадика-чудотворця та храми різних конфесій. У центрі стоїть дерев"яна Успенська церква кінця XVI — початку XVII ст., а неподалік залізничного вокзалу — на сто літ молодша Вознесенська. Ратуш тут теж дві. Стару — ХІХ ст. — із вежею з годинником і торговими рядами не раз знімали в кіно. Новий магістрат, зведений у 1926–30-х роках, не такий гарний. Привітом із Європи над центром-базаром здіймається вежа Домініканського костелу.

Та головна туристська принада — замок, що стоїть над Серетом із 1610-го. Хоч на його подвір"ї нині газова заправка, а від колишньої розкоші палацу залишилися лише сірі стіни. Кажуть, ніби в чортківському "пентагоні" — замок п"ятикутний у плані — колись замурували монаха. І він нібито являвся ночами дружині місцевого шляхтича й просив звільнити його із "полону". Коли перелякана жінка вказала у замку місце, що їй приснилося, там справді знайшли скелет. Залишили його там "на пам"ять", здається, турки.

Тут і закінчуємо мандрівку із Сатанова до Чорткова. Звідти туди кілометрів під 90 — година дороги машиною, якщо ніде не зупинятися. Та в цих краях від цього годі втриматися.

×