"Він вийшов на майдан Богдана Хмельницького, до Софії Київської. Попереду на нього підступно чекають давно відлиті кулі, снаряди і бомби. А тут юного селюка вчаровує ніколи не бачене диво. Може, в ту мить він і став письменником. Ставши ним, міг уже за кілька днів потому загинути, так і не встигши написати жодного рядка", — пише літературознавець Михайло Слабошпицький про письменника Павла Загребельного у книзі "За гамбурзьким рахунком" 2004-го.

16-річний Павло в червні 1941-го просився на фронт, але його не взяли. Відправили до військового училища в Києві вчитися на артилериста. Із наближенням німецьких військ він брав участь в обороні української столиці. Зміг вирватись з оточення і відступити до Конотопа на Сумщині.

"Танки йшли на нашу "сорокап'ятку" (протитанкова 45-міліметрова гармата. — ГПУ), лишаючи пiсля себе чорнi слiди на зеленiй отавi. Бiля гармати все було потрощено. Снаряд, посланий одним із танкiв, розiрвався бiля наводчика, i тепер той лежав, одкинутий далеко вбiк, непорушний, блiдий, пiдiбгавши ноги, як мала дитина. Командир гармати ще стогнав, але його стогін щомиті ставав тихішим. Всі інші теж були вбиті", — згадував Павло Загребельний у "Думі про невмирущого" про бій, у якому отримав поранення у груди та осколок в око.

Його літаком доправляють до Саратова. Після одужання зараховують до Харківського артучилища, яке перевели до Середньоазіатського військового округу. Закінчує його в березні 1942-го.

Направляють командиром на Брянський фронт. Там у бою отримує осколкові поранення обох ніг. Його підбирають німецькі вояки, несуть на плащі до своїх. Ешелоном відправляють до Орла, де на місці колишньої тюрми влаштували великий табір для полонених.

"Опинився в бараці для хворих і поранених, — писав пізніше Павло Загребельний. — Відібрали одяг і видали гітлерівську уніформу, перефарбовану в темно-зелений, майже чорний колір. Замість чобіт видали гольцшуги — дерев'яні туфлі. На одязі білою фарбою намалювали "80" — позначка "радянського офіцера". На шию почепили чотирикутний металевий номер".

Тримають у великій брудній камері, де рядами стоять двоповерхові дерев'яні ліжка. Матраци та подушки набиті папером від книг і газет.

"В рані завелися черви, але ніхто мене не лікував. Санітар-колаборант приходив до камери лише роздавати таблетки, — розповідав Павло Загребельний в інтерв'ю. — Хто міг пересуватися, кидалися на ліки. Лежачі просили: "Дайте мені синеньку", "А мені жовтеньку".

Переводять до литовського міста Кальварія. Там страчують кожного десятого. Полонених шикують, і автоматники перераховують їх. Хапають та передають трійці катів. Загребельний — восьмий.

"Десятого я не знав, але його обличчя запам'яталося назавжди, — розповідав сину Михайлу. — Дивиться воно на мене крізь півстолітню далеч, мов обличчя найріднішої людини. Відтоді для мене будь-яка черга страшна й огидна".

Із наближенням фронту перевозять у табір на територію Німеччини. Вимінює свій триденний пайок хліба на словник і вивчає німецьку. Побачивши це, нацист-майор пропонує взяти участь у парі. Якщо полонений відповість на три питання — отримає 20 пачок цигарок. Якщо ні — 20 діб карцеру. Цікавиться, яке найбільше число можна записати за допомогою двох цифр, яке море не має берегів і де поховане серце Кутузова. Павло Загребельний відповідає правильно, і здивований військовий визнає поразку, дає цигарки. Українець роздає їх товаришам.

В'язні працюють на каменоломні. У таборі Павло Загребельний найбільше дружить із лейтенантом хімслужби Іллею Майданським. Висвячує його у козака Кіндрата Майданникова. Ім'я бере з роману "Піднята цілина" російського письменника Михайла Шолохова. Друг так і реєструється в комендатурі табору. Разом планують втечу.

"Восени 1945-го батько тікає з полону і приєднується до загонів французьких партизан, а потім потрапляє у розташування військ США, — згадував Михайло Загребельний. — Ті направляють його у спеціальний табір у Парижі".

Володимир Яворівський у некролозі Павлу ­Загребельному зазначав, що саме американські війська відіграли головну роль у звільненні полонених, серед яких був майбутній письменник.

В автобіографічній повісті "Дума про невмирущого" Павло Загребельний писав: "В'язні захопили барак та взяли вахтерів разом із фельдфебелем у полон. Вийшли з барака і вишикувалися в колону по чотири. По боках, напнувши солдатськi шинелi, стали тi, в кого були гвинтiвки. Здалеку нiхто б навiть не подумав, що це йдуть люди, якi вирвалися на волю".

Залишає Німеччину ненадовго. Повертається та стає офіцером зв'язку Радянської військової місії у Британській окупаційній зоні.

×