Ганна Гнисюк народила сина 18 грудня 1944-го у холодній хаті у селі Перекоринці Мурованокуриловецького району на Вінниччині. Була настільки слабкою, що рідні й сусіди вирішили: не виживе. Щойно народженій дитині дали півсклянки горілки, щоб також померла відразу, а не потім від голоду. Та породілля видряпалася. А малого, його назвали Миколою, вигодувала жінка із сусіднього села.

Перший фотоапарат "Смена" Миколі подарувала мати, коли закінчив сім класів. Але професійно він почав фотографувати, коли працював асистентом кінооператора на Ризькій кіностудії. До латвійської столиці потрапив випадково. Мати упросила військового-латвійця, який приїжджав до їхнього села лікувати спину бджолами, взяти Миколу із собою до Риги вчитися. Той погодився за 17 кг меду.

1967-го Микола Гнисюк переїхав до Москви: виграв у конкурсі на посаду фоторепортера в журналі "Советский экран". Він виходив мільйонними тиражами, у всьому СРСР з нього вирізали фото акторів і вішали на стіни. Гнисюк знімав найвідоміших радянських і зарубіжних зірок.

— У фільм "Очі чорні" Микита Михалков запросив зніматися Марчелло Мастроянні, — згадує дружина фотографа Надія Майданська. — Був новий рік. Увечері в Будинку кіно Марчелло сидів за столиком. Микола бігав довкола нього, знімав, знімав. І тут Мастроянні розізлився: "Ну що ти все знімаєш і знімаєш?". А Микола розгубився всього на секунду. А потім обернувся до нього і каже: "А що ти все кривляєшся і кривляєшся? Ти актор, твоя професія кривлятися, а я фотограф, і моя професія — знімати". Пізніше на одному зі своїх знімків Марчелло написав: "Миколі, прекрасному фотографу та найінтелігентнішій людині". Подібний автограф залишив йому і Роберт Де Ніро: "Найінтелігентнішому фотографу".

Із грузинським кінорежисером Отаром Іоселіані одного разу посварилися.

— Микола з Отаром просто сиділи й розмовляли, — продовжує Надія Майданська. — І тут на лоб режисерові сіла муха. Микола сфотографував. Отар, подивившись на портрет, попросив заретушувати муху. Микола відмовився навідріз. Вони посварилися, хоча були друзями нерозлийвода. За рік портрет Миколи "Муха" на одному з конкурсів посів друге місце. Отар зрештою зрозумів Миколу, і вони помирилися.

Друзі у Москві називали Гнисюка на український лад — Миколою. З подачі дружини-журналістки — вона працювала в газеті "Советская культура" — це ім'я закріпилося і в пресі. Ніколай на нього казали рідко. 1988-го Гнисюк став першим радянським фотографом, якого Американська кіноакадемія запросила знімати 60-те, ювілейне, вручення "Оскарів".

— У журналі "Советский экран" я пропрацював рівно 25 років, — розповідав Гнисюк в одному з інтерв'ю. — У день ювілею, замість привітання, отримав повідомлення про звільнення у зв'язку з реорганізацією. Такий був час. Перебудова. Але я вдячний цьому журналу, він визначив мою долю, зробивши кіно основною темою моєї творчості.

Миколу Гнисюка внесли до сотні найкращих фотографів світу. Його ім'я є у двох світових енциклопедіях — "Сучасний фотограф" та "Камера обскура".

— В енциклопедіях більше представлені його пейзажі, — каже Надія Майданська. — Та найбільше йому подобалося знімати обличчя. В Омара Хайяма є слова: "Найкраща поверхня на землі — людське обличчя". І Микола дуже шкодував, що це сказав не він.

У Миколи Гнисюка з дитинства були хворі легені. Захворювання переросло у рак.

— Ми боролися з хворобою до останнього дня. Він помер у четвер, а у вівторок ми ще ходили по лікарях. Знімав ще за тиждень до смерті, ніколи не жалівся. Тільки мене оберігав. Казав: "Як же ти це все переживеш?". Але Господь дав йому легку смерть — він помер уві сні.

Миколи Гнисюка не стало 1 лютого 2007-го. Похований у Москві. Зараз у Вінницькому краєзнавчому музеї перша в Україні персональна виставка фотографій Миколи Гнисюка. Доти його роботи виставляли лише за кордоном.

— Кажуть, з талановитою людиною важко жити, — ділиться вдова. — Але Миколи це не стосувалося. Він був дуже легкою людиною. Я колись задумувалася: якби він не став фотографом, то ким? І вирішила: ким він не став би — музикантом, художником — скрізь досяг би вершин. Навіть пастухом став би талановитим. Його корови, мабуть, давали б стільки молока, як ні в кого.

650

НА СТІЛЬКОХ обкладинках журналу "Советский экран", за приблизними підрахунками, з'явилися знімки Миколи Гнисюка радянських і зарубіжних зірок. Фотографував Нонну Мордюкову, Олександра Абдулова, Ганну Самохіну, Тетяну Догілєву, Роберта Де Ніро, Френсіса Копполу, Марчелло Мастроянні, Софі Лорен, Жерара Депардьє, Жана-Поля Бельмондо.

×