"Гігієнічний папір Ґайєтті — найкращий засіб від геморою". Пачки акуратно нарізаного квадратиками сірого паперу з таким написом з"явилися у продажу 150 років тому. 1857-го нью-йоркський підприємець Джозеф Ґайєтті вперше почав промислове виробництво туалетного паперу. Продавав він його у своєму магазині на Нижньому Манхеттені, на Енн-стріт, 41. Тисяча аркушів коштувала $1. Кожен був зволожений настоянкою з алое і мав водяний знак із ім"ям та прізвищем виробника.

У різних кінцях світу люди використовували різні засоби особистої гігієни — траву, листя, сіно, мох, воду, сніг, пісок і навіть камінці. На Гавайських островах, приміром, місцевим жителям до вподоби була шкаралупа кокосових горіхів, а індіанці Америки підтиралися качанами кукурудзи. У Стародавньому Римі всі громадські туалети були оснащені палицею з прикріпленою до неї губкою. Після використання її клали у відро з солоною водою. Заможніші могли собі дозволити шерсть і трояндову воду.

У королівських сім"ях Європи в середньовіччі використовували мережані хусточки. Деякі монархи мали їх цілі колекції. Дворяни ж догоджали собі вовною з довгошерстих овець. У 1720-х французи придумали біде. Використовували його представники обох статей. Але під час Першої світової війни американські та британські солдати, побачивши ці пристрої в борделях, вирішили, що вони призначені лише для жінок. Після цього чоловіки користуватися біде перестали.

Папір до туалетів став масово потрапляти на початку XVIII ст. У той час газети були загальнодоступними й надто подешевіли.

Лорд Честерфілд (1694–1773) в одному з листів радив синові завжди носити із собою дешевий том віршів. Мовляв, доки сидиш на горщику, є що почитати для душі, а потім використати прочитане для тіла.

Щоправда, на Сході й дотепер вважають, що папером не можна досягти належної чистоти. Тому, приміром, в арабських країнах, найбільшою популярністю досі користується ліва рука. Звичайно, після брудної справи її миють. Нібито саме звідси пішов звичай вітатися правою рукою, бо ліва не завжди "приємно" пахла.

"А я в туалеті прочитав..."

У 1890-х у сільських місцевостях Америки набув популярності каталог фірми "Сірс". Із нього отримували 100 сторінок безкоштовного м"якого туалетного паперу. У 1930-х каталог почали друкувати на гладкому й блискучому папері, й кілька тисяч осіб звернулися до фірми зі скаргами. Популярністю також користувалася селянська газета "Олд Фармерс Альманак". Вона мала навіть спеціальний отвір, щоб її можна було зручно вішати на цвяшок у нужнику.

Та ринок предметів гігієни все впевненіше завойовував туалетний папір. Після нововведення Ґайєтті наступний переломний момент настав за кільканадцять років: у 1870-х фірма "Скотт Пейпер Компані" з Філадельфії почала виробляти туалетний папір у рулонах. Його зовнішній вигляд остаточно сформувався вже у XX ст. З"явився папір подвійний та одинарний, із химерним малюнком і сліпучо білий. Бізнесмени можуть користуватися папером із зображенням стодоларових банкнот.

Громадяни Радянського Союзу постійно потерпали від дефіциту туалетного паперу. Тому повернулися до старішого засобу гігієни — у хід знову пішли газети. Люди могли годинами сидіти в туалеті, захоплено читаючи цікаву статтю. Потім переповідали знайомим: "А я в туалеті прочитав...". І нікого не дивувало, в яких туалетах пишуть про такі цікаві речі.

Під час останньої війни в Афганістані в США на туалетному папері друкували портрет Усами бін Ладена. Коли ж американцям війна набридла, з"явився ще й портрет Джорджа Буша-молодшого. Уперше ж до такої антиреклами американці вдалися ще 1943-го: тоді на туалетному папері з"явився портрет Гітлера. Потім потрапив туди й іракський президент Саддам Хусейн.

Туалетний папір не раз ставав у пригоді американській армії. 1991-го солдати використовували його для маскування танків під час операції "Буря в пустелі" у Перській затоці. Нині деякі виробники зображують на туалетному папері комікси та кросворди.

Пересічний європеєць використовує за рік 10 кг туалетного паперу.

×