"Тато міг о п'ятій ранку зірватися й бігти до рояля"

"Коли мені було років 5, я без дозволу пішла на день народження свого товариша, який жив у нашому домі, — згадує донька композитора Олександра Білаша — Олеся Білаш, 45 років. — Батьки мене шукали цілий день. Як прийшла додому, батько ухопив паска і вперіщив пару разів. Я розплакалася — більше від несподіванки, бо доти він мене ніколи й пальцем не торкнув. А тут чую — він плаче у своєму кабінеті. Закрився і плакав навзрид".

З ким найбільше приятелював Олександр Іванович?

— У творчості найбільшим другом був поет Дмитро Павличко. Обидва емоційні й запальні. Тому в них і з'явилася така пісня як "Два кольори". Дмитро Гнатюк уперше виконав її на ХХV з'їзді Компартії. А потім Гнатюка викликав Володимир Щербицький (тодішній перший секретар ЦК Компартії України. — "ГПУ"). Сказав, що надійшло багато сигналів, що ця пісня має відношення до українських націоналістів, прославляє кольори прапора УПА. Якийсь номенклатурник написав до ЦК, що така пісня не може звучати в радянський час. Бо людина, яка працювала все життя, не може надбати "лиш згорточок старого полотна". Тобто герой пісні або сидів у тюрмі, або нічого не робив. Гнатюк іще раз наспівав пісню Щербицькому. Той вирішив, що нічого крамольного в ній нема.

Як узагалі з'явилася пісня "Два кольори"?

— Батько з Павличком сиділи на якомусь з'їзді комсомолу. Було нецікаво, тому роздивлялися по залу. І раптом попереду побачив жіночку з накинутою на плечі хусткою: на чорному тлі — червоні троянди, такі яскраві, що просто очі виїдали.

— Бачиш оту жіночку? — спитав батько Павличка. — Дивись, яка хустка — червоне і чорне.

— Червоне — то любов, а чорне — то журба, — відповів Дмитро Васильович.

Вони потихеньку втекли із з'їзду, поїхали до Будинку творчості у Ворзелі. Написали пісню буквально за півгодини.

— Дмитре, — сказав Олександр Іванович, — ми з тобою написали щось таке, що нас переживе.

— Доки я не почую, як її заграють у ресторані, не повірю, що народ її полюбить, — відказав Павличко.

Батько схитрив. Десь через рік повів його до ресторану, де грали його знайомі хлопці, й підмовив їх виконати цю пісню.

Пісня "Ясени" нібито також має цікаву історію.

— У Градизьку на Полтавщині, звідки батько родом, ясени росли мало не на кожній вулиці. Та й по полтавській трасі їх було багато. Й от якось засіло у батька в голові: "Ясени, ясени, бачу вас за селом край дороги". Мелодія виникла раніше за пісню — так рідко буває. Батько товаришував з поетом Михайлом Ткачем, який часто бував у Градизьку. Дід і баба приймали його як рідного сина. Батько закрив Михайла Ткача в кімнаті у Ворзелі. Сказав, що не випустить, доки не напише вірша про ясени до вже готової мелодії. За якийсь час відчинив кімнату. Михайло Ткач спав, а на столі лежав аркуш із текстом пісні.

Де найчастіше творив ваш батько?

— Писав музику у своєму кабінеті. Йому було важко, бо збоку, зверху і знизу — сусіди. А він міг серед ночі чи о п'ятій ранку зірватися й бігти до рояля. Та все одно тихенько награвав мелодію і записував ноти.

Батько мав масштабну фігуру, розвернутися в кімнатах-малогабаритках йому було важко. П'ятикімнатну квартиру на Пушкінській, в якій ми зараз живемо, йому 1973-го допоміг отримати Щербицький. Батькові вона дуже подобалася: високі стелі, сонячно, велика кубатура.

Щасливий він був у Градизьку. Там у нього стояв рояль. Він був сам собі господарем, нікому не заважав і міг коли завгодно сісти за інструмент. Звучання в хаті було потрясаюче, бо вона не заставлена меблями і зсередини обмазана глиною. Він вранці виходив, слухав солов'їв, дивився на небо.

Мама часто казала: "Саша, чого ти на ніч не виключаєш приймач, я вже спати не можу". Відповідав: "А я не можу спати без приймача, у моїй голові весь час гудуть то мелодія, то поезія. Треба перебивати їх іншим шумом, інакше я здурію". Коли не стало батька, мама говорила: "Як шкода, коли не помічаєш, яке щастя жило поруч із тобою". Він приходив додому вночі й казав: "Лара, давай я тобі почитаю новий вірш".

×