Існує чимало версій, де насправді відбувалися події, описані в п"єсі "Ромео і Джульєтта". Італійці, британці, іспанці, французи стверджують, що ця історія сталася саме в їхніх країнах. Між тим у Львові й досі жива легенда про те, що реальні Ромео і Джульєтта мешкали саме тут.
У середньовічному місті Лева західна й північна околиці звалися Краківським передмістям. Це територія від сучасної вулиці Гнатюка до схилів Замкових гір. У XVI столітті тут мешкали українські, вірменські, єврейські, італійські, татарські купці та ремісники. В італійській сім"ї купців Мікелліні, яка переселилася сюди з острова Кріт, підростав хлопчик Ромуальдо. В сім"ї українських ремісників, яка мешкала неподалік, — дівчинка Пелагія.
Дві родини підтримували добросусідські стосунки, вітали з днем народження, позичали гроші. Коли діти підросли, вони захопилися одне одним, почали зустрічатися. Ромуальдо освідчився дівчині в коханні. Пелагія відповіла взаємністю. Молоді почали мріяти про весілля. Розповіли про почуття батькам. Юнак належав до католицької сім"ї й відвідував костел Св. Станіслава, а дівчина ходила до православної Благовіщенської церкви. У тодішньому Львові закоханих, якщо вони належали до різних конфесій, засуджували, а нерідко й страчували. Приміром, православного Івашка та католичку Софію привселюдно спалили на головній площі міста 1518 року.
Але у Краківському передмісті до цього ставилися поблажливо. Пристрасті розгорілися, коли сім"ї Ромуальдо та Пелагії почали наполягати на вінчанні в храмі своєї конфесії. Спочатку сусіди розсварилися, а потім побилися. Замість вітань почали слати одне одному прокльони. Наречені перестали зустрічатися.
Батьки Ромуальдо відрядили сина з купецьким караваном, який віз вино до Венеції. Додому юнак повернувся за півроку. Львів був охоплений чумою. Серед хворих була й Пелагія. Її, за тодішніми правилами, відвезли подалі від міста. Ромуальдо взявся шукати кохану. Він знайшов її в саду, неподалік сучасного Краківського базару, під наглядом ченців.
Хлопець почав доглядати за хворою, намагався вселити їй віру в швидке одужання. Однак Пелагія померла. Згодом з"ясувалося, що Ромуальдо також захворів. Тоді він замовив два однакових надгробки — для себе та Пелагії. Попросив прикрасити їх зображеннями двох сердець, оповитих лавровими гілками, та написом: "Тих, кого любов навіки з"єднала, не здатна розлучити навіть смерть".
Смерть дітей примирила ворогуючі родини. Вони домовилися виконати останню волю закоханих. Їх поховали на межі двох старих львівських кладовищ — католицького, поряд із костелом Св. Станіслава, і православного, біля церкви Благовіщення. В наступні століття ці храми були розібрані, могили Ромуальдо та Пелагії загубилися. Відомо лише, що вони були між нинішньою вулицею Шолом-Алейхема і будинком N33 по вулиці Городоцькій. У XVII столітті історик Йозеф Бартоломей Зиморович, який з 1648-го був бургомістром Львова, розповів цю історію у своїй праці латинською мовою "Потрійний Львів". Він мав доступ до міського архіву.
Невдовзі виноторгівці, з якими Ромуальдо їздив крамарювати, подалися до Венеції. Там вони розповіли про трагічне кохання свого товариша.
1524 року історію Ромуальдо й Пелагії почув 39-річний кавалерійський капітан граф Луїджі да Порто від денщика Перегріно, 50 років. Львівська історія настільки вразила графа, що той вирішив написати оповідання. Бо сам пережив щось подібне.
Спочатку Пелагія, а потім і Ромуальдо померли від чуми
Тринадцять років тому Луїджі служив в італійській провінції Фріулі. Отримав запрошення на бал до найбагатшої в провінції родини Саворн"яні. На балу 26-річний кавалерист побачив Лючину, доньку глави сімейства. Їй щойно виповнилося 15. Луїджі та Лючина закохалися з першого погляду.
Провінція Фріулі була розколота на кілька конкуруючих політичних угруповань. Граф і Саворн"яні належали до різних кланів. Тому про сватання не могло бути й мови. Однак молодята таємно листувалися й обмінювалися подарунками. Батьки дівчини вирішили одружити її з кузеном Франческо. Лючина протестувала, граф ледь не наклав на себе руки. Але шлюб відбувся. Лючина стала матір"ю трьох дітей.
Луїджі взявся за перо. 1524 року з"явилася новела "Історія двох шляхетних закоханих".
Автор зізнався, що розповідає невигадану історію. Він лише перейменував Ромуальдо Мікелліні в Ромео Монтеккі, а українку Пелагію — в Джульєтту Капулетті. Місцем дії обрав Верону, бо звідти родом денщик Перегріно, який переказав йому цю історію. Зі своєї біографії да Порто додав хіба що знайомство закоханих на карнавалі та графа, за якого батьки дівчини хочуть віддати її. Ще кілька епізодів написав для загострення дії. 1531 року "Історія двох шляхетних закоханих" побачила світ у Венеції, у видавництві Біндоні.
Усипальниця Ромео і Джульєтти — підробка
Наступного року новелу про вірне кохання прочитав 47-річний священик Маттео Марія Банделло. Він зажив літературної слави як автор блискучих новел. Ксьондз мешкав у Вероні, на віллі полководця Чезаре Фрегозо, в якого тоді служив. Зацікавившись сюжетом, описаним Луїджі да Порто, Банделло почав розпитувати мешканців Верони про Ромео і Джульєтту. Але ніхто не чув про таку історію. Лише господар вілли пригадав, що йому розповідали щось подібне, але не у Вероні, а в Калдієро. Банделло трохи змінив сюжет Луїджі да Порто, додав кілька нових персонажів. Дав підзаголовок: "Різні митарства і прикра смерть двох закоханих: один помирає, прийнявши отруту, друга — від великого горя". 1554 року Вінченцо Бустраго з міста Лукка видав 214 новел Банделло. Вони склали три томи. Історія про Ромео і Джульєтту також потрапила до цього видання.
Минуло майже півстоліття. В Лондоні 33-річний депутат британського парламенту Френсіс Бекон готувався до чергового виступу з парламентської трибуни.
Він був блискучим оратором, умів проілюструвати думку переконливим прикладом із історії. В парламентській бібліотеці його увагу привернув тритомник Маттео Банделло. Там він натрапив на сюжет про Ромео і Джульєтту. Історія сподобалася Беконові. Він вирішив зробити з неї п"єсу. Річ у тім, що разом із приятелем графом Роджером Ратлендом у вільний час він писав п"єси під псевдонімом "В. Шекспір". Чоловік із таким прізвищем мешкав у Лондоні, займався лихварством. До драматургії стосунку не мав, був майже неписьменним. Подейкували, що лихвар за певну винагороду дозволив Беконові й Ратлендові підписувати їхні твори своїм прізвищем. Адже як членам Ордену Розенкрейцерів (таємне релігійно-містичне товариство) їм заборонялося писати розважальні твори. Співавтори переробили оповідання Луїджі да Порто в п"єсу, почасти виклавши діалоги віршами.
Прем"єра спектаклю відбулася 1594-го в театрі північної околиці Лондона. Вистава мала шалений успіх. Відтоді перероблений сюжет про львівських закоханих зажив власним життям і "прописався" у Вероні. Усипальниця Ромео і Джульєтти, яку демонструють туристам у цьому італійському місті, — підробка. Вона з"явилася через кілька років після прем"єри спектаклю "Ромео і Джульєтта".
поч. XVI ст. – історія кохання Ромуальдо й Пелагії у Львові
1524 — Луїджі да Порто написав новелу про Ромео і Джульєтту
1531 — новела "Історія двох шляхетних закоханих" надрукована у Венеції, у видавництві Біндоні
1554 — побачив світ тритомник Маттео Банделло
1594 — у Лондоні відбулася прем"єра вистави за п"єсою "Ромео і Джульєтта"
1596 або 1597 – у Вероні з"явилася фальшива усипальниця Ромео та Джульєтти
XVII ст. — історію Ромуальдо й Пелагії навів у своїй праці "Потрійний Львів" історик Йозеф Бартоломей Зиморович, який був бургомістром Львова
1830 — у Венеції поставили оперу Вінченцо Белліні "Капулетті й Монтеккі"
1843 — Денис Зубрицький у "Хроніці міста Львова" навів історію кохання Ромуальдо й Пелагії
За сюжетом "Ромео і Джульєтти" створено безліч спектаклів, фільмів, музичних творів
4 
35413
Коментарі
1