У дитинстві Сара Бернар захворіла на туберкульоз і гадала, що скоро помре. Тому попросила матір купити їй труну:
— Не хочу, аби мене ховали у якійсь потворі.
Мати виконала забаганку й купила домовину з рожевого дерева, оббиту білим крепом. Дівчинка вижила, а з подарунком не розлучалася до кінця життя.
Сара росла справжньою дикункою, до семи років не вміла ні писати, ні читати. Її мати, Юдита Харт, була куртизанкою. Вона вирішила віддати доньку до пансіону при монастирі. Якось Сару побачив материн коханець герцог де Морні і вирішив зробити з неї актрису.
1 вересня 1862-го вона, 18-річна, вперше вийшла на сцену "Комеді Франсез". Грала Іфігенію у трагедії Расіна. Однак дебют провалився. Худенька та пласкогруда дівчина не справила враження на глядачів, які звикли милуватися пишними красунями. Сара розірвала контракт і, аби заробити трохи грошей, поїхала на гастролі до Іспанії. Там познайомилася з бельгійським принцом Анрі де Лінем. Юнак закохався у неї й хотів одружитися. Однак його батьки не воліли мати за невістку доньку повії. Врешті Анрі був змушений відмовитися від коханої. А 20-річна Сара у грудні 1864-го народила сина Моріса.
Друзі влаштували актрисі ангажемент у театрі "Одеон", і вона повернулася до Парижа. Грала "Даму з камеліями" — Маргариту Ґотьє, Жанну д"Арк, Федру і навіть Гамлета. Публіку особливо зачаровував її голос. Казали, що в її горлі схована арфа.
Дехто вважав Сару чаклункою. У її квартирі всюди були розкидані килими, ковдри, пуфики та різні дрібнички. Під ногами повзали гадюки, бігали левенята та мавпи. У спальні тримала скелети, а ролі розучувала, лежачи у своїй труні. Вона гарно малювала і вигадувала для себе сценічні костюми та грим.
Романи з театральними акторами зазвичай були нетривалими. Серед її шанувальників були Віктор Гюґо, Еміль Золя, Ґюстав Доре, австрійський імператор Франц Йосиф та російський цар Олександр III. Під час франко-прусської війни, Бернар влаштувала в "Одеоні" шпиталь і сама доглядала поранених солдатів. А після війни її знову запросили до "Комеді Франсез".
1882 року, гастролюючи в Петербурзі, Сара закохалася у грецького дипломата Аристидіса Жака Дамалла, молодшого за неї на 11 років. Він залишив службу, батьківщину і вступив до трупи коханої актриси. Однак особливих успіхів на сцені не досяг. Невдачі дратували його, і він зганяв злість на дружині. Підсів на наркотики, програвав гроші у карти. Вони розлучилися. Однак коли Аристидіс помирав від морфію, Сара повернулася й доглядала за ним до самої смерті.
Під час гастролей у Ріо-де-Жанейро акторка травмувала ногу. 1914-го її ампутували. Але вже наступного року Сара поїхала виступати до США. На сцену її виносили на спеціальних ношах. Передчуваючи наближення смерті, вона наказала принести її стару труну й обрала шістьох юних акторів, які понесуть її на цвинтар. Сара Бернар померла 26 березня 1923 року. Останній шлях актриси Париж усипав її улюбленими камеліями.
4 
35413
Коментарі
1