Єгипетська цариця Хатшепсут 1450-го року до Різдва Христового організувала великий військовий похід до країни Пунт у Східній Африці. Володарка хотіла здобути там безпечну фарбу для вуст — кармін, який виготовляли з дрібних комашок. Їх виварювали, розтирали з козячим жиром і розливали в маленькі глиняні каганці.
Через дефіцит цієї дорогої речовини давні єгиптянки фарбували губи сумішшю бджолиного воску й сурику — оксидом заліза. Використовували й кіновар — сульфід ртуті. Уста зливалися в тендітну тонку лінію й набували красивого кольору, але їхні поцілунки зазвичай ставали смертельними.
Із Єгипту помада потрапила до Стародавньої Греції. Тамтешні жінки зберігали її в маленьких золотих коробочках, а губи підмальовували спеціальними паличками або пальцем. Римські дівчата й матрони почали розводити кармін свинцевими білилами. Колір губ ставав природнішим, але через таку помаду жінки часто труїлися солями свинцю. Римський лікар Гален у II ст. н. е. писав, що від помади в жінок подих стає нечистим, а губи вкриваються виразками.
В епоху Середньовіччя почалася жорстока боротьба з косметикою. Її вважали бісівським знаряддям, а жінок, які фарбувалися, звинувачували в чаклунстві. Та вже у XVII ст. жінки фарбувалися настільки інтенсивно, що у справу втрутився англійський парламент. Він затвердив особливий закон. За ним чоловік мав право розлучитися з дружиною, якщо після весілля бачив, що насправді вона не така гарна, як під час заручин.
Чоловік за життя з"їдає" із жіночих уст від 8 до 12 кілограмів губної помади
У Франції в ці часи губну помаду виготовляли лише з натуральної сировини — бджолиного воску, ефірних олій та карміну. При дворі Людовика XVI губи фарбували вже не тільки жінки, але й чоловіки — щоб контури рота були помітні і не зливалися з бородою й вусами.
Французи подбали також про смак поцілунку. 1882-го вони винайшли "виноградну помаду", що складалася із суміші бджолиного воску, свіжого молока, коренів і зерен чорного винограду. 1 травня 1883 року на Всесвітній виставці в Амстердамі французькі парфумери презентували нову форму помади — червоний олівець, загорнутий у шовкову тканину. Новинка коштувала $75 на нинішні гроші. Тож вона довго припадала пилюкою на полицях модних крамниць. Вельможні дами віддали помаду на відкуп жінкам легкої поведінки, клоунам та провінційним акторкам.
Та зірка тодішньої театральної сцени Сара Бернар просто обожнювала помаду й називала її "паличкою кохання". Зі своєю трупою актриса об"їхала півсвіту і була одною із кращих проповідниць губної помади. У 1920-х до популяризації підключилися й зірки німого кіно. Бліді красуні з великими очима й темним ротиком демонстрували з екранів, якою має бути справжня жінка. Винахідливі підприємці навіть почали випускати спеціальні шаблони, за допомогою яких будь-яка жінка могла створити на своєму обличчі вуста зірки-ідола.
1915-го американська фірма "Герлен" запатентувала помаду у звичному нині вигляді — металевій гільзі з висувним циліндриком. Користуватися нею стало зручніше, почався справжній помадний бум. А 80 років тому, 1928-го, з"являється хімічна незмивна помада. Із 1940-х парфумерна промисловість пропонує всі можливі її кольори. Радянським жінкам з помадою не пощастило: у 1960-х вітчизняна парфумерія пропонувала їм лише 5 відтінків.
Французькі вчені підрахували, що чоловік за життя з"їдає" із жіночих уст від 8 до 12 кг губної помади.
3 
35413
Коментарі
1