Радянський громадянин за рік мав з"їсти п"ять кілограмів морозива

Плакат Київського молочного комбінату з рекламою морозива, 1954 рік. На лотку в продавщиці зображений пінгвін — символ радянського морозива — Автор: малюнок з архіву автора

— Некоторые товарищи до сих пор считают, что мороженое — это лакомство для детей, а для взрослых оно не нужно, — обурювався на 2-й сесії ЦВК СРСР 16 січня 1936-го нарком харчової промисловості Анастас Мікоян.

Далі навів статистику: в Сполучених Штатах виробляють 600 тис. т морозива, а в СРСР — лише 8 тис.

— Я агитирую за мороженое, потому что это вкусный и питательный продукт, — пояснив нарком. — Мороженое следует и можно сделать продуктом повседневного питания, выпуская его по доступным ценам.

— Ты, Анастас Иванович, такой человек, которому не так коммунизм важен, как решение проблемы изготовления хорошего мороженого, — "підколов" наркома Сталін.

Та заперечувати не став. За півроку Мікоян поїхав до США і привіз звідти технологію промислового виробництва морозива. У червні 1937-го він підписав наказ N897, який регламентував рецептуру, спосіб виготовлення та правила продажу морозива. Протягом кількох наступних років відкрилися холодокомбінати в Москві, Ленінграді й Харкові. 1940-го потужна фабрика морозива запрацювала і в Києві, згодом перетворившися в спеціальний цех холодокомбінату N2. Доти морозиво в невеликих обсягах виробляв лише молочний комбінат на вул. Жаданівського (тепер Жилянська), 47.

Після війни в столиці УРСР провідними виробниками морозива були Київський молочний комбінат і Київський холодокомбінат. Останній мав на центральних вулицях п"ять фірмових магазинів і літній павільйон-кафе. Там пропонували торти з пломбіру, тістечка-пломбіри, ескімо в шоколаді, вершково-ванільне морозиво, шоколадне, крем-брюле, молочне, фруктове й ароматичне — як на вагу, так і фасоване по 50 або 100 г. У першій половині 1950-х на рекламних плакатах із морозивом з"явився пінгвін. Дуже швидко цей образ, створений художником-рекламістом Сахаровим, став символом радянського морозива.

1965-го Інститут харчування визначив, що кожний громадянин СРСР протягом року має з"їсти 5 кг морозива. Із цього нормативу й планувалися потужності морозивної галузі.

Із 1960-х у Києві склався такий асортимент холодних ласощів. Фруктове в картонному стаканчику з дерев"яною паличкою-ложкою коштувало 9 коп. Таке ж, але молочне — 11 коп. За стограмову пачку вершкового — у вафельному стаканчику на паличці або в брикеті — платили 13 коп. За те ж із наповнювачем — 15 коп. Пломбір у вафельному стаканчику продавали по 19 коп. Коли ж з"ясувалося, що продавці не завжди мають копійку решти, ціну "вирівняли" до 20 коп. Морозиво "Ленінградське" — вершкове в шоколадній глазурі на паличці — коштувало 22 коп. А за найсмачніший "Каштан" — пломбір у шоколаді на паличці — треба було віддати аж 28 коп. — як за дев"ять поїздок у трамваї або сім — на тролейбусі.

Більший вибір морозива пропонували спеціалізовані кафе, яких у Києві першої половини 1980-х років налічувалося 15. Найвідоміше — "Мороженое" — було на Хрещатику перед входом до Пасажу. Два двоярусні приміщення працювали з весни до осені. Популярним було й "Мороженое" в підвалі на Хрещатику, 52. Його звали "погребок". Там на стінах висіли великі дзеркала, а над столиками — бра з канделябрами.

У часи "перебудови" лідером стало щойно відкрите кафе "Вечірній Київ" у Пасажі. Зашкалювали як кількість сортів морозива, виготовленого за італійською технологією, так і ціни. Та відвідувачів усе одно було більше, ніж місць за столиками.