Наприкінці 1970-х голова київського міськвиконкому Валентин Згурський запропонував відсвяткувати 2500-річний ювілей міста на підставі документів Інститутів історії та археології АН УРСР.

Задум був зухвалим, бо доти серед міст Радянського Союзу влаштовували лише один ювілей — 1947 року пишно відзначили 800-річчя Москви.

Ідею треба було погодити у Кремлі. Там дуже ревно поставилися до того, що Київ утричі старший за столицю СРСР, і зажадали доказів. Протягом 1980–1981 років "кремлёвским товарищам" було надано майже сто довідок і документів з українських інститутів щодо справжнього віку Києва. Але в Москві наполягали, що українська столиця має бути значно молодшою. Тоді перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький поговорив із Брежнєвим, і той особисто дав "добро" на київський ювілей. Невдовзі газети видрукували спільну постанову Політбюро ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про святкування... 1500-річчя Києва. Таким був компроміс між киянами та москвичами.

На підготовку та проведення урочистостей із союзного бюджету не дали жодної копійки. Заходи профінансували київські підприємства в добровільно-примусовому порядку. Центральною подією стала реконструкція Андріївського узвозу: жителів переселили на інші вулиці, до будинків підвели газ, водогін, каналізацію, поклали нову бруківку, замінили вуличні ліхтарі. Причепурили сквери в центрі міста, пофарбували фасади багатьох будинків, поладнали дитячі майданчики.

У Кловському палаці відкрили Музей історії Києва. На березі Дніпра поставили пам"ятник засновникам міста — човен зі скульптурами Кия, Хорива, Щека та Либеді. А металеву арку на честь возз"єднання із Росією, що звели тоді ж позаду будинку Національної філармонії, кияни одразу охрестили "хомутом". Заради неї знищили парк, що існував тут із дореволюційних часів. Викликав чималі дискусії й павільйон, яким накрили Золоті ворота.

Дату святкування обрали довільно. Урочистості стартували 28 травня 1982 року. На них прибули члени Політбюро ЦК КПРС, делегації Москви, Ленінграда, столиць союзних республік, а також іноземні гості на чолі з генеральним директором ЮНЕСКО Амадом М"Боу. Свято відкрив вернісаж художників на оновленому Андріївському узвозі. А в палаці "Україна" відбулися урочисті збори, де місто отримало орден Дружби народів.

Наступного дня відбулося грандіозне шоу на Республіканському стадіоні. На трибунах, розрахованих на 100 тис. глядачів, вільних місць не було. Два факельники запалили ювілейний вогонь в олімпійській чаші. На полі розіграли спортивно-театралізовані сюжети з історії міста. А 30 травня в різних куточках столиці відбулися костюмовані видовища за участю акторів і каскадерів. Кияни живцем побачили засновника міста князя Кия, гетьмана Богдана Хмельницького тощо. Кавалерами ювілейної медалі "В память 1500-летия Киева" стали понад півмільйона городян. Заснували звання "Почетный гражданин Киева". Першим його кавалером став Леонід Брежнєв.

Після ювілею до Київради нібито почали надходити листи від киян: "А що, більше в нас подібного свята не буде?". І "батьки міста" вирішили наступного року, теж наприкінці травня, провести День Києва.

25 років тому, 1983-го, вперше відбувся не ювілейний, а "звичайний" День міста. На Хрещатику й головних площах столиці влаштували просто неба книжкові ярмарки. Письменники Олесь Гончар, Павло Загребельний та інші давали автографи. А художники Тетяна Яблонська та Сергій Григор"єв продавали свої картини на Андріївському узвозі. Завершилося все нічним карнавалом на Хрещатику й святковим феєрверком. Відтоді щороку в останні вихідні травня столиця святкує День міста.

×