Композиторові Платонові Майбороді 1949-го зателефонували з кіностудії й запропонували створити пісню до стрічки про колгоспне село. Слова поет Андрій Малишко вже написав. Знайомими вони не були, тож спільні друзі звели їх на вул. Володимирській у Києві. Майборода сказав, що охоче писатиме музику, але Малишко має додати приспів.

— Нічого дописувать не буду! — спалахнув поет.

— Але ж навіть Чайковський виправляв деякі вірші Пушкіна, — зауважив композитор.

— Ви не Чайковський! — одрубав Малишко.

— А ви — не Пушкін! — дав одкоша Майборода.

Та наступного дня до композитора приїхав водій поета й передав слова приспіву. Так з"явився "Колгоспний вальс". Від тієї історії митці затоваришували. За три роки Малишко розлучався з другою дружиною Майєю, але не хотів розмінювати 5-кімнатну квартиру в будинку письменників на теперішній вул. Богдана Хмельницького, 68. Майборода запропонував: нехай Майя переїжджає в його однокімнатну, а сам він, на той час ще не одружений, замешкає в Малишка. Адже як нещодавньому лауреатові Сталінської премії композиторові все одно пропонуватимуть нову квартиру, то він перебереться туди з хати поета. Так і зробили.

У жовтні 1958-го Малишкові зателефонував режисер-постановник ліричної комедії "Літа молодії" Олексій Мішурін, аби замовити пісню для фільму. Сюжет такий. Головний герой Сергій, хлопець із Донеччини, вирушає до Києва вступати до театрального інституту. Квитка не має, тож їде "зайцем" на даху пасажирського потяга. В останню мить на верх вагона заскакує Наталка, майбутня абітурієнтка того ж вузу. Потяг рушає, Сергій дістає вишитого матір"ю рушника й співає пісню, яку й належало створити.

Поет лікувався у санаторії "Конча-Заспа", слухавку взяв Платон Майборода. Він передзвонив Малишкові, й той пообіцяв якнайшвидше написати текст. Але натхнення не було. Час спливає, зйомки майже добігають кінця, а епізоду на даху вагона не знімають — бо немає пісні. Режисер нервує, постійно телефонує Майбороді. Наприкінці жовтня надвечір композитор згадав мелодію, написану трохи раніше. За чверть години сам склав рядки:

Рідна мати моя,

ти ночей не доспала,

В тихім шелесті трав

ти мене сповила,

І в дорогу далеку ти мене

на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя,

на долю дала.

Цей куплет він тихо проспівав по телефону Малишкові. Поет на єдиному подиху дописав ще два. У початковому тексті Майбороди замінив другий рядок на "І водила мене у поля край села". Викликав машину, примчав до Києва? і пісні надали остаточного вигляду. Попри пізній час, зателефонували Олександрові Таранцю, голосом якого мав заспівати головний герой фільму Сергій. Прослухавши твір у виконанні Малишка — він мав ліричний баритон, — співак розчулився:

Малишко не хотів розмінювати 5-кімнатну квартиру

— Згадаєте мої слова: ця пісня облетить всю землю.

Наступного дня в "щорсівському" павільйоні кіностудії ім. Довженка записали фонограму. Зйомки завершилися в пору, режисер розпочав монтаж картини. Аж тут "Пісню про рушник" передав "Голос Америки". Платона Майбороду кілька разів викликали до КДБ. Намагалися з"ясувати, хто і як передав "за бугор" копію фонограми. "Винуватця" так і не знайшли. На студії вагалися, чи залишати в фільмі пісню, трансльовану "ворожими голосами". Врешті вирішили: якщо стрічка вийде без неї, це лише підтвердить існування у СРСР цензури.

Фільм "Літа молодії" вийшов на екрани у травні 1959-го. А наступного року Українське радіо готувало концерт, який транслювався на Францію. Французькою пісні перекладали на Всесоюзному радіо в Москві. "Пісню про рушник", за рекомендацією Майбороди. виконав Дмитро Гнатюк. За місяць на Українське радіо передали великий пакунок листів від французьких радіослухачів. Найбільше палких слів адресувалося "Песне о полотенце" — так московські редактори переклали для французів "Пісню про рушник". Відтоді вона пролунала 18 мовами.

×