"Якщо ви збираєтеся бути акторами, значить, треба працювати. Не хочете працювати, доки не пізно — треба перевестися в інший навчальний заклад. І я вам пораджу це зробити, навіть допоможу", — звернувся до студентів Київського театрального інституту актор і режисер Амвросій Бучма.

3 хв. мовчання й очікування. Ніхто зі студентів не покинув аудиторії. Це було 3 вересня 1948 року.

— Він хотів іще комусь передати свої знання. Уже потім ми дізналися, що наш новий в інституті кіноакторський факультет створили спеціально для Амвросія Максиміліановича, — розповідає його тодішній студент, а нині народний артист України 82-річний Володимир Родь, актор Івано-Франківського академічного театру. — Ми дивилися на нього, як на щось незвичайне. Завжди елегантсько одягнений. Пам'ятаю, уперше побачив його у вишиванці та світло-бежевому костюмі. А зачіска, а повадки!

На прохання Амвросія Бучми на щойно відкритий кіноакторський факультет студентів набирали додатково аж до серпня. Під час іспитів сам приглядався до вступників. Його слово було вирішальним. Із 15 відібраних студентів курс закінчили восьмеро. Бучма не хвалив своїх учнів, часом лише ледь усміхався. І тоді студенти знали, що вчитель задоволений результатом. Міг закурити в аудиторії — на столі в нього завжди лежали цигарки "Астра".

— Ніколи не будьте задоволені роботою, — любив повторювати. — Бо є актори, які після вистави кажуть: "От я сьогодні дав!" Це вже — мертві актори. 90 відсотків таланту не працюють, якщо людина лінива.

Починаючи пару, розпитував, що ми бачили на вулиці, у театрі. Завжди наказував спостерігати за людьми, ловити їхні емоції. Потім ми їх переносили в акторську гру. Він був терплячий до нас, студентів. Хоч, пригадую, одного разу роздратувався. Це було на другому курсі. Ми розігрували якийсь етюд. Робота не йшла. Амвросій Максиміліанович сидів, дивився на нас, показував по кілька разів, а ми не розуміли, як грати. Тоді каже до студента Бориса Придави (на знімку стоїть перший праворуч. — "ГПУ"): "Підіть на Бессарабку і купіть верьовку!" — "Навіщо?" — питає той. А Бучма відказує: "Бо вже бачити вас не можу!"

В одній групі з Володимиром Родем навчався Кость Степанков. Вони разом знімали житло на вулиці Маловасильківській — недалеко від теперішнього стадіону ім. Лобановського. Звідти було близько ходити до інституту.

— Я ділив із ним одну кімнату, в іншій жила хазяйка. Якось вона закликала нас, відкрила ширму й показала ікони. Тоді Степанков сильно злякався. Через кілька днів каже мені, що переїздить. Я думав, що чимось його образив. Питаю: "Що сталося?" У відповідь нічого не сказав, тільки пальцем показав на ширму. Він боявся, щоб не потурили з інституту. Потім уже я дізнався, що він був сином "ворога народу".

Коли Амвросій Максиміліанович їздив на гастролі, Степанков проводив нам репетиції. Ми говорили йому: "Кость, чому ти пішов на акторський факультет? У тебе ж режисерські здібності". — "Ні, я хочу стати великим актором", — відказував.

Кость Степанков після пар любив подавати Бучмі пальто. Увечері після занять студенти часто проводжали свого вчителя до його машини "побєда". Сам не водив — мав шофера, авто під'їжджало до інституту.

— Ми намагалися запам'ятати рухи, міміку, інтонацію Амвросія Максиміліановича. На випускному екзамені члени комісії казали: "Та то ж не студенти, а бучменята!" — так ми все з нього копіювали.

Навесні 1951-го в Київському театральному інституті святкували 60-річчя Амвросія Бучми — він народився 14 березня 1891 року. Запросили на ювілей його студентів. Володимир Родь пригадує, як на сцену з привітанням вийшов Максим Рильський:

— Це Бронек! — сказав, трішки картавлячи: Бронеком Амвросія Бучму спочатку називали за часів львівської молодості, а потім друзі — до кінця життя. — Не просто Бронек — мисливець у полі, мисливець людських душ!

На Прикарпаття Володимир Родь, родом із Кривого Рогу, приїхав також через Бучму.

— Тільки що, то зразу розповідав нам про Карпати, про тамтешніх народних умільців. Після останніх екзаменів головний режисер Станіславського театру — тоді Івано-Франківськ іще мав назву Станіслав — запросив мене до них на роботу. Я згадав розповіді Амвросія Максиміліановича й погодився.

×