Майстер зі Страсбурга Йоганн Ґутенберґ опинився на межі банкрутства. Усі свої гроші він вклав у виробництво полірованих металевих люстерок. Купувати їх мали прочани, аби вловлювати ними ясність від священних реліквій. 1439 року їх збиралися виставити у колишній столиці франкської імперії місті Аахен. Однак паломництво відклали, і гроші вже годі було повернути.

Ґутенберґ починає шукати, як виплутатися з фінансових клопотів. Можна було й далі полірувати напівкоштовні камені, чим він займався до цього. Але під цю справу важко було взяти позику. А можна було придумати щось нове. І невдовзі він із трьома компаньйонами створює спілку, половину прибутку якої мав отримувати Ґутенберґ, а решту — партнери. Спілка мала займатися, як занотував згодом писар страсбурзького суду, "таємним мистецтвом", яким володів лише Ґутенберґ.

У середині XV ст., як і тисячу років до того, книжки переписували вручну. Писали на спеціально обробленій шкірі — пергамені. Аби виготовити повний текст Біблії, треба було не лише величезне стадо худоби, але й багаторічна праця висококваліфікованих писців. Книжки, які з часом псувалися, розбирали на листки, вибілювали, а поверх писали нові тексти. Робота була копітка й довготривала. Тож у часи Ґутенберґа в монастирських та королівських бібліотеках Європи нараховувалося лише 30 тис. примірників книжок.

Щоправда, вже були спроби "штампувати" книги за допомогою дерев"яних чи металевих матриць: текст вирізали на дошках чи пластинах, покривали фарбою і відтискали на папері. Але якість друку була жахливою: дерев"яна основа від фарби розбухала, металева була дорогою і не давала можливості правити похибки, допущені при різьбленні тексту.

Ґутенберґ, який займався обробкою каменю, додумався вирізати не текст і не слова, а окремо кожну літеру. А вже потім збирати їх у слова. Аби такі форми слугували довше, потрібно було правильно дібрати матеріал. У Страсбурзі Ґутенберґ починає активно скуповувати олово. Саме з нього й будуть виготовлені перші шрифти.

Чи встигли компаньйони що-небудь зробити, достеменно невідомо. Невдовзі помирає один зі спільників, а ті, хто лишився, не могли поділити частку небіжчика. Доходить до суду. Вигравши справу, Ґутенберґ перебирається до міста Майнц на південному заході Німеччини, звідки понад 20 років тому виїхали його батьки. 1448-го він укладає договір про позику із місцевим золотарем Йоганном Фустом. Той погодився надати Ґутенберґові 800 гульденів під заставу друкарського станка і видавати по 300 гульденів щорічно на поточні потреби.

Ґутенберґ додумався вирізати кожну літеру окремо і вже потім збирати їх у слова

Першими друкованими новим способом текстами вважаються невеликі листівки, календарі та підручники. Якість друку поки що невисока, тому майстер експериментує зі шрифтами: підбирає форми, розміри, способи кріплення на верстаті. Приблизно 1450 року Ґутенберґ починає готувати до друку Святе Письмо. У цей час в учні до нього йде Петер Шеффер, талановитий переписувач, який навчався в Парижі. А Фуст замість трьох сотень видає аж 800 гульденів. Щоправда, під заставу всієї справи. Результатом копіткої праці стали дві книги — 36- та 42-рядкова Біблії — за кількістю рядків на сторінці.

Ґутенберґова Біблія викликає у Фуста заздрість: золотар розуміє, що на друкарській справі можна добре заробити. Тоді ціна лише одного аркуша паперу дорівнювала вартості курки.

Тож скориставшись тим, що друкар завинив йому купу грошей, Фуст звертається до суду. Ґутенберґа визнають винним, а його друкарню віддають кредиторові. Із Фустом залишається і Петер Шеффер, який вже був одружений із його донькою.

У винахідника залишається лише набір шрифтів, відлитий ще до співпраці з Фустом. 1460-го Ґутенберґ створює спілку ще з одним купцем і розпочинає конкурувати з друкарнею Фуста-Шеффера. Та його справа постійно потерпає через брак грошей. Добили ж її часті міжусобні війни за Майнц. 1462 року місто вщент розгромили. Загинули друкарні і Фуста, і Ґутенберґа. Їхні учні й майстри в пошуках хліба розійшлися по всій Німеччині й Італії, де передавали знання місцевим друкарям.

Замість компенсації за завдану шкоду і на знак поваги до винахідника Ґутенберґа бере на службу курфюрст Майнца Адольф II, який виграв боротьбу за місто. Насправді це означало, що старий і збіднілий друкар просто починає отримувати пенсію.

Помер Ґутенберґ 3 лютого 1468-го. Було йому років із 70. Точну дату смерті вдалося встановити завдяки Петерові Шефферу. 1913 року в одній із надрукованих ним книжок знайшли згадку про смерть учителя.

Поховали друкаря в церкві Святого Франциска в Майнці. За кілька десятиліть родичі встановили там надгробок із написом, що закінчується словами: "Винахідник книгодрукування, який заслужив найвеличнішу похвалу всіх націй і кожного народу". Завдяки винаходу Ґутенберґа за півстоліття — до 1500 року — в Європі з"явилося 9 млн книжок. Це в 300 разів більше, ніж упродовж кількох століть до цього.

Винахідник книгодрукування при народженні мав прізвище Генцфляйш. Його батько Фріле був купцем і походив зі старого міщанського роду німецького міста Майнц. Про матір відомо лише, що її звали Ельза, у дівоцтві Ґутенберґ.

Прізвища найбільш родовитих міщан Майнца походили від назв кам"яниць, якими вони володіли. "Ґутенберґ" пов"язане з будинком, який до того називався "Юденберґ" — "Єврейський пагорб". Після погромів 1282 року маєтки міста, що належали євреям, були конфісковані. Дім дістався одному з прапрадідів винахідника книгодрукування.

Прізвище Ґутенберґ Йоганн узяв після втечі родини до Страсбурга — тоді міста на межі із Францією — десь між 1411 і 1420 роками. Бо в Майнці загострився конфлікт за контроль над містом між родовитими купцями, які жили з торгівлі, та цеховиками, що займалися ремісництвом.

Йоганн Ґутенберґ народився між 1397-м і 1400 роками. Мав двох братів. Відомо також, що дві його сестри пішли в черниці до монастиря Святої Клари в Майнці. До 1434 року про життя Ґутенберґа майже нічого невідомо — ані де він вчився, ані де здобував професію. Одні дослідники кажуть, що він не переступав порога університету, інакше ніколи не став би друкарем. Інші доводять протилежне. Мовляв, він добре розумівся на богослов"ї й латині, у його книжках враховані недоліки попередніх рукописних видань Біблії, а тому мусив мати університетську освіту. Невідомо також, чи був Йоганн Ґутенберґ одружений і чи мав дітей.

Рід Генцфляйш-Ґутенберґів проіснував до XX ст. 1922 року померла остання представниця династії — Анна Фрайбурґ фон Мольсберґ.

За Біблію Ґутенберґа дають мільйони доларів

Біблією Ґутенберґа називають 46-рядкову Біблію, видруковану між 1453 і 1455 роками. Вона має 1300 сторінок, художнім оформленням наслідує рукописні книги того часу. Текст друкували на верстатах, але розмальовували вручну, тому кожен примірник цієї Біблії є унікальним.
Сьогодні відомі лише 48 її примірників. 14 із них є у США, 11 — у Німеччині, 8 — у Великій Британії. У Росії зберігаються дві. Туди Біблії Ґутенберґа потрапили з Німеччини як трофей після Другої світової. Дві Біблії було втрачено під час пожежі в бібліотеці університету бельгійського міста Льове та під час бомбардування Лейпцига 1945-го.
1974 року Унiверситет Техасу купив примірник Біблії Ґутенберґа за $2,4 млн. 1978-го бiблiотека Вюртембергу, що в Німеччині, — за $2,2 млн. Через 10 рокiв японський унiверситет Кейо заплатив за такий примiрник $5 млн.

×