1876-го перший двигун внутрішнього згорання побудував німецький інженер Ніколаус Август Отто (1832–1891). Найважливішим пристроєм його мотора був карбюратор, у якому пальне — бензин — розпорошувалося і змішувалося з повітрям. Далі ця суміш подавалася до робочого циліндра, стискалася і займалася від електричної іскри або від іншого джерела високої температури. Гарячі гази штовхали поршень і рухали його. Такі двигуни були компактними, не дуже важкими і добре підходили для легкових автомобілів. Однак вимагали дорогого бензину й були доволі небезпечними: в аварійній ситуації швидко займалися й вибухали.

Рудольф Дизель хотів створити безпечніший та дешевший пристрій. У Німеччині були великі запаси вугілля, але країна не мала своєї нафти, на продуктах якої працювали попередні двигуни. Двигун Дизеля мав працювати на дешевому вугільному пилу, який після стискання й нагрівання повітря повинен був вдуватися до циліндра й запалюватися там.

Перший двигун Дизеля з"явився 1893-го. Експериментом керував він сам. Та сталася аварія, й винахідник ледь не загинув. Реально винахід Дизеля запрацював лише 17 лютого 1894 року, але не на вугільному пилу, як він обіцяв, а на нафті. Німецькі вугільні магнати почали  цькувати винахідника та звинувачувати в технічних прорахунках.

Протягом 3 років він сконструював іще три двигуни. Удосконалені варіанти працювали на гасі та мазуті. У дизельному двигуні до циліндра засмоктується повітря, а потім стискається. Пальне, яке подається до циліндра, за такого стискання займається саме.

1903-го було побудовано перший корабель із дизельним двигуном. Невдовзі з"явився дизельний локомотив. Роботу Рудольфа Дизеля продовжив інженер Проспер Легранж, який працював на автомобільному заводі "Benz & Cie". 1909-го він винайшов і запатентував дизельний мотор з передкамерою. 

×