У Ніжині розповідають, що місцеві огірки уславилися завдяки Марії Матвіївні Москаленко — бабусі конструктора першої космічної ракети Сергія Корольова.
Її чоловік Микола Якович тримав на вул. Гоголівській крамницю. У нього купували цукор, борошно, крупи, цукерки. Але фірмовим продуктом вважалися соління, що їх готувала Марія Матвіївна. Свої огірочки Москаленки постачали до Києва, Риги, Вільна й навіть Санкт-Петербурга.
Якось Марія Матвіївна повернулася зі столиці й розповіла, що якийсь князь придбав у неї цілу бочечку огірків і на знак подяки пообіцяв здобути для Москаленків звання "постачальників двору Його Імператорської Величності". За іншими переказами, українка сама попрямувала до Зимового палацу й почастувала своїм фірмовим виробом царського шеф-кухаря. Той замовив бочку для Миколи ІІ.
Але то легенди. Бо російські імператори вподобали ніжинські огірки ще наприкінці XVIII ст. А хрещеним батьком солінь є гетьман Богдан Хмельницький. У його війську було чимало греків, які втекли від утисків на батьківщині, захопленій турецьким султаном. Гетьман дозволив їхнім одноплемінникам оселитися в Ніжині, надав їм право на самоврядування та звільнив від податків.
Поселенці розгорнули торгівлю. Вони продавали суконні вироби, тканини, золото і срібло до Австрії, Німеччини, Італії, Польщі, Росії та Туреччини. Греки привезли з собою насіння мініатюрних огірків, незнаних доти в Україні. У заплаві річки Остер вони вирощували свої дивні овочі й солили їх за якимсь невідомим рецептом. Приготовані в такий спосіб хрусткі огірочки виявилися чудовою закускою і користувалися в місті великою популярністю.
Греки свої дивні овочі солили за якимсь невідомим рецептом
Першим із можновладців, що їх скуштував, був князь Григорій Потьомкін. Обставини, за яких це трапилося, невідомі — певно, хтось із ніжинських греків зробив йому презент. Але відомо, що під час другої російсько-турецької війни Потьомкін надсилав по диво-огірки посланця за сотні верст до Ніжина.
1787 року цариця Катерина ІІ поїхала в Україну. Потьомкін подбав про те, щоб у кожному містечку її дивували якоюсь місцевою "родзинкою". У Ніжині таким сюрпризом були огірки. Спробувавши їх, Катерина ІІ наказала: "Впредь неизменно поставлять нежинские огурцы к царскому столу в Петербург!".
Із розширенням кордонів імперії Ніжин залишився осторонь нових торговельних шляхів. Прибутки підприємців зменшилися, і грецька колонія перебралася до Одеси. Туди завдяки порту ввозилося багато товарів. За переказами, на знак подяки за багаторічну гостинність греки залишили жителям Ніжина насіння своїх огірків і розкрили секрети їх соління. Так чи ні, але естафету й справді підхопили городяни. Незабаром чи не в кожному подвір"ї вже вирощували й солили грецькі огірки.
1850 року ніжинський міщанин на прізвище Яресько став піонером огіркового бізнесу. Підприємець виготовив кількадесят бочок "пікуля" на оцті й поїхав із продукцією по ярмарках. Але розорився. Промислове виробництво солінь започаткували місцеві підприємці Ґольденберґи. Завдяки їм хрусткий делікатес почали споживати в багатьох містах України. 1879-го огірки скуштували у Москві. Соління з Ніжина почали доправляти також до Копенгагена, Берліна, Парижа, Лондона, Стокгольма. Згодом ніжинський смаколик замовляли 56 країн світу.
Після зречення Миколи ІІ поставки до царського столу припинилися. Ґольденберґи емігрували до Європи, а їхній завод був розграбований. Лише 1927 року він помалу відновив роботу. В архівах підприємства зберігся тогочасний лист із Ленінграда: "Товарищи рабочие Нежинского засолзавода! Вы прекрасно понимаете, что огурец является основной закуской пролетариата. Так что просим вас увеличить выпуск этого продукта...".
За радянських часів Ніжинський завод був найвідомішим виробником консервованої плодоовочевої продукції. Нині він експортує продукцію до 30 країн світу. А з 2004-го — до столу британської королеви Єлизавети ІІ.
4 
35413
Коментарі