Редактор популярного в Лондоні рекламного видання "Як поліпшити господарство та торгівлю" Джон Гаутон наприкінці 1695 року опублікував перше в історії платне шлюбне оголошення.
Його авторка побоялася підписатися власним іменем. Зазначила лише, що вже немолода, ніколи не була одружена і мріє бодай у старості відчути справжнє кохання. Факт викликав загальне обурення. Дійшло до того, що влада Лондона наказала відшукати авторку оголошення і запроторити її до психіатричної лікарні "Бедлам". Під підозру потрапило чимало старих дів. Та вину жодної з них довести не вдалося.
Скандал тим часом приніс ще більшу популярність виданню Гаутона. До його редакції почали надходити й інші листи з подібними оголошеннями. Редактор вирішив відкрити під них у газеті окрему рубрику. Його видання славилося тим, що всі рекламні оголошення Гаутон публікував від свого імені. І ручався, що пропонує лиш якісні та перевірені ним самим товари. Реклама могла звучати так: "Хто бажає гарної випивки, тому я можу допомогти, бо маю інформацію про славний заклад, де така є...". Або: "Я сам із задоволенням прочитав цю книгу і думаю, що вона всім сподобається". Решта рекламних видань зазначали, що не беруть на себе відповідальності за якість того, що рекламують.
Тож Гаутон на початку нової рубрики публікує таке звернення до читачів: "Ці пропозиції шлюбу справжні, і вам усім я обіцяю відповідально і серйозно ставитися до їх відбору, а майбутніх авторів, яке б становище в суспільстві вони не займали, запевняю, що мені вони можуть довіряти так, як не могли би довіряти своїм кращим друзям". Одразу після цього тексту йшли кілька шлюбних оголошень, теж написаних від імені Гаутона: "Джентльмен 30 років, який стверджує, що має дуже гарний маєток, із задоволенням побрався би з юною леді, яка має статки 3000 фунтів чи близько того".
Справи пішли так добре, що невдовзі Гаутон відкрив шлюбну агенцію. А згодом майже всі англійські газети почали друкувати такі оголошення.
До решти Європи мода на них прийшла через півстоліття. Першими її перейняли німці. Одне з оголошень: "Для німецького князя років 40, консервативних поглядів, шукають дружину (може бути хрещеною єврейкою). Посагу вимагається не менше 2 мільйонів, 10 частина з яких має бути негайно видана нареченому". В Америці часів золотої лихоманки батьки, які нажили мільйони, хотіли видати своїх багатих доньок за знатних європейців. Тож у газетах з'явилися такі оголошення: "Молода особа, що має мільйони, готова віддати їх лордові, герцогові, маркізові в обмін на титул".
До Російської імперії шлюбні оголошення прийшли наприкінці XVIII ст. Уперше їх почали публікувати в німецькомовних газетах Прибалтики. Згодом вони з'являються і в російськомовних. Спочатку автори не наважувалися прямо говорити про одруження, як-от: "Симпатична дівчина бажає листуватися з багатим паном". Або: "Молода дівчина бажає стати компаньйоном багатого чоловіка". Та всі розуміли, що йдеться про шлюб.
1906 року в Петербурзі почала виходити "Брачная газета", яка спеціалізувалася виключно на шлюбних оголошеннях.
На першій шпальті під логотипом було пояснення: "Первое и единственное в России серьезное литературно-художественное издание, ставящее себе цель укрепить высокое значение брака в общественном самосознании и привить новый способ заключения брака путем брачных объявлений".
Газета публікувала також любовні історії читачок, поради щодо сімейного життя, подяки від людей, які одружилися. Редакція гарантувала передплатникам та авторам без їхньої згоди не видавати їхніх справжніх імен. Також пропонувала надсилати газету в щільному конверті, що не просвічується. Передплата "Брачной газеты" на рік коштувала 3 руб. 25 коп. Оголошення можна було подавати листами або за телефоном. За одне брали 25 коп. — стільки коштували тоді 1 кг цукру або 3 кг картоплі.
Через три роки існування "Брачная газета" сягнула 520 тис. накладу. 4 тис. примірників надсилали передплатникам за кордоном. Купити газету можна було "во всех городах Европейской России, Восточной и Западной Сибири, Туркестана и Закавказья, на всех железнодорожных станциях Российской империи и славянских государств Балканского полуострова. А также во всех крупных центрах Западной Европы и Америки, где имеются русские магазины".
Жителі українських губерній імперії теж пописували до "Брачной газеты". Один із них навіть надіслав оголошення рідною мовою, щоправда російськими літерами. Його так і надрукували: "Одызвиться, дивчата, молодыци! Грошей нема, а вчиться хочу. Треба, щоб у жинки булы карбованьци". Писати треба було до Курська на пред'явника 10-рублевої банкноти із серійним номером АО 304406.
"Наречений" видурив 500 рублів
В одному з номерів "Брачной газеты" надрукували історію читачки з Херсона. Та подала у видання своє оголошення: "Блондинка, донька багатих батьків і з гарним посагом бажає вийти заміж". Їй написав молодий симпатичний чоловік. Представився лікарем Дровопаловим із Миколаєва. Листування тривало кілька місяців, потім було декілька зустрічей. Урешті чоловік запропонував одружитися. Дівчина познайомила його з батьками. Їм обранець доньки сподобався. Вони позичили йому 500 руб. на поїздку до Києва на медичну конференцію. "Наречений" із неї так і не повернувся. Сімейство звернулося до поліції. Там з'ясували, що Дровопалов — вигадане прізвище, під яким ховався одеський аферист Семен Шварц.
У газетах між шлюбними нерідко траплялися оголошення проституток, які шукали собі клієнтів, або ж чоловіків, що хотіли запросити в гості жінок легкої поведінки. Подавали їх завуальовано. Наприклад: "Девушка без прошлого с безукоризненной репутацией, но не имеющая никаких средств, хочет отдать все, что имеет, тому, кто одолжит ей 200 руб.". Оголошення збоченця: "Нужна девочка для комнатных услуг, желательно сиротка, лет 14. Обращаться от 9 до 12 часов дня на Страстной бульвар, №14, где проживает такой же страстный хозяин".
4 
35413
Коментарі