"Незважаючи на абсолютну ясність кривавої події, Москва намагається спровокувати чергову комедію"

 

"З політичних подій київського життя в останніх часах треба вказати на загадкове вбивство у власному помешканні славного українського композитора Ревуцького та його дружини. Убивники симулювали грабіжницькі наміри, але слідство показало, що вбивство зроблене не з грабіжницькою метою. Блаженної пам'яті родині забитих Ревуцьких Київ зробив величавий похорон", — пише у січні 1942 року луцька газета "Український голос".

Триває Друга світова війна. Червона армія відступила й майже всю територію України займають німецькі та румунські війська. Старшому науковому співробітнику Інституту фольклору та викладачеві Київського театрального інституту 60-річному Дмитру Ревуцькому пропонують евакуюватися, однак він відмовляється через поганий стан після інсульту.

29 грудня 1941-го сусіди помічають відчинені двері його столичної квартири. Заходять і бачать жорстоко побитих господаря і його дружину Марію.

"Скривавлену жінку побачили першою. Була запхана в куток передпокою й накрита кріслом, — повідомляє українська газета "Голос" у Берліні. — Картина вбивства примусила здригнутися і слідчих, які багато чого бачили за своє життя. Дружину професора душили й різали в трьох кімнатах, перетягаючи по долівці з однієї кімнати до іншої. Стіни спальні й столової були залляті кров'ю. Посадили в крісло й перевернули в кутку прихожої".

Подружжя живе зі служницею та сином Валер'яном, але їх вдома не було, пішли шукати харчі. Нападники відстежують це. Марія Ревуцька відчиняє двері людям, які одразу починають її бити. Потім кидаються до чоловіка.

"Голова його була пробита вдарами молотка. Безборонному інваліду влучили по голові 34 рази, — згадує фотограф судово-медичної експертизи Вадим Павловський, який дружив із загиблим. — Били б в скаженій люті й далі, коли б від сили ударів не зломилося держално молотка і голівка його не відлетіла, пробивши внутрішню шибку вікна. Вони не взяли нічого з цінних речей. Покинули, немов підпис під своєю роботою, червоноармійську шапку давно скасованого взірця — "будьоннівку". Все свідчило про те, що це була робота більшовицьких агентів — одверта, демонстративна розправа з видатним культурним діячем України, одним із тих, які залишилися в Києві. І шалено-люта, озвіріла розправа".

Офіційні німецькі газети не пишуть про смерть Дмитра Ревуцького. Про трагедію в київській квартирі люди переповідають чутки. "Український голос" у Луцьку помилково пише про смерть брата покійного — композитора Левка Ревуцького. Цю інформацію передруковують інші видання, доповнюють некрологом.

"Нова жертва московсько-більшовицьких звірств в Україні! Здається, цьому мотлохові мало міліонів жертв, він ненаситний і чигає на нові жертви, старається знищити все, що можна, — зазначено у "Стрийських вістях" 15 лютого 1942-го. — Новий удар, нова втрата, нова рана на нашому національному організмі. Трагічна смерть Льва Ревуцького, враз із дружиною підступно замордованого у власному мешканні в Києві більшовиськими агентами, що, пролізши на територію, звільнену німцями, намагаються терористичними актами сіяти неспокій".

Насправді митець евакуювався в Ташкент і працює у консерваторії. Після війни повертається до Києва і живе до 1977-го.

У липні 1942 року німецька поліція Києва повідомляє про розкриття вбивства Дмитра Ревуцького. Його здійснило угруповання радянського підпільника-диверсанта Володимира Кудряшова з Київського паровозо-вагоноремонтного заводу. Там із ним працював спільник Сергій Пащенко. Ще один нападник Георгій Левицький був колишнім керівником трамвайно-тролейбусного парку Кишинева.

Серед названих убивць виявляється однофамілець музикознавця — диверсант Федір Ревуцький. Тому син вченого Валер'ян Ревуцький публічно спростовує належність злочинця до їхньої родини в газеті "Нове українське слово".

"В холодній, нетопленій хаті, тремтячою напівспаралізованою рукою писав статті для часопису "Українське Слово". В простих словах, зрозумілих кожному українцеві, старий учений розповідав про те, що думав, що почував, — йдеться в редакційному коментарі до статті Дмитра Ревуцького "Український музичний фольклор", опублікованому на початку 1945-го в газеті "Голос". — Цього було досить, щоб Москва дала наказ своїй агентурі знищити сивоголового старця. Не забитий був ними, а закатований. Незважаючи на абсолютну ясність кривавої події, сьогодні Москва намагається спровокувати чергову комедію, проголосивши "вбивство Ревуцького ділом німецьких рук".

Та у 1980-х радянська пропагандистська література убивство Дмитра Ревуцького гордо називає "ліквідацією зрадника батьківщини групою підпільників Володимира Кудряшова". Тільки для підстраховки перекручують прізвище жертви.

"Внимание киевских подпольщиков в эти дни привлекала фигура профессора Жревуц­кого. Предатель регулярно выступал в печати с грязными, клеветническими измышлениями о Советской власти, подобострастно пресмыкался перед властями, рьяно призывая киевлян к сотрудничеству с оккупантами. Приговор товарищей, утвержденный подпольным горкомом, привести в исполнение взялись члены диверсионно-­подрывного штаба Кудряшова. Разведка, осуществленная женой его шурина, прошла успешно. Подпольщики внимательно изучили расположение комнат, что потом облегчило выполнение задания. Утром по городу прокатился слух о том, что профессор Жревуцкий понес заслуженное наказание за свое предательство".

300 романсів і 15 опер переклав Дмитро Ревуцький, написав понад 50 праць із мистецтва та літератури. Редагував нотні видання вокальних творів Бетховена, "Галицькі пісні", "Дуети Миколи Лисенка", "Козацькі та історичні пісні", три збірки українських народних пісень "Золоті ключі".

Звільнили з інституту за "антирадянську діяльність"

1881, 5 квітня — в селі Іржавець — нині Ічнянський ­район на Чернігівщині, народився ­Дмитро Ревуцький. Батько Микола був службовцем, почесним громадянином, мати Олександра — вчителькою. Обоє захоплювалися музикою, збирали фольклор. Мали ще молодшого сина Левка.

1900 — після Чернігівської та Прилуцької гімназій Дмитро Ревуцький вступає на історико-філологічний факультет Київського університету. Після нього працює викладачем словесності в приватній школі Ревеля — нині Таллінн.

1904 — одружується із Катериною Ураловою, донькою настоятеля Стрітенської церкви в Полтаві. Народжується син Микола, який живе менше року. 1910-го — син Валер'ян, 1912 року — донька Олександра. Вона 1926-го захворіла на менінгіт і померла.

1909 — починає працювати в київських гімназіях. Серед його учнів — майбутній поет Максим Рильський.

1918 — викладає у ­Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка. Cтає професором. Укладає курс "Історія пісні".

1919 — від туберкульозу помирає дружина. Бере шлюб із на 10 років молодшою Марією Федорович. Вона одна з перших у Києві лікарок-рентгенологів.

1921 — бере участь у створенні Музичного товариства імені Миколи Леонтовича. Очолює перекладацький цех і видавничі проєкти. Із Климентієм Квіткою організовує етнографічний кабінет при академії наук.

1932 — звільняють з інституту за "антирадянську діяльність".

1938 — стає старшим науковим співробітником Інституту українського фольклору та викладачем Київського театрального інституту.

1941, 29 грудня — помер у своїй квартирі в Києві після нападу радянських диверсантів. Поховали на Байковому кладовищі.

×