8 листопада православні вшановують святого великомученика Дмитрія Солунського, який жив у 270–306 роках. Походив зі знатної та заможної родини римського проконсула міста Солунь — нині Салоніки в Греції.

Сім'я таємно сповідувала християнство. Дорослим Дмитрія поставили на чолі військ Солуні. Коли імператор дізнався, що він популяризує християнство, розпорядився покарати тортурами. Дмитрій не витримав їх і помер. Тіло кинули диким звірам, але воно залишилось неушкоджене, почало мироточити. Святого вважають покровителем воїнів та захисників Батьківщини.

— До Дмитра — дівка хитра, а після — і горшку каже "добрий вечір", — розповідає 50-річна Тетяна Жохіна із села Бережівка Ічнянського району на Чернігівщині. — Як послє Дмитра посватаєшся, то вже свадьбу прийшлось би гулять аж у піст різдвяний.

Дмитрів день вважають останнім, коли можна засилати старостів і встигнути справити весілля до посту, що триває від 28 листопада до 7 січня. Жінка розповідає, що і зараз у Бережівці й сусідніх селах дотримуються цього звичаю -"аби гарно молодим жилося й сім'я не розбіглася".

Із незасватаних перебірливих дівчат глузували: "Після Дмитра, як загавкають на подвір'ї собаки, то дівчина вже каже: "Здорові, дядьку, будьте! Чи не бачили де старостів?"

Хлопці, що сваталися на Дмитра, мали менше шансів отримати гарбуза — відмову. Цього дня деякі дівчата хвилювалися: "По Дмитру і за старця, аби не остаться". Гонорові ж, які не збиралися виходити заміж за будь-кого, казали: "Передмитрую, то й знов хитрую".

Дівчині, яка дуже хотіла вийти заміж, радили в ніч перед Дмитром пошепки читати молитву й дуже швидко хреститися: "Святий Дмитро! Дай мені чоловіка хитро! Сякий-такий аби був, аби хліба роздобув! Сякий-такий носатий, аби був багатий!"

— Дмитра — празнік каратєльний, — розповідає Тетяна Жохіна. — Краще ніякої роботи не робити, бо будуть руки й ноги боліти. Миші можуть поточити зерно й одяг.

Виняток — садити часник. Якщо це зробити на Дмитра, то вродить головатий, міцний, "злий" і добре зберігатиметься протягом зими. А все посаджене після Дмитра — погано вродить.

Вірили, що напередодні Дмитра душі померлих приходять до домівок відвідати родичів. Тому особливо суворо жінки дотримувалися заборони мастити в хаті піч, щоб "померлим не заляпати глиною очі".

— В останню суботу перед Дмитром починають поминати в церквах усіх померлих, — розповідає 67-річна Любов Пазюк із села Цинева Рожнятівського району Івано-Франківської області. — На могилки несуть хліб зі свічкою, яку там запалюють. Потім до того хліба додають гроші й віддають бідним — за помин душ померлих.

На Поліссі, починаючи від Дмитра, справляють "Діди" — обіди й вечері на спомин померлих родичів.

— У нас Дєди роблять в суботу перед Михайлом — 21 листопада, — говорить 87-річна Олена Далідон із села Бродниця Зарічненського району Рівненської області. — Тоді померлим родичам ставимо поминальне снідання. Готують борщ, кашу й розтертий зі сметаною сир. Поснідавши, страви й ложки залишають на столі, "хай постоїть довгенько, щоб Діди могли наїстися".

Залишки їжі спалювали в печі чи грубці, "щоб димом ішло до Бога". Інколи виносили пташкам. Закидали на дах хати зі словами: "Поменіть дєдов і братов, і всіх умерших душечок".

— На Дєди треба напекти млинців, — доповнює сусідка 55-річна Галина Гаврилович. — А ще насмажити із сала шушварків (шкварки — ГПУ), щоб туди ті млинці мочати.

У Бродниці млинці печуть розміром не більше долоні. У сусідньому селі Острівськ готують "сковородники" — на всю пательню. І великі, і маленькі млинці подають на стіл обов'язково гарячими, щоб парували.

Готували, відчинивши двері або вікна. Вірили, що їхній солодкий і смачний дух приманить "дідів" до рідного дому. За народними уявленнями, померлі предки живуть у темряві й погано бачать, тому за пахощами млинців їм буде легше потрапити до рідні.

На Житомирщині на "Діди" свіжоспечений, ще гарячий хліб, розламували й клали на підвіконня. Під час поминальної вечері хліб не різали, а ламали руками. Ножі й виделки на стіл не викладали, щоб випадково не зачепити предків, чиї душі присутні на поминальній трапезі.

Біля вхідних дверей хазяйка ставила кухоль з водою, вішала рушник-"утиральник", щоб предки могли вмитися "з дороги із світу далекого". Після заходу Сонця, сім'я сідала за стіл. Посередині нього ставили запалену свічку.

Після спільної молитви за душі померлих, хазяйка брала в руки тарілку і набирала на неї по ложці від усіх страв. Відкривала двері й на порозі хати тричі запрошувала предків на вечерю: "Діди, Діди! І свої, і чужі, і знані, і незнані, ходіть до мене на вечерю!"

Поминальна вечеря проходила у повному мовчанні. Тільки час від часу згадували про добрі вчинки померлих родичів і знайомих.

У селі Острівськ Зарічненського району на Рівненщині поминальну вечерю "дідам" готують із семи пісних страв. Наступного дня накривають дев'ять або дванадцять страв — "бабам". Тут зберігся прадавній звичай відносити рештки поминальної трапези до річки й пускати їх за водою "для утоплеників".

Вважають, що люди віддавали шану пращурам, які й у потойбічному світі опікувалися живими нащадками й родичами. Це забезпечувало добробут родині.

Має срібні ключі, якими замикає землю

День Святого Дмитра вважали переломним у річному колі. З ним пов'язували остаточне завершення теплого сезону та початку холодів.

Прикмети: якщо на Дмитра снігу нема, то ще не скоро буде зима. Якщо випав сніг — увесь листопад буде морозний. Коли Дмитрів день по снігу, то й Великдень по снігу. Дмитро — по голу, то на Святу Пасху — так само буде.

На народних іконах Святого Дмитра зображали у срібних латах та зі срібною трубою в руках. З неї на землю падав сніг. Іще за переказами, Дмитро має срібні ключі, якими замикає землю. Навесні передає Святому Юрію, якого вшановують 6 травня. Той відмикає і випускає тепло. Про це співали в колядці:

У Святого Дмитра труба із срібла,

У Святого Юра — труба із тура.

Як затрубить Святий Дмитро -

Та й покрив зимков усі гори біло.

Святий Юрій як затрубив, —

Усю кригу розбив і дерева розвив

×