"Володя, навіщо сердишся на мене? Хіба я винна, що не можу зразу викинуть тебе із свого серця? Розумію, ти не міг отвічати на моє чувство. Я не можу нічого тобі дать і нічого із себе не являю. Це правда. За це бути ображеною — навіть смішно. Може, у мене і є які-небудь цінності, але я не умію їх дать. О, будь проклят той час, як я рішила зостатися з тобою. Бідна жертва: соблазнив жінку в 30 год з малою дитиною", — пише 26 квітня 1908 року дружина російського підприємця Михайла Гольдмерштейна Люся до письменника Володимира Винниченка.

Вона на два роки старша, походить із родини Максимовичів. Має 6-річного сина, з чоловіком не живе. Володимир Винниченко користується популярністю в жінок, та жодну не вважає гідною стати його дружиною.

"Кохайся, з ким любо кохатися, — писав у трактаті "Конкордизм — система будування щастя", — але родину твори тільки з тією людиною, яку ти всією душею і всім тілом твоїм хотів би (хотіла б) мати за матір (чи батька) дітей твоїх".

Шукаючи жінку-обраницю, заводить романи, випробовує коханок і спостерігає за ними. Підтримує стосунки з кількома одночасно. Використовує цей досвід у творах.

"Хіба ж я коли казав, що вимагаю від тебе любови? Хіба замісць одних полових відносин хотів од тебе за це усього, як ти пишеш? Подумай, згадай все моє відношення до тебе і ти побачиш, що я від тебе нічого не хотів, — писав одній зі своїх жінок Аллі Пігуловій. — Ти раз у раз говорила мені, що любиш надзвичайно. А я просто аналізував це і казав, що сильна, справжня любов не допускає віддавання другому. Якби я тебе любив, я не міг би мати другої женщини, як це бувало зо мною".

1902-го заводить роман із дружиною члена Революційної української партії Євгена Голіцинського Катериною. Вони активно переписуються під час ув'язнення Володимира Винниченка. Жінка в кожному листі зізнається у коханні. Якось він повідомляє, що не може відповісти їй взаємністю. Катерина погрожує самогубством.

"Будьмо чесні і самолюбиві. Наші теперішні відносини образливі для нас. Мені дуже соромно. І не того, що я нечесно відношусь до Євгена, — заспокоює її Володимир Винниченко. — А того, що не можу прийти до тебе і сказати: "Я люблю тебе. Покинь Євгена і живи зо мною". Чую, що се була б брехня, і досадно й соромно. Я хочу бути чесним і чистим, Катерино. Хочу сміливо і гордо дивитися сам собі в очі. Прости мені і забудь це все. Будьмо, як перше, товаришами. Не сердься".

Вони продовжують листуватися і після знайомства письменника з Люсею Гольдмерштейн наприкінці 1907 року в Женеві. З нею Володимир Винниченко за кілька місяців їде на Капрі. Проводять там весну і літо. На острові відпочивають і працюють багато вихідців з Російської імперії. Письменник Максим Горький засуджує роман Володимира Винниченка.

Коханка повідомляє про вагітність. Він проти народження дитини. Переконаний, його сина чи доньку має народити жінка-обраниця, яку він дійсно кохатиме. Впадає в депресію і їде до Парижа. Позбутися плода лікарі вже не можуть. 24 жовтня 1908 року на Капрі Люся Гольдмерштейн народжує сина і називає Володимиром.

Письменник висилає гроші, а потім пропонує всиновити ­дитину. Жінку це ображає, відмовляє.

"Я мав багато важких переживань, які знов довели мою нервову систему до поганого стану, — пише в січні 1909-го Володимир Винниченко підприємцю і меценату Євгенові Чикаленку. — Оце недавно в мене помер син за тяжких обставин. Це вкрай зіпсувало нерви. Почуваюся дуже погано".

Мати звинувачує у смерті дитини коханця. Погрожує помститися, в листі пише про самогубство.

"Я приймаю виклик твій і нітрошки не сумніваюся в тому, що ти можеш пристрілити мене, можеш підняти процес і всіма правдами й неправдами доводити, що я повинен у смерти нашої дитини, — відповідає він. — Можеш видати мене російському уряду чи звернутися до преси. Але ніякого роду помсти я не боюся, Люсю".

Наприкінці 1909-го Володимир Винниченко в Італії на відпочинку знайомиться із на шість років молодшою студенткою медичного факультету Розалією Ліфшиць. Вона походить з багатої єврейської сім'ї з Орла в Росії. Між ними зав'язується роман.

У березні 1911 року починають жити разом у містечку Фонтенбло на південь від Парижа. Письменник розуміє — почуття до неї сильніші, ніж до інших. Нарешті знайшов свою обраницю, пише до Люсі Гольдмерштейн.

"З кожним днем вона росте в мені, — нотує 1914-го в щоденнику. — До інших жінок губиться інтерес. Вони навіть викликають огиду своїми поглядами, які я часто ловлю на собі. Я хочу тільки її. Весь я напружений чеканням її".

Хоче аби Розалія народила йому дитину. Вона вагітніє 1916 року, але не може виносити. Обоє важко переживають втрату. Сподіваються на успішну вагітність у майбутньому. Про це постійно пишуть у листах. За 10 років офіційно оформлюють шлюб. До смерті Володимира Винниченка живуть разом, але бездітними.

12 романів написав Володимир Винниченко. У "Записках кирпатого Мефістофеля" 1917-го піднімав теми перелюбства, розлучення та абортів. Створив перший український фантастичний роман "Сонячна машина". Всі його нариси, оповідання, п'єси та романи видані 23 томами.

Вирощував картоплю на продаж

"Займаюся думанням про ферму, будинок і заробіток. Де краще, де певніше, де не доведеться голодувати, де можна буде вирвати хоч пару годин на літературну роботу? Чи длубатись усе життя в землі, продукувати не оповідання, п'єси, романи, картини, а картоплю, салату, баклажани?" — пише 7 червня 1934 року в щоденнику Володимир Винниченко.

1918-го він залишив посаду в Директорії Української Народної Республіки і виїхав у Німеччину, згодом — у Францію. Там 1926-го одружився з Розалією Ліфшиць. Купили стару садибу з ділянкою 1,7 га у французькому містечку Мужен біля Канн. Провели водогін та електрику.

"Яке щастя все ж таки, що колись Скрипник (Микола Скрипник — голова Народного секретаріату УСРР у 1921–1933 роках. — ГПУ) вислав мені частину мого гонорару, що я не професькав його на Монмартрах та Монпарнасах і тепер ми маємо змогу не зовсім померти з голоду", — згадував письменник.

Береться вирощувати овочі на продаж.

"Найбільший письменник, автор універсалів визволеної України, голова урядів, замість продукувати що-небудь цінне для тої самої України вирощує картоплю для провансальських міщан", — іронізував у своєму записнику.

Та заробити не вдається. Думає продавати дім, але до цього не доходить.

Після Другої світової війни по сусідству селиться український військовий Іван Кість. Він починає піклуватися садибою Винниченка й ефективно обробляє його землю. Господар зосереджується на творчості.

×