Молочниці ходили по київських дворах до середини 1960-х

Молочниця на листівці початку XX століття

Сто років тому кияни купували молоко, городину, рибу здебільшого на базарах, які відкривалися о шостій ранку.

Були й торговці, які самі приносили свій крам на подвір"я багатоповерхівок. Офіційно це називалося "торговля в разнос". Щоб не перебивати зиск базарним продавцям, рознощикам дозволяли займатися своєю справою не раніше восьмої.

Першими з"являлися молочниці. Сільські молодиці з глеками або бідонами на коромислі спочатку прямували до квартир, де мешкали постійні клієнти. Залишки продавали випадковим покупцям. "Молоко!" — лунало тоді на все подвір"я. За літр просили 15 коп.

З молочницями конкурували фургони з приміських ферм. На кожному була табличка з назвою місцевості, де розташована ферма — приміром, "Куренёвка" або "Демеевка". Молоко у скляних пляшках фурмани доставляли виключно за попередніми замовленнями.

Свіжу рибу носили в діжках із льодом і продавали на вагу. Натомість копченою торгували поштучно. Особливим попитом користувалися копчені сиги та вугри. Оселедцями торгували жінки. Один коштував 7 коп. Живих раків носили у великих плетінках, наповнених сирим мохом. Свою тару рознощики розміщували на голові. Продавали й купували раків здебільшого чоловіки, бо це — найкраща закуска до пива.

Кавуни привозили на ручних візках. Мешканці будинку, почувши: "Кавуни херсонські!", спускалися на подвір"я. Плоди продавали поштучно. Так само, але десятками, купували огірки та яблука.

Насінням соняшнику, як і нині, торгували бабусі. Дерев"яна чашечка насіння коштувала копійку. Гарячі пампушки з родзинками, булочки лежали рядами на лотку. Його вкривали від вуличного пилу білою тканиною. Продавець брав п"ятака, діставав пухтелик, посипав цукровою пудрою і простягав покупцеві.

По обіді на подвір"ї з"являлася "непродовольча" публіка. Немолоді продавщиці, вигукуючи назви своїх товарів, пропонували панчохи, шкарпетки, спідниці, кофти, дрібну галантерею. Інші жінки радили купити швабри або глиняні глечики. "Летючі" букіністи носили в торбах книжки — зазвичай жіночі романи, детективи, посібники з іноземних мов, еротичну літературу, гумористичні журнали "Будильник", "Сатирикон" тощо.

Намагалися заробити копійчину в дворах точильники ножів, паяльщики, лудильники, чоботарі, лахмітники, скрипалі, співаки, катеринкарі з папугою на плечі, продавці кольорових повітряних кульок тощо. Тому зранку до самого вечора попід вікнами помешкань лунало: "Молоко!", "Кому живі раки?", "Точити ножі! лудити самовари, каструлі!", "Поладнати взуття!", "Хто ще не купив швабру?". Цей комерційний конвеєр завершувався о восьмій вечора — так вимагав закон. Зранку все починалося знову.

Молочниці з"являлися в київських дворах аж до середини 1960-х. Щоправда, нічого вже не вигукували — прямували відразу до постійних клієнтів і правили не менше 50 коп. за літр (у магазині — 46 коп.). Живу рибу привозили машинами на подвір"я до кінця 1970-х — наприклад, на Русанівку. Кілограм ляща коштував 77 коп. А картоплю вантажівки возять на київські подвір"я й нині.