Улітку 1818-го польський поет Адам Міцкевич поїхав на вакації до родинного маєтку Заоссє, що в Мінській губернії (тепер територія Білорусі). Він вивчав філологію в університеті у Вільно. У сусідньому селі Тугановичи Адам побачив 18-річну білявку Марію Верещак — доньку вдови очільника місцевого дворянства.

Міцкевич закохався з першого погляду. Вони зустрічалися вечорами, цілувалися. Дівчина була нареченою грошовитого поміщика Вавжинця Путткамера.

Навесні 1819-го Міцкевич склав іспит на магістра і дістав призначення до Ковна (нині — місто Ковель). Почав викладати там у гімназії латину. Часто їздив до Вільна. Вступив там до студентського "Товариства корисного задоволення". У ньому збиралися та читали свої твори молоді письменники, філософи.

У 1820-му поет захворів на запалення легенів і не вийшов на роботу до гімназії. Правління університету пригрозило доправити Міцкевича до Ковна поліцією. Молодому вчителеві оголосили догану й удвічі урізали зарплатню. Та ще й на початку 1821-го Мариля, до якої Адам збирався свататися, побралася з іншим. Дівчина написала йому прощального листа. Міцкевич почав обмірковувати самогубство.

— Майже нічого не робить, — згадував його приятель Чечот. — Мовчить, курить трубку. Світ йому остогид.

1819-го німецький студент Карл Занд убив у Мангеймі представника російського уряду Августа фон Коцебу. На вимогу віленського генерал-губернатора Римського-Корсакова ректор університету Малевський заборонив "Товариство корисного задоволення". Арештували студента Яна Янковського. У нього знайшли "антиурядові папери" — вірші про розпусту російської імператриці Катерини ІІ. Попросили назвати прізвища учасників неофіційних зібрань. Янковський вказав на Міцкевича. 23 жовтня 1823 року поета кинули до в"язниці. Вона була в приміщенні Базиліанського монастиря у Вільні. Там Міцкевич розважав в"язнів своїми поетичними імпровізаціями.

За півроку поета випустили на поруки й вигнали з Польщі. Сенатор Новосильцев наказав Адамові їхати до Петербурга.

До російської столиці Міцкевич приїхав 9 листопада 1824 року. Познайомився з членами таємного товариства — Рилєєвим, Одоєвським, Бестужевим, які готувалися скинути з трону Олександра І.

Міцкевича призначили викладачем одеської Першої чоловічої гімназії. Поет купив вовчу шубу, теплу білизну. Із Петербурга до Одеси їхав на санках три тижні. Але 44-річний куратор Одеського навчального округу граф Ян Вітт йому повідомив, що вакансій нема. Порадив чекати.

Адам оселився в будинку гімназії, на розі вулиць Дерибасівської та Єкатерининської. Одержував гроші, але не працював. Відвідував літературні салони, роздавав автографи. В Одесі він закохався в 31-річну красуню Кароліну Собанську, правнучку французької королеви Марії Лещинської. Жінка вже шість років була любкою графа Яна Вітта.

У червні 1825-го унтер-офіцер 3-го Українського уланського полку Іван Шервуд надіслав до Петербурга донос, у якому згадав про таємне товариство в Україні. Лист потрапив до імператора Олександра І. Місцеву таємну поліцію очолював граф Вітт.

Граф попросив Кароліну заманити поета до Криму. Гадав, що змовники шукатимуть контакту з опальним поетом. За свої послуги Кароліна зажадала яхту. Її назвали "Кароліна".

Собанська запросила Міцкевича до Криму. Для нагляду над поетом Вітт узяв із собою агента таємної поліції Олександра Бошняка. Його Міцкевичу відрекомендував натуралістом.

Вітт і Собанська залишилися в Євпаторії. А Міцкевич із братом Кароліни Ржевуським і Бошняком поїхав оглядати Крим. Із бунтівниками поет не контактував. У рапорті Вітт написав, що пересвідчився в його благонадійності. Міцкевича призначили чиновником до канцелярії московського генерал-губернатора Дмитра Голіцина. Свої враження поет описав у циклі "Кримські сонети", шедеврі світової поезії.

Віттова коханка охолола до Міцкевича. Він відгукнувся на це кількома уїдливими віршами. У Москві в салоні княгині Волконської Адам зустрів співвітчизницю Марію Шимановську — відому піаністку, якою захоплювався Бетховен. Жінка була старша  на 9 років, мала доньок Гелену й Целіну. Марія і Міцкевич стали коханцями.

До Одеси їхав на санках три тижні

У травні 1829-го Міцкевич отримав закордонний паспорт. Швидко сів на англійський корабель "Георг ІV", бо Микола І наказав відібрати в нього документ. У Римі поет відвідав польського магната графа Скарбека Анквича. Той познайомив його зі своєю донькою Ґенріеттою. Міцкевич вирішив з нею одружитися.  Але батько дівчини відмовив небагатому нареченому.

У травні 1832-го в Дрездені поет зустрів графиню Флору Ласкаріс. Її пращурами були візантійські імператори.

Адам закохався у Флору. Люди вважали, що вони от-от одружаться. Але невдовзі графиня кинула поета. 1833-го вона одружилася з графом Антонієм Забеллою.

Міцкевич поїхав до Парижа, де було багато польських емігрантів. Там згадав Целіну Шимановську, з покійною матір"ю якої він колись мав роман. Адам вирішив посвататися до її доньки.

Написав листа до Варшави лікареві Станіславу Моравському. Попросив передати Целіні його пропозицію.

Дівчина кілька днів думала. Колись вона мала кавалера, але той зник після смерті її матері. Целіна мешкала у Варшаві разом із дідусем та бабусею. На пропозицію ледве знайомого Міцкевича вона відповіла згодою.

Обвінчалися молодята 22 липня у храмі Св. Людовика Антенського. Оселилися на околиці Парижа, на Рю де ла Пепіньєр, 121. Умеблювали три кімнати в двоповерховій кам"яниці.

1835-го Целіна народила доньку. Її назвали Марилею, на честь першого кохання Міцкевича. Поет написав п"єсу "Панські конфедерати" — хотів заробити. Але дирекція паризького театру відмовилася її ставити. Від злиднів Адама врятував французький уряд. Міцкевичеві видали одноразову допомогу 1000 франків і призначили щомісячну пенсію — 80 франків.

Целіна була душевнохворою

Улітку 1838-го у подружжя народився син Владислав. Міцкевич мусив улаштуватися професором римської літератури в Лозаннській академії у Швейцарії. Одержував 2700 франків на рік. 1840-го очолив кафедру слов"янських літератур в університеті "Колеж де Франс" у Парижі. Жив із родиною в розкішному палаці Ламбер — власності польського емігранта князя Адама Чарторийського.

Невдовзі з"ясувалося, що Целіна була душевнохворою. Поет доглядав її 17 років. Іноді віддавав до психлікарні. У них народилося шестеро дітей. Вижили четверо — Марія (у заміжжі Горецька), Владислав, Софія (у заміжжі Гриневецька) і Жозеф.

Целіна померла в Парижі у березні 1855-го. Щодня зранку жінка розпачливо кричала. Останньої миті їй стало краще. Целіна простягнула руку до чоловіка й відійшла.

Росія саме воювала проти Франції, Англії, Туреччини в Криму й терпіла поразку за поразкою. Князь Адам Чарторийський, в якого жив Міцкевич, відіслав його в Стамбул до Садик-паші. Чарторийський мріяв про польський легіон у Туреччині. До нього мали увійти польські емігранти. Хотів вибороти з ними незалежність Польщі від Росії.

У вересні 1855-го Адам вирушив до Стамбула. Посланець Чарторийського захворів у Туреччині на холеру. Від лікування відмовився, мовляв, і так одужає. Увечері 26 листопада Міцкевич помер.

1798, 24 грудня — Адам Міцкевич народився в Польщі, в селищі Заоссє Мінської губернії в родині адвоката
1812 — народилася Целіна Шимановська, майбутня дружина поета
1818, літо — Міцкевич закохався в Марію Верещак
1823, 23 жовтня — арештований у Вільні
1825 — прибув до Одеси; подорожував Кримом
1827 — у Москві познайомився з піаністкою Марією Шимановською та її двома доньками
1834, 22 липня — у Парижі обвінчався з Целіною Шимановською
1838 — Целіна захворіла
1855, 5 березня — померла
1855, 26 листопада — Міцкевич помер у Стамбулі від холери
1890, 4 липня — прах Міцкевича перенесли до Кракова

×