На 22 червня 1941 року в Києві було заплановане відкриття Республіканського стадіону. Того дня там мав відбутися поєдинок чемпіонату СРСР між київським "Динамо" та московським ЦДКА. Матч скасували: на світанку на Київ упали перші бомби.
Німецькі війська швидко просувалися вглиб радянської території. Капітан "Динамо" Костянтин Щегоцький разом із тренером Михайлом Бутусовим займалися евакуацією сімей футболістів, яких мобілізували до армії.
18 вересня 1941-го німці ввійшли до столиці України. Місто вже залишили воротар Антон Ідзковський і форвард Віктор Шиловський. Щегоцький пішов на фронт, вирвався з оточення й повернувся до Києва. Клименка, Кузьменка, Трусевича, Коротких, Балакіна, Шацьких та Сухарєва німці взяли в полон. На волю їх випустили на прохання завідувача секцією фізкультури міської управи Дубянського. Спричинився до звільнення також професор Штепа. Він редагував газету "Нове українське слово", що виходила в Києві під час окупації. "Із дозволу Штадткомісаріату і за допомогою управи, — писала вона на початку червня 1942 року, — в Києві відновлюється спортивне життя. Створено перше спортивне товариство "Рух", з'являються колективи на інших підприємствах. Так, хлібзавод уже склав команду з найкращих гравців міста".
Її зібрав директор Йосип Кордик — чех за походженням і великий любитель футболу. Він мріяв про сильну команду і запросив на роботу тих, кого знав із виступів за довоєнне "Динамо". Кордик забезпечив футболістів документами і таким-сяким харчуванням. А також двічі на тиждень тренування на стадіоні "Зеніт".
7 червня "Хлібзавод" виграв у "Руху" — 2:0. Через два тижні команду Кордика перейменували на "Старт". Упродовж літа 1942 року вона провела чотири поєдинки проти німців, три — проти угорців й один — проти румунів, гарнізони яких перебували в Києві. Афіші тих матчів водночас слугували програмками. Якщо їм вірити, то за "Старт" грали 17 футболістів: Трусевич, Клименко, Сухарєв, Балакін, Путистін, Чернега, Гончаренко, Комаров, Коротких, Свиридовський, Тимофеєв, Ткаченко, Кузьменко, Тютчев, Сотник, Мельник, Гундарєв.
Поєдинки відбувалися на стадіоні "Зеніт", розташованому на вулиці Керосинній, 24 (тепер — Шолуденка, 28). На перші два за вхід брали три карбованці, потім ціну підняли до п'яти. "Старт" грав у червоній формі. Згодом радянська пропаганда пояснювала це свідомим наміром киян одягти футболки під колір революції. Насправді ж тим ніхто тоді не переймався:
— Іншої форми у нас не було. Яку Трусевич десь дістав, у тій і грали, — пояснював 1992 року Макар Гончаренко, який із колишніх "стартівців" прожив найдовше.
Усі матчі обслуговували німецькі арбітри. У післявоєнні роки з них зробили мало не садистів. Очевидці ж матчів стверджували, що все було по-іншому.
Дехто навіть звинувачував суддів у помилках на користь київської команди. "Два м'ячі, забиті у ворота німців, були проведені з офсайду. Узагалі робота арбітрів не відзначалася чіткістю та точністю", — писало "Нове українське слово". — Не було й грубощів на полі. "Матчі проходили в товариській атмосфері, — зазначав той самий кореспондент. — Конфліктів між гравцями не виникало. Був тільки один випадок, коли німецький гравець грубо штовхнув українського футболіста, за що був негайно вилучений з поля".
Поєдинок 9 серпня 1942 року з легкої руки письменника Льва Кассіля назвали "матчем смерті". Відбувся він нібито між київським "Динамо" та командою німецьких пілотів "Люфтваффе". Українські футболісти відмовилися "здати" гру німцям і в матчі майже без правил виграли, за що їх розстріляли. У середині 1960-х про це навіть зняли художній фільм "Третій тайм". Насправді в тому матчі грали український "Старт" та команда німецьких зенітників "Флакелф".
Вхід був платним. На перші два поєдинки — три карбованці, потім ціну підняли до п'яти
— Німецькі генерали приїхали на поєдинок, — розповідав згодом граючий тренер "Старту" Михайло Свиридовський. — Привезли апельсини, шоколад. Перший тайм ми програли — 1:2. У другому ми вирішили вибити кілька гравців. Одному коліно перебили, він пішов із поля. Генерал кричав, що ці бандити грають некультурно.
Угорські та румунські військові на стадіоні вболівали за киян.
— Ніхто з офіційної адміністрації не тиснув на нас, щоб зіграли в піддавки, — згадував уже в роки незалежності Макар Гончаренко. — Тільки окремі люди, чи то з "Руху", чи просто співчуваючі нам, умовляли нас навмисне програти, щоб не дражнити гусей.
Але "Старт" виграв — 5:3. Та ніхто переможців за це не арештовував.
— Після перемоги "стартівці" посиділи в закусочній, випили, — розповідав син футболіста Михайла Путистіна Владлен. — Самогон хтось із уболівальників приніс. Довго сиділи, розмовляли. Вийшли через ринок "Євбаз". Грошей ні в кого не було ані копійки. Паша Комаров зуби торговкам заговорював, дармовими пиріжками пригощав.
Матч 9 серпня був останнім у серії міжнародних. Штадткомісар Києва Бернадт заборонив зустрічі німецьких команд з українськими. Наступної неділі, 16 серпня, "Старт" грав проти "Руху". Останній поступився з рахунком 0:8.
"Рух "очолював Георгій Швецов, який грав у 1920-х роках. Коли німці зайняли Київ, він став тренером футбольної команди, організованої при міській управі. За словами Макара Гончаренка, Швецов після поразки "Руху" від "Старту" поскаржився німцям, що "стартівці" нібито ведуть надто розкуте життя, пропагують радянський спорт. Окрім того, до війни "Динамо" було структурою НКВД, а футболісти мали офіцерські звання.
Арешти почалися наступного дня після поєдинку з "Рухом". Затримували виключно футболістів "Динамо". Гравців "Локомотиву" Сухарєва та Мельника не взяли. Ув'язнених помістили до Сирецького концтабору. Трусевича, Кузьменка та Клименка використовували на чорнових роботах. Путистін, Тютчев і Комаров працювали електромонтерами, Свиридовський та Гончаренко ремонтували взуття поліцаїв.
Арешти почалися наступного дня після поєдинку з "Рухом"
Першим загинув Микола Коротких. Восени 1942-го його закатували в гестапо як працівника НВКД і за підозрами у зв'язках із підпіллям. У лютому 1943-го стався конфлікт між німецьким офіцером та одним із в'язнів. Офіцер почав бити його за те, що той видер у вівчарки шматок ковбаси. Інші в'язні заступилися за скривдженого, і німець кількох убив. Після цього за супротив офіцерові оголосили про розстріл кожного третього в'язня. Не пощастило Трусевичу, Клименку й Кузьменку.
Коли фронт наближався до Києва, Гончаренкові за сприяння поліцаїв, колишніх футболістів, удалося втекти. Путистін вирвався з полону 5 жовтня 1943-го. Комаров покинув Київ разом із німцями. Тинявся різними континентами. Подейкували, що осів у Канаді. Із тих, хто виступав за "Старт", у поліції служили Тимофеєв та Гундарєв. Їх, як і Швецова, чекали багато років радянських таборів.
На честь 20-річчя Перемоги, 1965-го, Президія Верховної Ради СРСР посмертно нагородила медаллю "За відвагу" Трусевича, Клименка, Коротких та Кузьменка. Балакіна, Гончаренка, Мельника, Путистіна, Сухарєва, Свиридовського відзначили медаллю "За бойові заслуги".
1981-го на стадіоні "Зеніт", перейменованому на "Старт", встановили монумент, присвячений "матчу смерті". Матчу, якого насправді не було.
1974-го прокуратура німецького Гамбурга порушила кримінальну справу щодо так званого матчу смерті. Основна проблема, з якою були зіткнулися слідчі, — пошук свідків. Багато з них на той час уже повмирали. Закрили справу лише два роки тому.
— Гравці Микола Трусевич, Іван Кузьменко та Олексій Клименко загинули через великий проміжок часу після гри, а точніше — навесні 1943 року в концтаборі на Сирці, — підсумував факти, які з'ясували слідчі, прес-секретар гамбурзької прокуратури Рюдеґер Баґґер. — Їх розстріляли за наказом коменданта табору. Їхня смерть ніяк не пов'язана з результатом матчу.
Матчі київської команди "Старт"
1942, 7 червня — перемога над українським "Рухом" — 5:1
21 червня — обіграли збірну угорського гарнізону — 6:2
5 липня — виграли у румунських військових — 11:0
12 липня — перемогли команду військових залізничників — 9:1
17 липня — обіграли німецьку "PSG" — 6:0
19 та 26 липня — дві перемоги над угорською "M.S.G. Wal" — 5:1 та 3:2
6 та 9 серпня — двічі обіграли команду німецьких зенітників "Флакелф" — 5:1 та 5:3
16 серпня — ще одна перемога над "Рухом" — 8:0
2 
35413
Коментарі
1