Життя Макіавеллі — добрий приклад того, що й у найгірші часи навіть у великій політиці можна залишатися чесним перед собою і людьми. Про нього за кілька століть наговорили стільки всякого, що слово "макіавеллізм" стало синонімом політичної підступності, а його самого охрестили учителем тиранів. Насправді він у тому винен найменше.
Макіавеллі осіли у Флоренції у ХІІІ столітті. Цей шляхетський рід мав герб: на срібному тлі блакитний хрест, прибитий чотирма цвяхами. Гвіздок — символ родини Макіавеллі.
12 представників їхнього роду були гонфалоньєрами справедливості — охоронцями конституції Флорентійської республіки. Отже, переконаними республіканцями. Тож до 1469 року, коли народився Нікколо, республіканство було в нього в генах. Батько — юрист, мати — набожна католичка. Вона приятелювала з небогою філософа Фічино. А одну з доньок вони з чоловіком назвали майже язичницьким іменем Прімавера, тобто — Весна.
Нікколо народився в триповерховій кам"яниці, переробленій зі старої фортечної вежі. 7-річним пішов до школи магістра Маттео. Потім учився в міській школі. Добре знав латину й античну літературу. Освіту доповнив знайомством з музикою, а від батька засвоїв юриспруденцію.
Глава сім"ї мав додаткові прибутки від земельних ділянок неподалік Флоренції, в Сант-Андреа: трохи зерна, виноград та оливкова олія. Був середнього статку, тому не міг навчати сина в університеті. Але Нікколо мав природний розум, що дозволило йому в 29-річному віці піти в політику. Щоправда, кар"єра почалася з провалу на виборах.
Флоренція тих часів була окремою республікою й наприкінці XV століття переживала великі потрясіння. Нею правив рід Медичі, поступово перетворюючи її на свою власність. 1492 року помер Лоренцо Медичі. А 1494-го його син П"єтро капітулював, коли до Італії вторглися французькі війська Карла VIII. Тоді Флоренція повстала й вигнала Медичі. Почалося безвладдя. Правителем став монах-домініканець Савонарола. Він спробував перетворити демократичну Флоренцію на середньовічний монастир.
У лютому 1498 року Макіавеллі програв вибори кандидатові партії Савонароли. Та навесні Савонарола загинув. На чергових виборах Макіавеллі переміг кандидата партії Медичі. Улітку того самого року він став секретарем Комісії десяти, що відала іноземними та військовими справами республіки. Цій службі він віддав чотирнадцять літ. Написав тисячі дипломатичних листів, урядових розпоряджень, військових наказів, проектів законів, здійснив тринадцять дипломатичних візитів, у тім числі — до Папи й чотири рази до французького короля. Макіавеллі писали: "У ваших листах стільки сили, що їх неможливо похвалити так, як вони того заслуговують... На достовірність ваших повідомлень завжди можна покластися".
На дипломатичній службі він не став занудою: був душею компанії, любив добре вдягатися й не шкодував на це грошей. Одружився у 33 роки з Марієттою Корсіні, через рік став батьком. Макіавеллі дбав про сім"ю, жартома називав її своєю "командою".
Нехай доля розтопче мене — я подивлюся, чи не буде їй соромно
1502 року він зустрівся з тим, хто послужив йому прообразом "Державця" — Цезарем Борджія, герцогом Валентино. Герцог справив на нього сильне враження. Жорстокий, хитрий, мораль він мав за ніщо, але був сміливим, рішучим і далекоглядним правителем. Борджія — не святий, Макіавеллі це розумів. Але він вважав, що політик — це кентавр: "Державець мусить оволодіти природою як звіра, так і людини".
Звісно, сучасники здригалися від цих слів і вважали їх цинічними. Згодом, 1559-го, його твори увійшли до папського "Індексу заборонених книг". Але Макіавеллі був реалістом, а не циніком: "Той, хто хотів би завжди сповідувати віру в добро, неминуче загине серед більшості людей, яким добро чуже". І ще: "Коли йдеться про благо вітчизни, не варто роздумувати про справедливість і несправедливість, милосердя й жорстокість, славу й ганьбу. Треба дотримуватися лише тих рішень, що мають на меті порятунок вітчизни та збереження її свободи".
Макіавеллі шанував розум — але поєднаний із силою. Саме тому взявся створити народне ополчення замість найманого війська. Однак боєздатною народна армія не була. У серпні 1512 року її розгромили іспанці. До Флоренції знову прийшли Медичі. Нікколо скинули з усіх посад і посадили в тюрму, звинувативши в причетності до змови проти правителів. Його звільнили весною наступного року й заслали до Сант-Андреа, звідки батько Макіавеллі колись одержував виноград і оливки. Це недалеко від Флоренції, й вигнанець міг бачити купол собору улюбленого міста. Його афоризм того часу: "Нехай доля розтопче мене — я подивлюся, чи не буде їй соромно".
Зранку він ішов до лісу, до струмка, на пташиний базар. Заходив до придорожньої корчми послухати новини. Обідав вдома із сім"єю. Потім повертався до корчми й грав у карти з корчмарем і мельником. Ішов додому і, як сам казав, "приєднувався до компанії, для якої я народжений". Це була літературна робота, якій він віддавав чотири вечірні години. Тоді з-під пера Макіавеллі вийшов і його найзнаменитіший трактат "Державець".
Тодішня дійсність була страшною, й Макіавеллі мав мужність дивитись їй у вічі. Він намагався створити добро зі зла — з того матеріалу, якого було достатньо навколо. Він звик до того, що його не всі розуміють, і вважав це закономірним. Бо, на його думку, людство — це завжди тупа більшість. Для розумної меншості бракує місця, бо держава — завжди на боці більшості.
На критику Макіавеллі відповідав приблизно так: треба шукати істинної, а не вигаданої правди речей. Адже надто велика відстань від того, яким життя є насправді, до того, яким воно має бути. І той, хто забуває про цю відстань, швидше готує свою погибель, аніж спасіння.
Він був людиною дії. Казав, що спершу треба жити, потім філософствувати. Бездіяльність гнітила його: "Ще трохи — і я наймуся репетитором!" — зізнавався він. Але служити хотів тільки своїй державі. Король Франції кликав на службу — Макіавеллі не пішов.
У травні 1527-го Флоренція вигнала Медичі. 58-річний Макіавеллі подає свою кандидатуру на пост канцлера. Справа вирішується на Великій раді республіки 10 травня 1527 року.
— Макіавеллі їв скоромне у святу п"ятницю! Він сидить по корчмах і бібліотеках! Він учений, а вітчизні потрібні люди благонадійні, а не вчені! — вигукували члени Великої ради.
За нього подали 12 голосів, проти — 555. Невдовзі після того, 21 червня 1527 року, Нікколо Макіавеллі помер. А ще через день його поховали в церкві Санта-Кроче. Поруч із ним лежать Мікеланджело й Галілей.
Гілка роду Макіавеллі, до якої належав Нікколо, обірвалася 1613 року по смерті Іпполити, його правнучки. Нині нащадками роду вважаються сім"ї Річчі, Ранчоні й Неллі (прізвище матері Макіавеллі).
Сучасні політики, навіть найцинічніші, соромляться визнавати себе прихильниками макіавеллізму — принаймні на словах. І не називають "Державця" настільною книгою. Але ще один твір Макіавеллі порівнюють із "Державцем" — комедію "Мандрагора". Колись у Європі її оцінювали вище, ніж "Декамерон" Бокаччо.
У "Мандрагорі" теж мета виправдовує засоби. Правда, мета не політична: спокусити Лукрецію, благочестиву жінку. І її спокушають, вона капітулює й змиряється із силами зла. При цьому світ не перевертається, бо в ньому нема Бога і "все дозволено".
На початку кризових 1990-х в Україні було принаймні дві постановки "Мандрагори" — в Миколаєві та Києві. Столична постановка Юрія Одинокого й досі іде на сцені Театру драми та комедії на Лівому березі.
— Правитель має творити добро, наскільки це можливо, а зло — наскільки необхідно
— Хто менше покладається на милість долі, той довше втримується при владі
— Зброю слід використовувати в останню чергу — коли інших засобів виявиться недостатньо
— Часами добром треба вважати менше зло
— Випадок керує більш як половиною наших дій, а ми керуємо рештою
1469, 3 травня — у Флоренції народився Нікколо ді Бернардо Макіавеллі — італійський політичний діяч, письменник, дипломат
1476–1485 — навчався у магістра Маттео та міській школі
1498 — вступив на службу до Другої канцелярії Флорентійської республіки
1502 — зустріч із Цезарем Борджія, прототипом "Державця"
1512–1513 — тюрма й вигнання, у родинному маєтку в Сант-Андреа написав свій найвідоміший твір "Державець"
1518 — створив комедію "Мандрагора"
1526 — повернувся з вигнання до Флоренції
1527, 21 червня — помер у рідному місті
4 
35413
Коментарі