"Пісенька Остапа Вишні одспівана. Літературна творчість цього фашиста і контрреволюціонера була не більше, ніж машкарою, "мистецьким" прикриттям. Ховаючись за ним, він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди. Я щасливий відзначити, що мій допис стає епітафією на смітникові, де похована його "творчість", — статтю "Що таке Остап Вишня" 1930-го друкує харківський журнал "Нова ґенерація". Вона написана письменником Олексієм Полторацьким на замовлення НКВС СРСР.
Гуморист Павло Губенко, який підписував свої твори псевдонімом Остап Вишня, саме знаходиться на вершині літературної слави, тиражі його творінь нараховують до 2 млн примірників. Більшим накладом видають лише поезії Тараса Шевченка. Створює "усмішки" — жанр, який вигадав сам. Читачі їх чекають, як свята. Щоб ознайомитися з ними, одні вчаться читати, інші освоюють українську.
Наприкінці 1933-го Остапа Вишню звинувачують у контрреволюційній діяльності й тероризмі. Ніби входить до "Української військової організації" та має намір вбити другого секретаря ЦК КПУ Павла Постишева.
— В якому приміщенні ви збиралися знищити вождя народу? — ставлять запитання на допиті.
— Більше люблю вбивати вождів на свіжому повітрі! — каже Остап Вишня.
— Так і запишемо: "Планував кинути бомбу на трибуну".
Засуджують до розстрілу. Кілька місяців чекає, що його заберуть із камери і виконають вирок. Але вищу міру покарання замінюють на 10 років таборів. Інших дев'ятьох осіб, які проходять по справі — розстрілюють.
Остапа Вишню етапують до села Чиб'ю — нині місто Ухта Республіки Комі. Там зізнається колишньому акторові театру "Березіль" Йосипу Гірняку: "Як дасть Бог пережити каторгу, то нехай мені рука всохне, як ще раз візьму перо. Сільця розставлю і рибу ловитиму".
У таборі працює на руднику, потім фельдшером. Через рік доручають писати нариси про життя робітників для газети "Северный горняк". "У нас є чимало здобутків. За рахунок ув'язнених населення Півночі майже подвоїлося", — жартує в публікації.
Якось у бараку починають уголос читати оповідання російського гумориста Михайла Зощенка.
— Українською! Вишню давай! — перебивають.
Письменник знесилений підводиться, а бува й напівлежачи — читає щось своє. Робить це монотонно й уникає акторства. Але аудиторія регоче до сліз. Взамін просить пригостити його цигаркою улюбленого "Казбеку".
1938-го за ним прийшли. Сказали, що переводять в інше місце.
"Всі знали — це не що інше як розстріл, — згадує онука Мар'яна Євтушенко. Тоді табори були переповнені і їх розвантажували таким чином. — Дідусь почав роздавати майно товаришам — теплі устілки, одяг. Та йому пощастило — захворів на запалення легень. Уже завантажили на якусь баржу, але за станом здоров'я висадили. Потім він дізнався, що всі з баржі були розстріляні".
Припускають, що тоді саме змінилося керівництво табору і про розпорядження знищити письменника забули або скасували. Інші розповідають, що життя йому врятував псевдонім. Начальник табору — українець і колишній шанувальник творів гумориста — удав із себе формаліста: в'язня Вишні немає, а щодо розстрілу Губенка указівок не було.
На свободу Остап Вишня виходить хворий, худий і майже без зубів. За вказівкою Йосипа Сталіна випускають раніше. Той вирішує використати гумориста в інформаційній кампанії проти УПА. Так з'являється цикл публікацій "Самостійна дірка".
"Населення зветься — УкрОУНці. Жіночої статі в них немає. Самі чоловіки, — йдеться в одній із них. — Розплоджуються за допомогою гестапівських листівок та німецьких марок. Своїх дітей не мають, через те дітей узагалі не переносять і ріжуть. Працюють темними ночами, бо денне світло їм сліпить очі. Цар — Гіммлер. Бог — Гітлер. Моляться за нього й прикладаються до нього — ззаду".
Письменник отримує квартиру в Києві. Багато часу проводить на природі — полюючи та ловлячи рибу. Найбільше пише на цю тематику.
15 карбованців платили Остапу Вишні за 20-рядковий фейлетон у "Селянській правді". Це ціна трьох пар добрих черевиків. Рядовий працівник мав середню місячну зарплату 25 карбованців, партійний чиновник — 150.
Мав позашлюбного сина
1889, 13 листопада — Павло Губенко народився на хуторі Чечва — тепер село Грунь Охтирського району на Сумщині. Батько працював прикажчиком у поміщиків. Павло друга дитина, після нього було ще 15.
1907 — закінчує Київську військово-фельдшерську школу та йде служити в армію. Пізніше переводиться у лікарню Південно-Західної залізниці. 26-річним вступає до історико-філологічного факультету Київського університету. З початком революції 1917-го залишає навчання, очолює санітарно-медичне управління Міністерства шляхів УНР.
1919 — у Кам'янці-Подільському в газеті "Народна воля" публікує свій перший твір "Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)". Підписує його "Павло Грунський". За рік чекісти ув'язнюють його як колишнього петлюрівця.
1921 — дебютує як Остап Вишня в газеті "Вісті ВУЦВК". Василь Еллан-Блакитний взяв його туди з чекістського концтабору під приводом, що у "Вістях" бракує професійних журналістів. За шість років Остап Вишня очолює журнал "Червоний Перець". Сходиться із 22-річною актрисою Варварою Маслюченко, яка вже має доньку Марію від попереднього шлюбу. Заради неї гуморист кидає дружину Олену Смирнову з сином В'ячеславом.
1933 — арештовують за "належність до націоналістичної організації" і підготовку терактів. Засуджують до розстрілу, замінюють вирок десятьма роками концтабору в Комі АРСР.
1943 — звільняють із табору. Після війни дізнається, що має позашлюбного сина Юрія. Його народила дівчина з Києва 1917-го, з якою були короткочасні стосунки. 1955 року отримує довідку про "відсутність складу злочину".
1956, 28 вересня — помирає у власній київській квартирі від серцевого нападу. Незадовго до смерті записав у щоденнику: "Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!" Коли везли до Байкового кладовища, від філармонії линула народна пісня "Козака несуть і коня ведуть". Її співав Державний народний хор. Перед труною йшов собака Думка, якого покійний брав на полювання. Пес перестав їсти і невдовзі здох.
2 
35413
Коментарі