Мокрий і брудний, Александр Дюма одного лютневого дня 1840 року ввірвався до квартири актриси Іди Фер'є, з якою недавно побрався. Подружжя жило в Парижі на вул. Ріволі. В одному будинку, але різних помешканнях. 38-річний Дюма займав квартиру на п'ятому поверсі, 29-річна Іда — на другому.

— Чорт! — лаявся успішний драматург і автор історичних романів. — Я зібрався був на бал до королівського палацу, але послизнувся й упав у калюжу. Мій одяг безнадійно зіпсутий, настрій теж, я не хочу більше веселитися.

Здоровенний — 185 см на той час вважали рідкістю, — широкоплечий, блакитноокий і білошкірий, із густим кучерявим волоссям, яке дісталося йому від баби — чорношкірої рабині з Гаїті — Дюма впав у крісло, що аж застогнало під ним.

— Любий, то піди відпочинь до себе, — Іда поклала руку йому на плече.

— Ні, в тебе тут так тепло, так затишно, а в мене лютий холод. Я його ніколи не боявся, і на застуду не хворію, та йти нагору сьогодні не хочу, — Дюма скинув брудний одяг і накинув на себе теплий халат. — Попрацюю в тебе.

Він сів за невеличкий столик біля каміна й узявся строчити черговий роман. Александр, хоч і мав цілий штат співавторів — "літературних негрів", сам відзначався надзвичайною плідністю, писав по 14-18 год. на добу. Якось заклався, що створить роман за три доби, — і таки написав його. Аби зберегти час, нехтував знаками пунктуації. Їх потім доставляли два секретарі.

За півгодини двері туалетної кімнати відчинилися, і на порозі постав майже голий Роже де Бовуар — поет і драматург, приятель Дюма, на сім років молодший від нього. За ним упадали всі парижанки.

— Усе, більш не можу. Я змерз, як собака, і мені однаково, що ви зі мною зробите! — крикнув до Дюма, якому "наставив роги".

— Ах, Ідо, Ідо, і ти не змогла встояти перед ним, — письменник глянув на невірну дружину, яка зіщулилася в ліжку.

Коханця вилаяв останніми словами і сказав:

— А тепер, мсьє, забирайтеся! Вранці поговоримо!

У цей час у шибку затарабанив дощ, було чути виття вітру.

— Оце негода, — Александр підійшов до вікна. — Я не можу вас вигнати на вулицю. Сідайте ближче до вогню, переночуєте в кріслі.

Дюма мав запальну вдачу, але швидко відходив. Забувши про коханця, знову зосередився на роботі. Опівночі задмухав свічку і ліг до дружини у широке ліжко. Та не встиг заснути, як почув, що Роже де Бовуар цокотить зубами від холоду.

— Ще бракувало, мсьє, щоб ви підхопили нежить! — письменник кинув суперникові ковдру.

Одначе й це не допомогло — за якийсь час де Бовуар підійшов до каміна й почав ворушити майже погаслі жаринки, щоб від них пішло бодай якесь тепло. Його метушня заважала спати.

— Послухайте, у мене був важкий день, я хочу відпочити, — буркнув Дюма. — А ви, схоже, таки думаєте захворіти. Лягайте до нас. Наші стосунки з'ясуємо завтра, — письменник посунувся, і коханець вмостився посередині.

Уранці Дюма прокинувся в доброму гуморі й розбудив Роже:

— Не будемо ж ми сваритися через жінку. Це було б нерозумно, — він поклав свою руку й руку суперника на інтимне місце дружини й урочисто додав: — Помирімося, як давні римляни, на публічному місці.

Біографи Александра Дюма-батька — для зручності його згодом назвали так, бо його син, теж Александр, також писав романи, — полічили, що в нього було близько 500 коханок. Офіційно визнав п'ятьох дітей від чотирьох жінок. Про позашлюбних казав, що має їх сотні.

— Я заводжу багато коханок із людинолюбства, — пояснював сам.

До шлюбу з Ідою Фер'є Дюма прожив з нею дев'ять років. Уперше побачив у своїй п'єсі "Тереза". Після вистави, яка мала успіх, актриса кинулася йому на шию і мовила:

— Ви забезпечили мені майбутнє.

Дюма закохався в пухкеньку блондинку зі сліпучо-білою шкірою.

— Це статуя з кришталю, — говорив друзям. — Ви думаєте, сніг білий, лілії білі, алебастр білий? Ви помиляєтеся. На світі немає нічого білішого за ручки мадемуазель Іди Фер'є.

Він швидко став її зраджувати, але не кидав, бо вона приймала його таким, як був — бабієм. За це утримував її по-королівському — бо заробляв багато. Так би й не одружився з нею, якби не один випадок. Якось Александр узяв коханку на прийом до герцога Орлеанського, брата короля.

— Щасливий вас бачити, — сказав той. — Сподіваюся, невдовзі ви представите нам цю чарівну особу як мадам Дюма?

Письменник мусив послухатися: одруження могло відкрити йому, тепер уже сімейному чоловікові, двері до Французької академії, куди він так мріяв потрапити. Увесь світський Париж ошелешила звістка про одруження Александра Дюма. Одна з коханок навіть знепритомніла перед його будинком.

У шлюбі з Ідою письменник прожив чотири роки, доки вона не втекла до італійського графа Віллафранка. З ним була аж до своєї смерті від раку 1859-го.

Александр, який побрався з Ідою з примусу, зрадів свободі й більше ніколи не створював сім'ї.

×