Коло плуга ходили троє орачів

 

Орати на озимину починали за 3–4 тижні по жнивах. Цей час відводили землі для "відпочинку". До Луки — 20 вересня — годилося завершити осінню оранку й приступати до посіву. Спочатку "лущили стерню" — неглибоко переорювали залишки стебел і гною, а потім глибоко виорювали землю плугом. Закінчували сіяти озимину до кінця вересня, щоб до Покрови — 14 жовтня — встигла зазеленіти.

В Україні орали плугом ще з часів княжої Русі. Традиційний український плуг складався з двох головних частин: робочої, тобто власне плуга, та тяглової — двоколісного передка. Існувало багато його різновидів — дерев"яний, сабан, "комарик", "орлиний", букер, сакківський, гена, самохід, степовий. Відмінності залежали від особливостей ґрунтів — полтавських чорноземів чи поліських супісків.

Основою плуга був гряділь — дерев"яний брусок, на якому закріплювалися підошва з лемешем і полицею, чересло й чепіги. Чересло відрізало смугу ґрунту — скибу збоку, а леміш — знизу. Полиця перевертала скибу, яка покривала попередній слід — борозну. Правили плугом за допомогою рукояток — чепіг. Глибину оранки регулювала стовба — брус, який з"єднував підошву з гряділем, а також довжина гряділя.

Орали двома-трьома, а на дернистих степових ґрунтах і чотирма парами волів. Мали їх стільки не всі господарі. Тож практикували супрягу — об"єднувалися два-чотири родичі, куми, а то й сусіди. Орали по черзі в усіх, хто входив до супряги. Господар, на чиєму полі працювали, мав того дня годувати і людей, і худобу.

Коло плуга ходили плугатар, досвідчений чоловік, та двоє погоничів — зазвичай підлітків. Плугатар мав постійно утримувати плуга на належній глибині й не дати йому вискочити з борозни. Оранка йшла поволі: потрібно було давати перепочинок людям та худобі, очищати та закріплювати розхитані деталі. Закінчивши роботу на своїх нивах, господарі виорювали поля вдовам. Це називалося "вдовиним плугом".

Усі деталі, окрім залізного лемеша, інколи ще чересла, були дерев"яними. Наприкінці ХІХ ст. полицю, стовбу, гряділь стали заміняти залізними, а дерев"яні з"єднання — болтами та гайками. Плуг став компактнішим і зручнішим у роботі. Орати можна було вже й однією парою волів, а з часом — кінною упряжкою. Потреба збирати супрягу відпала.

Плуг використовували  в новорічних обрядах. Ще у1870-х у Галичині ряджені щедрівники носили його по хатах і робили вигляд, ніби орють землю і сіють хліб. Така  обрядова оранка-сівба мала стимулювати родючість землі.

×