Конкурс на кращі ескізи українських паперових грошей голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський оголосив іще влітку 1917-го. Пришвидшити їх запровадження змусив більшовицький переворот у Петрограді: через безлад, що тоді почався, до України припинили постачати російські рублі.

Щоб подолати "грошовий голод", 25 листопада Центральна Рада ухвалила рішення про введення в обіг, паралельно з рублями, тимчасових українських грошей — карбованців — із терміном дії до 1 березня 1918 року. Співвідношення до рубля передбачалося як 1:1. Планувалося випустити банкноти на загальну суму 500 млн крб. Цього вистачило б Україні на кілька місяців. Адже, приміром, місячний фонд зарплати на київському заводі "Арсенал" становив майже 200 тис.

Для друку грошей уряд 14 грудня реквізував друкарню Василя Кульженка на вул. Пушкінській у Києві: вона мала найкраще на той час виробництво. За два тижні там побачили світ перші купюри номіналом 100 крб, проект яких розробив художник Георгій Нарбут. Невеликі виробничі можливості друкарні не дозволяли вчасно надрукувати всі 55 тис. примірників банкноти. Тому підключили й друкарню на Бібіковському бульварі, нині — Шевченка, 27. Але в народі ці гроші все одно називали "кульженками".

На 100 крб уперше був зображений Тризуб. "Люди плакали з радості, молились і цілували "свої гроші", — згадував очевидець.

Окрім української, на них були написи також російською, польською та єврейською мовами — для національних меншин.

Як і російський рубль, карбованець містив 17,424 долі щирого золота. Кияни, які першими серед жителів України отримали нову валюту, швиденько взялися за розрахунки. Якщо 1 доля становить 0,044 г дорогоцінного металу, то купюра в 100 крб "важить" аж 76, 665 г! Держбанк УНР був розташований там само, де нині — на вул. Інститутській. Невідомо, чи хтось із громадян відвідував його, щоб обміняти "сотку" на золото. Проте розгонистий підпис директора банку Миколи Кривецького, розміщений на купюрах, слугував гарантією, що такий обмін можливий.

Перші українські банкноти багатьом запам"яталися насамперед як "цукрові гроші". Мовляв, вони забезпечувалися не золотом, а цукром. Породив такі чутки текст у рамці на звороті купюри: "Державні Кредитові білєти Української Народньої Республіки забезпечуються державним майном Республіки, а саме: надрами, лісами, залізницями, державними прибутками, в тому числі прибутками з монополії цукру та інших монополій". З усіх доходів УНР чітко визначений був лише один — саме цукрова монополія.

Ну, а як було насправді? У статті 1 закону від 24 грудня 1917 року про тимчасовий обіг державних кредитових білетів записано: "Кредитові білєти випускаються Державним Банком У.Н.Р. у розмірі строго обмеженому дійсними потребами грошового обігу під забезпечення тимчасово, до утворення золотого фонду, майном Республіки, нетрями, лісами, залізницями і прибутками У.Н.Р. від монополій". Тобто золотого запасу Україна тоді не мала. І єдиним гарантом грошей слугував цукор.

Золотого запасу 1917-го Україна не мала

До 1 березня 1918 року в київських друкарнях встигли б виготовити постійну валюту — гривню. Та запровадити її замість тимчасових карбованців, як планувалося, не вдалося: 26 січня до Києва вдерлися більшовики. Уряд УНР евакуювався до Житомира, а тоді — до містечка Сарни на Рівненщині. І хоча після повернення до столиці 1 березня Центральна Рада таки ухвалила закон про гривню як основну грошову одиницю, відразу ввести її в обіг було неможливо — не змогли надрукувати. Банкноти терміново замовили в Берліні. За угодою, до 1 січня 1919 року Німеччина мала їх виготовити на 11,5 млн грн. Грошові знаки розробили художники Василь Кричевський — 2 грн і Георгій Нарбут — 10, 100 і 500 грн.

Щоб подолати нестачу готівки, Центральна Рада вже 6 квітня пустила в тимчасовий обіг віддруковані ще взимку зеленуваті банкноти номіналом 25 і 50 карбованців. На них художник Олександр Красовський уперше серед світових валют намалював селянку із серпом і робітника з лопатою. Однак пересічні громадяни знизували плечима: пообіцяли гривні, а випустили карбованці. Подальші події ще більше заплутали ситуацію.

29 квітня в Україні відбувся державний переворот: Центральна Рада припинила існування, країну очолив гетьман Павло Скоропадський. Правитель оголосив про відновлення карбованця як основної української валюти й долав брак готівки за допомогою друкарського верстата. Нестача товарів і відсутність регулярного сполучення між регіонами призвели до осідання банкнот, переважно на селі. Друкарський верстат запрацював ще потужніше, і це призвело до величезної інфляції та зростання цін.

Десь у липні прибули з Берліна замовлені ще Центральною Радою бланки облігації 3,6%-ї внутрішньої позики номіналом 50, 100, 200 та 1000 грн. Скоропадський наказав використовувати їх як гроші, і 5 серпня ці "Білєти Державної Скарбниці" з"явилися в обігу. Тим часом у серпні-вересні до Києва з Німеччини надійшли перші партії справжніх гривень. Їх пустили в обіг 17 жовтня 1918 року.

Одна гривня містила золота майже вдвічі менше за карбованець — 8,712 долі. Це пояснювалося обмінним курсом: 1 крб дорівнював 2 грн.

14 грудня того самого 1918-го гетьман зрікся влади, його змінила Директорія. Уже 6 січня наступного року новий уряд затвердив валютну реформу, офіційно проголосивши єдиною грошовою одиницею таки гривню. Але в серпні в обігу з"явилися... Так, знову карбованці! Їх надрукували в Кам"янці-Подільському. Жодної згадки про щире золото на тих грошах не було. Так само, як і про те, чим вони забезпечувалися.

1920-го Директорія спробувала повернутися до гривні, пустивши в обіг непоказну купюру "5 гривень", вироблену в Станіславові (тепер — Івано-Франківськ). Щоправда, невдовзі уряд Симона Петлюри замовив у Відні гарні за дизайном банкноти номіналом 50 і 1000 грн. Державна друкарня Австрії встигла виготовити лише пробні примірники, бо 20 листопада 1920 року Директорія Української Народної Республіки припинила існування. Відтак зникла й потреба у власних грошах.

Художник Георгій Нарбут створив 13 українських банкнот із 24, які було випущено протягом 1917–1920 років: три — у період Центральної Ради, 16 — за гетьмана, п"ять — за часів Директорії. Гетьман Павло Скоропадський призначив його керівником "Експедиції заготовлення державних паперів".

Серед гривень, уведених в обіг у жовтні 1918-го, були й банкноти номіналом 100 грн. Цей шедевр Георгія Нарбута за красою та довершеністю дотепер не має рівних. Жінка зі снопом обличчям нагадує нібито Лесю Українку, а коваль схожий на Григорія Сковороду.

Деякі з перших українських банкнот мали жартівливі назви. Наприклад, червоно-коричневі 10 крб люди прозвали "раками", сіро-зелені 250 із жовтими водяними знаками — "канарейками", а банкноту 100 крб звали "богданівкою" — через водяний знак із портретом Богдана Хмельницького. На жовто-коричневу банкноту в тисячу карбованців казали "ряба" або "гетьманка" — від зображеної на ній жінки з булавою.

Паперові шаги називали "метеликами"

За гетьмана Павла Скоропадського замість розмінної монети — шагів — запровадили поштові марки. Спочатку їх виготовляли для пошти, а згодом стали вживати для грошових розрахунків. Трохи раніше так само вчинили й росіяни. Марки друкували в Києві на цупкому папері, зручнішому для тривалого вжитку. Ескізи для номіналів 10 і 20 шагів розробив художник Антін Середа, а 30, 40 і 50 — Георгій Нарбут.
На звороті паперових шагів був напис: "Ходить нарівні з дзвінкою монетою". Коли на базарі вітер виривав з рук клаптики паперу, жінки спересердя казали: "Де там ходить — літає, наче метелик". Тому в народі їх так і називали — "метеликами". Із початком інфляції вартість марок упала. У крамницях їх в"язали по 100 штук разом і давали здачу "в"язанками".

×