Пам'ять жертв ­Голодомору вшановуватимуть 23 лис­топада. Цього дня пройдуть скорботні заходи біля меморіальних знаків і місць масових поховань. О 16:00 люди запалять свічки на підвіконнях — у пам'ять про трагедію.

— У Радянському Союзі правду про Голодомор приховували майже до його розвалу. Але в американських і канадських газетах на початку ­1930-х з'являлися повідомлення про проблеми з продуктами в українських селах. Вони були спричинені примусовою колективізацією. Вже тоді у статтях про Україну траплялося слово "Голод", — розповідає історик Данило Кравець, 31 рік.

У багатьох громадян радянської України були родичі за кордоном. Вони писали у своїх листах про проблеми. Так інформація потрапляла на західноукраїнські землі, що були у складі Польщі, Чехословаччини, Румунії.

— Листи могла переглядати цензура. Тому люди намагалися не писати нічого конкретного. Не згадували прізвища і назви населених пунктів, — говорить дослідник. — Про Голод розповідали і втікачі з СРСР. Таких було небагато, бо радянська влада пильнувала за кордоном. До того ж польські прикордонники завертали всіх, у кого були проблеми з документами. Селянам тоді не видавали паспортів. Для них виїхати за кордон було неможливо.

Зміни порядків у СРСР першими помічали жителі Тернопільщини. Бачили, як по той бік річки Збруч, по якій пролягав радянсько-польський кордон, по неділях перестали ходити до церкви. Під час богослужінь співали комуністичні пісні й працювали на тракторах.

— Польські газети почали писати про загибель людей від Голоду в радянській Україні на початку 1932-го, — каже Данило Кравець. — Багато повідомлень було у львівській газеті "Діло" — найпопулярнішій на Галичині. На Волині україномовних газет майже не друкували. Там мали більше впливу комуністичні сили. 1936 року одне зі львівських видань написало про те, що лише тоді жителі села Дермань — теперішня Рівненщина — дізналися про Голодомор. Сталось це завдяки роману "Марія" Уласа Самчука, виданому 1934-го.

1933-го у Львові 48 громадських організацій створили Комітет допомоги голодуючим в Україні. Збирали гроші, закуповували хліб і консервацію. Відправляли їх в УСРР.

— Такі посилки часто вилучали, щоб селяни не мали що їсти, — пояснює історик. — Тому стали просити родичів висилати гроші. Але перекази теж затримували. Клали гроші в конверти до листів. Якщо отримували долари або іншу валюту, то йшли до крамниць "Торгсину" в містах. Це були магазини, де товари продавали за вироби з дорогоцінних металів або валюту.

Офіційно Польща не засуджувала СРСР за Голодомор, щоб не псувати стосунків.

— Комуністична партія в Польщі була заборонена, але діяла близька до неї організація "Сільроб". Вона видавала газети, які нічого не писали про Голод, — каже Данило Кравець. — Бувало, виправдовували Радянський Союз, якщо інші писали звинувачення на його адресу. Та багатьом прихильникам радянського устрою інформація про Голодомор відкрила очі. Припускаю, що саме Голодомор сприяв вступу до Організації українських націоналістів та Української повстанської армії — щоб воювати проти радянської влади. Українські націоналісти в Польщі діяли нелегально. Свої газети вони видавали в Європі. В них писали правду про організоване вбивство українців Голодом.

Влада залякувала журналістів, щоб не писали про голодуючих

Багато іноземних журналістів знали про Голодомор, але не писали про нього. Радянська влада їх підкупляла або залякувала. Тоді кореспонденти оминали у своїх статтях слова "голод", "терор" та "масові вбивства". Вживали визначення "тимчасові труднощі з продовольством".

Найсміливішим був британець Ґарет Джонс. Він відвідав УРСР. Попри запевняння влади в успіхах економіки, захотів перевірити чутки про Голод по селах. Кілька днів ходив околицями Харкова й побачив, що люди масово помирали. Вони скаржилися на відсутність їжі.

"Раніше ми мали чоботи, м'ясо та масло. Були найбагатшою країною на зерно. Ми годували ввесь світ. Тепер влада забрала у нас все, — записав Ґарет Джонс розповідь українського селянина 1933 року. — Зараз і люди крадуть набагато більше. Чотири дні тому вони забрали мого коня. Кінь краще, ніж трактор. Тепер навіть хліба в будинку немає".

Повернувшись у Європу, Ґарет почав писати про це. Та йому не вірили і цькували. Більше довіряли офіційним зведенням СРСР та підкупленим кореспондентам.

Серед таких був Волтер Дюранті — керівник Московського бюро газети "Нью-Йорк Таймс". Радянська влада забезпечила його машиною і квартирою. Він не був прихильником СРСР, але Голод заперечував.

×