На паризькій вулиці Морґ сталося звіряче вбивство. Удову мадам Леспане порізали бритвою і скинули з вікна, а її доньку задушили й запхали в трубу каміна. Такий сюжет першого детективного твору у світовій літературі. Автор — американець Едґар Алан По — так і назвав своє оповідання: "Убивство на вулиці Морґ". Опублікував його 170 років тому — 20 квітня 1841-го — у "Журналі Ґрема", де працював редактором.

Доти в літературі не існувало поняття "детектив", тому і правил цього жанру автор не міг дотримувати. В оповіданні немає підозрюваних. Сищик-аматор Дюпен не веде розслідування, а лише читає газети й робить свої висновки. Він уміє вгадувати думки людей, просто спостерігаючи за виразами їхніх облич. Згодом так чинитиме Шерлок Холмс Артура Конан-Дойля.

За оповідання По отримав нечуваний гонорар — $56. На нинішні гроші — $1316. Скажімо, за наступне "Людина, яку порубали на шматки" вже тільки 12,5 цента. Йому завжди бракувало коштів. Хоч по смерті батьків Едґара й усиновила доволі заможна пара, вітчим щедрим не був. Коли По став студентом університету, виділяв йому лише третину грошей від необхідного, щоб прожити. Юнак швидко заліз у борги. Навчання довелося покинути й піти до війська, щоб утекти від кредиторів.

Едґар По випускає три книжки віршів, які не приносять йому ні слави, ні грошей. Але тут трапляється подія, що переверне все його особисте й літературне життя: він їде у Балтимор до тітки. Усі дами міста у захваті від красеня По. Він фліртує, захоплюється і заводить легковажні романи. "Едґар був дуже вродливий і в водночас наділений мужністю і хоробрістю, — згадував згодом його тамтешній друг. — Серед своїх товаришів він справді мав першість у всьому. Фізично сильний, характер мав нервовий, напористий, пристрасний. Водночас досконало володів мистецтвом світської розмови. У місті не було більш розумного, витонченого і привабливого юнака за Едґара Аллана По".

Записки дамам серця він передає через 7-річну двоюрідну сестру Вірджинію. Аж доки не закохується в свою чорняву з глибокими очима кузину. Через шість років вони одружуються. У документах записали, що нареченій 21 рік. Інакше шлюб визнали би недійсним. Едґарові в той час було 27, Вірджинії — 13.

— Кохання до Вірджинії стало моїм найбільшим щастям, — казав По.

Він переходить від поезії до прози. 1833-го видає оповідання "Рукопис, знайдений у пляшці". Воно здобуває першу нагороду на літературному конкурсі. Популярний тоді письменник Джон Кеннеді, який засідав у журі, запрошує автора на обід. Едґар По відмовляється — йому просто нічого одягнути. Гонорар за "Рукопис" урятував його від голодної смерті. Втім йому пропонують писати для кількох періодичних видань. Газети з його оповіданнями виривають із рук. А коли нью-йоркська "Сан" із номера в номер почала друкувати "Історію з повітряною кулею", видаючи фантазію за справжню подію, перед редакцією збирається натовп в очікуванні наступного номера.

Великих заробітків ці публікації Едґарові По не приносять. Родина ледь зводить кінці з кінцями. У письменника все частіше трапляються напади депресії. "Я би вже давно втратив будь-яку надію, якби не думав про тебе, мила моя дружино. Ти зараз залишилася моїм головним і єдиним стимулом у боротьбі проти цього нестерпного, марного і жорстокого життя," — пише він Вірджинії. У 25 років вона помирає від сухот. По розповідав, що бачив, як темрява вповзла у кімнату і викрала його кохану.

Він пережив її на два з лишком роки. Намагався заводити романи. Нарешті зійшовся із Ельмірою Шелтон, у яку був закоханий у юності й навіть тоді таємно заручився. Та вона вийшла заміж за багатшого. Коли ж овдовіла, то знову, через багато років, загорілося почуттям до Едґара. Окрім того, він уже відомий на всю Америку. Його "Ворона" цитують у всіх салонах.

Ну то й що, що він — п'яниця? Вона це виправить. По й сам повірив, що зміниться. Він із Ельмірою відвідує друзів, намагається елегантно поводитися. Але недовго. У гостях частують і так важко відмовитися від келиха. Якось його, п'яного, напівбожевільного  хворого, знайшли на вулиці знайомі й відвезли додому. Лікар заявив, що серце в письменника геть зношене. Навіть від найменшої краплі алкоголю він може померти. Едґар клянеться нареченій, що зав'яже. Вони призначають дату весілля. Залишається тільки поїхати до Філадельфії й забрати тітку, яка має бути посадженою матір'ю.

Між прибуттям корабля, на якому приплив письменник, і відправленням потягу до Філадельфії залишалося кілька годин. Що впродовж них трапилося з Едґаром По, достеменно невідомо. Його знайшли в дешевому трактирі майже в несамовитому стані. Він постійно марив. Одяг на ньому був розідраний. Із кишень зникло $1500. П'ять днів у лікарні Едґара По не покидали галюцинації. Там він і помер 7 жовтня 1849-го. Йому йшов 41-й рік.

Небіжчики вставали з могил

Письменник Едґар Алан По прославився завдяки своїм "страшним" оповіданням. Більшість його прозаїчних творів націлені на наперед розрахований ефект. Надприродність — його фішка. Обирає такі сюжети, як замуровування живцем чи передчасне поховання. Це були його власні страхи.

Якось 6-річного Едґара його дядько повіз кататися верхи. Хлопчик сидів позаду в сідлі. Назад вони верталися через цвинтар. Раптом малий затрусився, охоплений таким жахом, що дядько мусив пересадити його вперед, щоб якось заспокоїти. Але той і далі викрикував перелякано:

— Вони наздоженуть нас і затягнуть мене в могилу!

Потім уже зізнався, що нянька вечорами брала його на посиденьки з іншими слугами. Там вони розповідали страшні історії про небіжчиків, які встають із могил, і привидів.

У дитинстві По часто мучили кошмари.

— Більше за все я лякався, коли здавалося, наче в непроглядній нічній темряві на моє обличчя лягає чиясь крижана рука, — розповідав згодом. — Або бачилося страшне й огидне обличчя, що насувається з темряви. Моторошні фантазії переслідували мене настільки невідступно, що іноді я ховав голову під ковдру і лежав так, доки не починав задихатися.

×