"Зіграти Черепаху Тортілу я запросив Фаїну Раневську, — згадував Леонід Нечаєв, режисер двосерійного музичного телефільму "Пригоди Буратіно". — А вона каже: "Мені тільки черепаху й грати. Я дам згоду лише в тому разі, якщо зніматимете у моєму під'їзді". Погодилася Рина Зелена, яка не знімалася у кіно вже років 15. Запитала в мене, як я думаю надягати на неї панцир і пазурі. Я заспокоїв Рину Василівну: мовляв, вона буде не в панцирі, а в пончо й чепчику".

Вільними були й актори Ролан Биков з Оленою Санаєвою, Володимир Етуш, Микола Гринько. Нечаєв їх спокусив тим, що всі вони у стрічці співатимуть. Ролі ляльок мали грати діти. Їх шукали по всій країні. Виконавця ролі Буратіно — Дмитра Іосифова — Нечаєв зустрів у підземному переході в Мінську:

— Бачу, бабуся з онуком біжить — в одній руці ковзани, в другій труба. Я за ними. Наздогнав, зупинив, назвався. А вона мені: "Яке кіно, голубе! Бачиш, із музики на фігурне катання біжимо, ледве встигаємо!"

10-річний Дмитро зніматися не хотів. Жалівся батькам, що в нього болить живіт, та ті все одно привезли сина на студію. Хлопчикові поголили голову й брови, а замість них наклеїли бутафорські. Довгий ніс робили з пінопласту. Протягом зйомок його міняли 45 разів.

Фільм переважно знімали в Криму.

— Улітку на спеці у мене свербів ніс, — згадує Дмитро. — На те, щоб приклеїти довгий пінопластовий, гример витрачав 1,5 години щодня. Я хапав бутафорський ніс за кінчик і розкручував, аби зняти свербіж.

Зустріч Буратіно із Черепахою Тортілою знімали під Мінськом у спеціально викопаному ставку.

— Зелена прилетіла до Білорусі лише на день, у неї напередодні вмерла сестра, — продовжує Дмитро. — Вона була така зажурена, розповідала сумні історії. Лікарі радили їй більше рухатися. Вона опиралася на мене, і ми з нею помаленьку гуляли довкола ставка.

Знімали цей епізод у листопаді, актори мерзли.

— Температура повітря плюс вісім, вода — плюс чотири, а я в тонкій курточці сиджу на лататті, яке лежить на звичайній надутій камері. Кілька разів навіть перевернувся, — каже Іосифов. — Зйомки зупиняли, й мене розтирали спиртом.

Дівчаткам, які грали жабок, Нечаєв кілька разів наказував стрибати у ставок, й вони геть померзли. Зрештою Рина Зелена заявила режисерові:

— Якщо зніматимеш іще дубль і змусиш дітей лізти в холодну воду, сідаю у машину та їду!

За зйомки діти одержували гонорар — 100 рублів на місяць. Дублерів не було. Усі трюки виконували самі. Коли знімали сцену, де Лисиця Аліса й Кіт Базиліо підвішують Буратіно за ноги на дереві, Дмитрова мама здійняла скандал і вимагала від Нечаєва, щоб той узяв дублера. Режисер наплів їй щось про ляльку, яку повісять замість хлопчика, а сам підкликав хлопця й тихо сказав:

— Треба щось робити.

Той почав нити:

— Ой, їсти хочу! Живіт болить!

Доки мама їздила до магазину, Буратіно підвісили до гілляки й зняли два дублі.

Леонід Нечаєв довго не міг знайти дівчинку на роль Мальвіни.

— Якось їхав я в поїзді з Москви на другій полиці й прокинувся від дзвінкого дитячого сміху, — згадував. — Дивлюся, а внизу дівчинка з такими очима! "Ти хто?" "Я Таня, їду в гості". Уявляєте, вона їхала в гості до нашої асистентки! Ми сотні дівчаток переглянули — все не те, а асистентка не могла сказати, що в неї така знайома.

Коли 7-річну Тетяну Проценко затвердили на роль Мальвіни, в неї почали випадати молочні зуби. Чекати, доки виростуть нові, було ніколи. Довелося їхати до поліклініки, вставляти порцелянові протези.

— Найважче було плакати на зйомках, — згадує Тетяна. — Наприклад, коли я жалію Буратіно, якого посадили в темний прикомірок. Мені й гліцерин в очі капали, й цибулю підносили, та марно. Режисер почав зі мною дуже суворо розмовляти. Від образи я розридалася. Леонід Олексійович тоді сам схопив камеру й закричав: "Знімаємо!". Після цього частував цукерками й заспокоював.

Кілька пісень для фільму писав Булат Окуджава. Чомусь бардові вони не вдавалися. Зрештою Леонідові Нечаєву ввірвався терпець. Він поїхав до Будинку відпочинку письменників, де мешкав тоді поет. Винайняв сусідній номер і заходився стукати Окуджаві в стіну.

— Він тоді, напевно, зненавидів мене до смерті, — згадує режисер.

За кілька днів народився дует Кота Базиліо та Лисиці Аліси: "Не прячьте ваши денежки по банкам и углам!".

Після зйомок 1975-го студія "Білорусьфільм" відмовилася приймати "Пригоди Буратіно". Критики наче змовилися: картину не можна показувати дітям. Мовляв, як таке може бути — кіт без хвоста, лисиця в сукні, Буратіно знущається з літньої людини — Карабаса-Барабаса. Фільм випустили на екрани лише тому, що був кінець року й у студії "горів" план.

Радянські глядачі побачили "Пригоди Буратіно" 35 років тому — 1 та 2 січня 1976-го.

Буратіно живе в Москві і має трьох синів

Після успіху "Пригод Буратіно" Дмитра Іосифова почали запрошувати зніматися у кіно. Він зіграв понад 30 ролей. Зокрема Вовченя у фільмі такого-таки Нечаєва "Про Червону Шапочку", сивого принца у "Казці про закоханого маляра", одного з героїв у фільмі "Юрко — син командира". Закінчив акторський факультет ВДІКу й режисерське відділення кінофакультету Білоруської академії мистецтв. Зараз йому 45 років. Живе в Москві. Має трьох синів. Знімає документальні фільми, рекламні ролики.

Спеціально для Тетяни Проценко, що знялася у ролі Мальвіни, Інна Вєткіна написала сценарій фільму "Про Червону Шапочку". Та не судилося —  якось дівчинка каталася на велосипеді, впала й дуже забилася. Лікарі заборонили їй зніматися у кіно. Тетяна закінчила відділення поезії Літературного інституту й кінознавчий факультет ВДІКу. Була редактором у різних виданнях, зараз працює дизайнером, випускає поетичні збірки. Їй 42 роки. Має доньку Анну. Чоловік — актор Олексій Войтюк, який зіграв Івана-підкидька у фільмі "Після дощику в четвер".

Томас Ауґустинас, який зіграв Артемона, — родом із Вільнюса. 1985-го з родиною виїхав до Канади. Має бізнес в Оттаві. Виконавець ролі П'єро — Роман Столкарц емігрував до Ізраїлю. Він педіатр, має чотирьох дітей. Григорій Свєтлорусов — Арлекін — закінчив Вищу школу КДБ і став розвідником.

Золотий ключик режисер купив за 30 рублів

— Коли я сказав на студії, що мені потрібний справжній золотий ключик, — розказував Леонід Нечаєв, — мені відповіли: "Ти що, з глузду з'їхав? Виріж із фанери й помалюй бронзовою фарбою". — "Ні, мені потрібний зо-ло-тий, справжній! Який хотілося би в руках потримати. Він має бути великий і такий, аби блищав на сонці". Один майстер зробив такий ключ, а за роботу взяв 30 рублів. В останній знімальний день після команди "Стоп! Знято!" я сховав його за пазуху, а потім викупив. Навіть квитанцію зберіг: "Отримано від Нечаєва за реквізит — ключ: 30 рублів".

×