"Чиновник цей в колі вихованців є поважним і строгим батьком. Задоволеність роботою завжди відображається на його обличчі. Він строгий в управлінні вихованцями, але й дбає про забезпечення приємностей їм", — згадував про письменника й наглядача Полтавського будинку бідних дворян Івана Котляревського декабрист Михайло Новиков.
Ветеран російсько-турецької війни Іван Котляревський 1808-го їде до Петербурга, щоб знайти роботу. Переконаний, що дворянський титул і військові нагороди забезпечать гарну посаду у столиці. Але йому повсюди відмовляють. У столиці все вирішують зв'язки та покровителі. На капітана дивляться як на злидаря та невдаху.
За кілька місяців повертається до рідної Полтави. Йде до покровителя дворян Семена Кочубея і просить допомоги знайти службу. Той обіцяє щось знайти. Беруть наглядачем до Полтавського будинку дітей бідних дворян при міській гімназії. У ньому живуть діти з інших містечок, які приїхали навчатися в гімназії чи училищі.
Початковий проект закладу створив поет Василь Капніст на початку ХІХ століття. "Більшість родів краю збідніли, — писав він. — Для відновлення їх, зубожілих, єдиний вихід — виховання".
Розраховував будинок на 200 учнів. 50 найбідніших могли отримувати їжу й одяг безкоштовно. Фінансувати дитячий будинок мали поміщики Полтавської губернії — по 50 коп. за кожного селянина, яким володіють. Та пани виступили проти цього. Тоді князь Олексій Куракін поправив проект — частину грошей давали дворяни, решта — з міського бюджету. Всі батьки мали платити 100 руб. на рік. До будинку приймали 50 учнів віком 8–12 років. Вони жили в ньому і відвідували заняття в училищі чи гімназії. Вивчали арифметику, літературу, географію, артилерію, музику й танці.
Становище закладу було жалюгідне, гроші часто розкрадали. Вчителі гімназії скаржилися, що мешканці дитячого будинку не відвідують уроки, бо не мають взуття.
Іван Котляревський одразу береться за дисципліну дітей. Змушує поміщиків вчасно здавати кошти на утримання дитячого будинку, використовує їх економно. Повністю забезпечує дітей білизною, мундирами й харчами. Будує лазарет і лазню.
Створює скарбничку допомоги випускникам. За рік вона наповнюється до 5 тис. руб. Роздає їх як вихідну допомогу тим, хто закінчив навчатися і шукав роботу.
Організовує походи на природу, масові святкування, водить вихованців щедрувати і колядувати, ставить спектаклі і грає в них. Іван Котляревський скасовує фізичні покарання. Намагається переконувати учнів дотримуватися порядку і творити добрі вчинки. Ходить до училища й гімназії, щоб перевірити викладання — чи не байдикують учні й чи все встигають.
"Василія фон Шліхтіна, по його віку, корисніше було би відправити на службу, ніж залишати опановувати науки. Він тут тільки витрачає час, а й з науками не справляється, та й вони з ним", — пише Котляревський у листі до генерал-майора Андрія Трощинського.
1817-го Полтаву відвідує російський імператор Олександр I. За старанність, важку працю та гарне ведення справ нагороджує Івана Котляревського новим військовим званням, пенсією у 500 руб. і діамантовим перснем із власного кабінету.
"Імператор, звертаючись особисто до Котляревського, хотів дати йому чин колезького асесора. Але той сміливо відповів государю, що він ліпше вийде у відставку, ніж розстанеться з військовим чином, — згадує педагог Степан Стеблін-Камінський. — Тоді государ милостиво усміхнувся і велів перевести його, всупереч існуючому положенню, в майори".
У будинку для бідних дворян Іван Котляревський працює майже до кінця життя. Дворяни побачили позитивні зміни у закладі й обрали його попечителем усіх притулків і лікарень Полтави.
6 частин має поема Івана Котляревського "Енеїда". В її основі — сюжет римського поета Вергілія про Троянську війну та міфічного героя Енея. Твір Котляревського розповідає про пригоди отамана, який разом зі своїм козацьким військом втратив державу, але засновує іншу. Написаний розмовною українською мовою. Уперше три частини поеми видав у Санкт-Петербурзі 1798-го конотопський поміщик Максим Парпура. Зробив це без дозволу автора і з великою кількістю помилок. Перше повне видання, підготовлене Іваном Котляревським, вийшло у Харкові 1842 року, після смерті автора.
Був членом масонської ложі
1769, 9 вересня — у родині службовця в Полтаві народився Іван Котляревський. Сім'я мала садибу і вісім кріпаків.
1780 — після приходської школи вступає до Полтавської семінарії. Захоплюється поезією, тому друзі звуть його "римачем". Підробляє мандрівним учителем по селах.
1789 — влаштовується писарем Новоросійської губернської канцелярії та протоколістом Полтавської дворянської опіки. Вчителює у панів. Записує легенди та пісні, починає писати "Енеїду".
1796 — записується кадетом до Сіверського карабінерного полку. Бере участь у російсько-турецькій війні 1806–1812 років у чині штабс-капітана. За особливі військові заслуги нагороджений орденом святої Анни.
1810 — стає наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян. За два роки формує в Полтаві козацький полк для участі у війні проти Наполеона.
1816 — призначений директором полтавського театру. Для нього пише п'єси "Наталка Полтавка" й "Москаль-чарівник", які мають шалений успіх публіки. Закохується в акторку Тетяну Пряженківську, але вона не відповідає взаємністю. Стає членом полтавської масонської ложі "Любов до істини".
1827 — обирають попечителем "богоугодних закладів" Полтави. За вісім років залишає роботу через подагру. Звільнив усіх кріпаків.
1838, 10 листопада — помер. Ховають на міському кладовищі над Кобеляцьким шляхом у Полтаві — тепер територія Свято-Пантелеймонівської церкви.
3 
35413
Коментарі