"Після школи я гуртом за подружкою поступала в Київ в інститут легкої промисловості — і не добрала балів. Тоді пішла на Черкаський завод телеграфної апаратури", — розповідає 57-річна Анна Петрова.
На підприємстві, яке виготовляло військове обладнання для зв"язку, у понад 20 цехах тоді працювало 5 тис. людей.
— Раніше були престижні зборка, монтаж. Там цеха гарні, працювали в білих халатах. А я кажу: "А мене туди, де найбільше платять". Повели мене на малярку, у 15-й цех — там і платили до 350 рублів. Але ацетон, лаки, фарби — зразу дурно стало. Почала працювати на гальваніці. Кислоти, щолочі, температура до 50 градусів. Чотири місяці була учнем, п"ятий розряд отримала через 10 років. Вже тоді призначили бригадиром бригади. Була відмінником якості, — показує посвідчення і пояснює: — Мала право сама здавати продукцію без контролю.
Анну Петрову обрали комсоргом цеху. Збирала комсомольські внески.
— Платили один відсоток із зарплати, — згадує. — Гроші здавали в міську комсомольську організацію. Комсорг цеху організовував молодь для зльотів. Виїжджали на вихідні в Сокирно (база відпочинку під Черкасами. — "ГПУ"). На зльотах змагалися у спортивних вправах, художній самодіяльності, цивільній обороні. Дівчата, як медсестри, таскали носилки, одна поперед одної хто швидше одягне протигаз. Я вже на той час була заміжня. Чоловік працював у нашому цеху. Обом було по 21 року.
Жили в наметах. Після змагань накривали "столи":
— Стелили на землі клейонки, скатерки, покривала. Викладали все, що в кого було. Складалися по рублю чи троячці. І обов"язково — самогонку. Був у нас такий Льоня з Хацьок (село Черкаського району. — "ГПУ"), то замовляли йому. Опісля — танці до упаду. Казали, що в Радянському Союзі не було сексу, ну він був — поза кущами, — сміється.
Потім Анну Петрову призначили профспілковим організатором.
— Пам"ятаю випадок, коли ми "виховували" одного чоловіка з нашого цеху. Сімейний, серйозний чоловік був. А так вийшло. Він сходив у туалет "по-маленькому" поряд із пельменною. Міліція написала доповідну на завод. Ми повинні були його перед колективом посоромити, провести профілактичну роботу. Але це ще не все: чоловіка позбавили премії і тринадцятої (середня місячна зарплата, що виплачується як винагорода наприкінці року. — "ГПУ"), літню відпустку перенесли на зиму і пересунули далі в черзі на житло. Отак виховували!
Анна Олексіївна згадує, як на заводі готувалися до парадів.
— Наш завод весь час йшов у передових, тому на параді в Черкасах у колоні ми були майже попереду. Як готовилися! Обов"язково — нові туфлі, одяг, зачіску, щоб блиснуть. Тоді взуття продавалося зимою на літо, а літом на зиму. Стояли в чергах по кілька годин. Носили по п"ять-вісім років — таке якісне було — венгерське, фінське, югославське, чехословацьке.
Чоловік сходив у туалет "по-маленькому" поряд із пельменною
Завод організовував для працівників "маршрути вихідного дня". Їздили на екскурсії в Одесу, Кишинів, Москву, Ригу, Ленінград.
— Я двічі була на заводській Дошці пошані, — Анна Петрова показує два великі фото, на яких вона в молоді роки. — Фотографії висіли перед заводською прохідною по року. Уявляєте, яка це була гордість, коли щоранку це бачили п"ять тисяч людей.
Нині Черкаський завод телеграфної апаратури не працює.
3 
35413
Коментарі
1