Одеса в лютому 1919-го кишіла грецькими солдатами, французькими моряками, білогвардійськими офіцерами. Більшовики й анархісти вели підпільну агітацію серед перших та пострілювали в останніх. До міста тягнулися дипломати, бізнесмени і злочинці.
Зазнавши поразки в Першій світовій війні, німці на межі 1918–1919-х років швидко залишали окуповані землі колишньої Російської імперії. Натомість більшовики, анулювавши умови Брестського миру з Німеччиною та її союзниками, просувалися на захід та на південь. Союз західних держав — Антанта, що тільки-но переміг Німеччину, висадив військовий десант в Одесі. Мета — зупинити просування "червоних" та спробувати навести лад в регіоні. Вагалися лише, з ким мати справу: із урядами нових держав, що виникли на уламках імперії, чи з білогвардійцями генерала Антона Денікіна, що воювали "за единую и неделимую Россию".
Українські історики зазвичай пишуть, що держави Антанти підтримували білогвардійців, натомість до України були налаштовані вороже. Насправді, все було не так однозначно. Зокрема командувач білогвардійської Добровольчої армії генерал Антон Денікін згадував, як французи закрили (щоправда, на тиждень) газету Південноросійського національного центру. "В то же время с благословения Фрайденберґа (начальник штабу експедиційного корпусу Антанти. — "ГПУ") в Одессе начала выходить ярко самостийная и враждебная Добровольческой армии газета "Нові шляхи".
Командувач французьких військ на Сході Європи генерал Бартелемі взагалі вважав білогвардійців надто реакційними і зазначав, що "було би добре, аби в місцевому уряді була робітнича блуза". Тож французи, окрім "білих", вели переговори і з урядами новостворених держав — Української Народної Республіки, Білоруської Народної Республіки, Кубанської Народної Республіки та Всевеликого Війська Донського.
Делегації цих країн у лютому прибули до Одеси і звернулися до представників Антанти зі спільним меморандумом. "Настрій в усіх був у момент підписання урочистий, — згадував один з членів української делегації Арнольд Марголін. — Вірилося, що знайдено спільну мову. Пам"ятаю, як поважний генерал Черячукін (із донської дипмісії. — "ГПУ") навіть перехрестився перш ніж поставити підпис".
У меморандумі зазначалося, що нові країни є прихильниками облаштування колишньої імперії на федеративних засадах. Проте після більшовицького перевороту виникли перешкоди для створення "федерації згори". Мовляв, країни зі зразковим федеративним ладом — США та Швейцарія — прийшли до федералізму саме знизу — шляхом добровільного об"єднання штатів чи кантонів. Відтак представники України, Білорусі, Дону та Кубані констатували необхідність подальшого утвердження власних держав і просили в Антанти допомоги. Щойно після приборкання більшовизму й анархії населення кожної держави вирішуватиме — чи варто знову об"єднуватися на федеративних засадах.
Від УНР французи зажадали змін у складі Директорії та уряду: вивести з них лівацьки налаштованих осіб, натомість залучити представників правого Союзу хліборобів і росіян. Також вимагали передачі під контроль французької адміністрації українських залізниць і фінансів. Щодо аграрної реформи: попередні власники великих маєтків мали дістати компенсацію. На час війни армія УНР отримувала французьких інструкторів. Фактично йшлося про французький протекторат над Україною. Делегація УНР оголосила контрумови: допуск українців на Мирну конференцію у Парижі, передача Україні Чорноморського флоту тощо. Переговори затягувалися.
Росіяни дорікали, що єврей Арнольд Марголін із української делегації має вплив на французів завдяки зв"язкам з євреєм Фрайденберґом із експедиційного корпусу Антанти. Мовляв, ціла єврейська змова проти Росії.
"Весь этот сумбурный период, вся сложная и подчас недостойная игра в области франко-украино-русских переговоров на фоне грозной военно-политической обстановки приобретали какое-то трагикомическое содержание, — коментував ситуацію Денікін. — Свадьба на погосте, ибо к середине февраля украинская армия рассыпалась окончательно".
Генерал Черячукін навіть перехрестився
Справді, за цей час армія УНР зменшилася зі 100 тис. багнетів і шабель до 25 тис. Українські війська розбігалися або переходили до "червоних". Зрештою, розпропаговані більшовиками й анархістами французькі вояки відмовлялися воювати. Тож на початку квітня 1919-го війська Антанти з Одеси евакуйовано. УНР тим часом під натиском більшовиків утратила Київ, а потім і Вінницю. Французи зупинили переговори з Україною й переключилися на білогвардійців. "Лише падіння Колчака, Денікіна, Юденича та Врангеля виразно засвідчило Антанті безрезультативність загальноросійських централістських гасел", — резюмував уже на еміграції Арнольд Марголін — член української делегації на переговорах.
Кілька тижнів у грудні 1918-го Одеса була розподілена на три зони. Район порту перебував під контролем військ Антанти, прилеглі вулиці опанували їхні союзники білогвардійці. А решту міста займали підрозділи військ УНР. Згодом цей період одеського життя любили обігрувати в сатиричних сценах радянські кінорежисери — зокрема у фільмах "Інтервенція" та "Зелений фургон".
Уживалися три влади в місті погано. Нарешті 20 грудня 1918-го, після ультиматуму Антанти, українські війська залишили місто. До кінця березня 1919-го воно перебувало під контролем російсько-антантівської адміністрації. Поліцейські функції в місті й околицях виконували білогвардійці, а стратегічні об"єкти перебували під контролем французів.
До Одеси під захист військ Антанти тікали багатії з Києва, Харкова й інших міст, до яких підходили червоні війська. Сюди ж стікався й кримінал з усієї колишньої імперії: у бідній совдепії, де буяв червоний терор, грабувати стало складно. Та в Одесі ніколи не бракувало і свого криміналу. Деякі райони міста фактично контролювала одеська мафія — "армія Молдаванки" Мішки Япончика. Він нібито міг мобілізувати 2–4 тис. "стволів" (сам казав, що й до 10 тис.). Усі більш-менш заможні одесити були обкладені бандитським податком. Хто не хотів платити, зазвичай вбивали.
У лютому 1919-го білогвардійський військовий губернатор Одеси генерал Олексій Гришин-Алмазов повів проти бандитів масштабну війну. У передмістях облави провели за підтримки броньовиків. Бандитів часто розстрілювали без суду і слідства. Попервах Япончик намагався домовитися з губернатором. Мовляв, ми вас не чіпаємо — воюйте собі з червоними й українцями. Та генерал проігнорував це. Тож Япочник почав проти "офіцеря" свою війну й уклав союз із більшовицьким й анархістським підпіллям. Одеський ревком закупив у Япончика 80 револьверів і 200 гранат "за сравнительно небольшую плату", згадував згодом один підпільник.
Білогвардійці фальшували українські 50 карбованців
При відступі з Одеси українських військ та цивільної адміністрації білогвардійці захопили кліше для друкування асигнацій у 50 карбованців і посилено друкували ці банкноти. Представник Мінфіну УНР Бородаєвський, який входив до української делегації, вимагав, аби французи поклали край цьому. Тим часом український уряд звернувся до населення УНР, що 50-карбованцеві банкноти "одеських серій" — недійсні.
Українська делегація спочатку жила у вагоні біля вокзалу й перебувала під охороною французів. Та лише оселилася в готелі, як уночі туди завітали білогвардійці. "Именем Добровольческой армии" арештували саме Бородаєвського. Його звільнили через місяць. Приблизно тоді ж відпала потреба й у використанні кліше грошей: надто швидко змінювалася воєнно-політична ситуація, грошові знаки стрімко знецінювалися.
2 
35413
Коментарі