Марґарет Мітчелл заборонила стриптизерці ставити номер "Звіяні вітром"
– На бога, Пеґґі, хіба ти не можеш написати книжку, замість того щоб читати їх тисячами? – сердився вайлуватий хворобливий 32-річний Джон Марш на свою дружину 26-літню Марґарет Мітчелл у серпні 1926-го. Жили в американському місті Атланта. Пеґґі – її прізвисько зі школи. – Я втомився тягати з бібліотеки ці томи, щоб зайняти твій розум. Привезу портативну друкарську машинку Remington, тільки перестань сновигати будинком, як примара.
За чотири роки до того вона влаштувалася репортеркою в Atlanta Journal. Зіткнулася зі скептицизмом колег-чоловіків. Та взялася до роботи, бо ж мала досвід: казки, оповідання і п'єси писала з 9 років. Підлітком створила 400-сторінковий роман про дівчат в інтернаті, який знищила.
Опублікувала інтерв'ю із зірковим актором Рудольфом Валентино, репортажі з будинків розпусти, есе про жінок, які служать в армії, працюють у сенаті, суфражисток. Дали прізвисько Золоте Перо. Вела рубрики "Поради" й "Кіно". Роботу залишила через важку травму ноги. Почала депресувати.
На пораду чоловіка зважила – сіла писати роман про життя вередливої доньки багатого плантатора із Джорджії Скарлетт О'Гари. Оповіла поневіряння героїні під час громадянської війни у США 1861–1865 років.
– Я вже знаю всі подробиці роману, – сказала, ставлячи Remington на швейну машинку, бо стола не мала.
"Вона не зрозуміла жодного з двох чоловіків, яких кохала, і втратила обох", – одразу надрукувала речення з останнього розділу. Він наповнений смертями та розривом стосунків Скарлетт та її коханого Ретта. Авторка й сама недавно пережила любовну трагедію.
Руда короткострижена мініатюрна Марґарет в юності любила викинути коника: то сфотографується в ковбойському одязі – за це від неї відмовилася баба, то станцює хуліганський танок.
У 21 рік зустрічає подібного до себе любителя авантюр Беррена Апшоу й закохується. За рудий чуб друзі називають його Редом. Любить гральні заклади й гучні вечірки. Не може закінчити університет, часто змінює роботу й коханок. Може прийти на світський обід босоніж, на урочистий захід – без смокінга. Марґаретт виходить заміж за нього.
Подружнє життя стає пеклом. Чоловік п'є, тринькає гроші, а інколи б'є дружину. Якось вона застає його в ліжку зі служницею і виганяє з дому. Розлучення стає сенсацією в Атланті та драмою в родині: досі ніхто собі такого не дозволяв.
Через три місяці до Марґарет сватається 26-річний Джон Марш – син фермерів, який вивчився на страхового агента. Він м'який за характером, щиро вислуховує її скарги.
– Хай він не вміє мене розважати, як Ред, в його кохання я зможу загорнутися, як у теплий домашній халат, – каже подрузі.
Весілля призначають на День святого Валентина. Та за два тижні до події наречений непритомніє. В лікарні пекельний біль у шлунку змінюють напади задухи або лихоманки. Лікарі кажуть, це від нервів.
Одружуються 4 липня 1925-го. Вдень жінка багато працює, вечорами кладе грілки на ноги Джону, годує. Купує авто, щоб возити його в лікарню. Впадає в депресію.
На рівному місці ламає щиколотку. Кістка зростається, але біль залишається. Розвивається артрит.
У двокімнатній квартирі Марґарет Мітчел в Атланті розкидані 63 коричневі конверти. Лежать під шафою й на кріслі. В них – розділи книжки. Коли заходять гості, жінка прикриває рушниками та килимом. Ніхто не знає, що вона пише роман. Видавати не збирається.
"Важко описати Пеґґі, передати її веселість, інтерес до людей і докладне знання їх натури, широту інтересів і кола читання, відданість друзям, а також жвавість і чарівність її мови, – писала у спогадах знайома. – Багато жителів півдня – природжені оповідачі, але Пеґґі розповідала історії так майстерно, що люди в переповненій кімнаті могли, завмерши, слухати її весь вечір".
Робота над романом на 1037 сторінок триває сім років, ще два лежить у шухляді. Якось їй телефонує давня подруга Джессіка Колл і каже, що в Атланту приїхав нью-йоркський видавець Гарольд Летем. Представник найбільшого в Америці видавничого дому Macmillan шукає нових авторів.
– Я, до речі, хотіла би написати книгу, – обережно каже їй Марґарет.
– Уявляю, що ти там понаписувала б.
Письменницю це дратує, і вона йде на обід, влаштований Асоціацією журналістів Атланти на честь гостя. На автомобілі катає видавця містом і показує пам'ятки. Уже в готелі тицяє йому стос конвертів: "Візьміть цей чортів роман, поки я не передумала". І зникає.
Тієї ж ночі в поїзді Летем відкриває перший конверт. Ковтає сторінку за сторінкою. Не встигає дочитати роман, як йому передають телеграму від авторки:
"Негайно поверніть рукопис. Я передумала".
– Якщо вони його надрукують, я зганьблюся на всю країну, – плаче Пеґґі на плечі чоловіка. – Як вони збираються продати бодай щось.
– Не хвилюйся: у нас стільки родичів, що ми продамо щонайменше 5 тисяч примірників в одній тільки Джорджії, – жартує той.
Гарольд Летем підвищує суму гонорару з $500 до $5 тис. – тепер це $75 тис.
Пів року вносить правки. Називає роман "Завтра буде новий день". Видавцям не подобається. Письменниця пропонує 24 варіанти. Під 17-м номером – "Звіяні вітром", із позначкою "подобається найбільше".
Назву бере з рядка поета Ернста Доусона: "Звіяний вітром, загубився в натовпі аромат цих троянд". Скарлетт О'Гара використовує цю фразу, коли питає про будинок на плантації. Це метафора руйнації способу життя на півдні країни, який був до громадянської війни.
Просять змінити фінал, зробити щасливим. Категорично відмовляє. Видавець хоче змінити ім'я головної героїні на Пенсі.
"Можете назвати її Сміття О'Гара", – пише Мітчелл редактору. – Я просто хочу закінчити цю прокляту справу".
У перший день розпродують 50 тис. примірників роману, хоча він дорогий – $3 за книгу. За рік відсотки від продажів перевищують $3 млн. Авторка отримує Пулітцерівську премію з літератури.
Жінки й чоловіки намагаються наслідувати Скарлетт О'Гару й Ретта Батлера. У продажу з'являються сукні, капелюшки та рукавички у стилі Скарлетт.
Марґарет Мітчелл не подобається комерціалізація твору. Забороняє давати назву "Скарлетт" туалетному милу, "Ретт" – чоловічому несесеру, а стриптизерці не дозволяє ставити номер "Звіяні вітром".
На запитання репортерів, чи не списала головну героїню із себе, Марґарет різко відповідає: "Скарлетт – шльондра, я – ні! Вважаю безглуздим і смішним, що вона стала чимось на зразок національної героїні. Думаю, що це кепсько для морального та розумового стану нації, якщо нація здатна аплодувати й захоплюватися жінкою, яка так поводилася".
Хоча схожість зі Скарлетт очевидна: обидві красуні, в обох нема відбою від женихів, люблять шокувати публіку, уродженки півдня й напівірландки. Юними взялися управляти великим будинком, коли втратили матерів, зуміли стати успішними.
На екранізацію роману письменниця дає згоду, бо любить кіно. Права на фільмування продає за $50 тис. – $750 тис. на теперішні гроші. Стрічка стає першим кольоровим фільмом в історії. Квитки коштують $10, але спекулянти продають їх по $200. У ніч прем'єри, аби побачити виконавців головних ролей, біля кінотеатру збираються до 300 тис. людей. Стрічка здобуває дев'ять "Оскарів". Марґарет Мітчелл надсилають іще один чек на $50 тис.
Та гроші й успіх не приносять авторці щастя. Спокій дому порушено: постійні дзвінки прихильників, журналісти під вікнами, сотні листів щодня, на які вона терпляче відповідає. Жінка не готова до слави. Та найгірше – чутки, начебто вона списала роман зі щоденника баби, що вона має дерев'яну ногу, що роман написав її чоловік або письменник, якому вона заплатила. Багато хто не вірить, що домогосподарка видала бестселер. Ніхто не знає, що Марґарет днями просиджувала в бібліотеках, писала в дитинстві і слухала розповіді ветеранів.
До кінця життя відбивається від звинувачень у плагіаті. Тому часто повторює: "Мрію дожити до моменту, коли мою книжку перестануть видавати".
40 пропозицій вийти заміж отримала Марґарет Мітчелл між 1920-м і 1923 роком. Мала альбом, де записувала женихів, які прагнули провести з нею час: "Із 14:00 до 15:00 – Стів Ґулд, із 15:00 до 16:00 – Едді Аллен, із 16:00 до 17:00 – Джон Марш". У місцевій газеті світських новин оглядач пліток Поллі Пічтрі пише про неї в колонці 1922 року: "За коротке життя мала більше закоханих і серйозно налаштованих чоловіків, ніж будь-яка інша дівчина в Атланті"
30 мільйонів примірників роману "Звіяні вітром" надрукували у світі. Це друга улюблена книжка американців після Біблії, виявило опитування 2014 року
"Якщо і є якась тема у "Звіяних вітром" – це тема виживання. Чому одні люди проходять крізь випробування з катастрофами, а інші, такі ж здібні, сильні і сміливі, не витримують? Це стається під час кожного потрясіння. Дехто виживає. Решта – ні. Які якості є в тих, хто тріумфально пробиває собі шлях? Чого не вистачає тим, хто тоне? Знаю лише, що ті, хто вижив, називали це тямущістю, кмітливістю. Тож я писала про людей, які мали цю якість і які не мали", –
Марґарет Мітчелл (1900–1949), письменниця
2 
35413
Коментарі