Власники дач намагались "відмазатись" від першотравневих демонстрацій

1 травня за радянських часів у Києві - демонстрація трудящих на Хрещатику. На трибунах - усе керівництво Української РСР. Організовував захід міськком партії. Кожному підприємству або установі заздалегідь згори повідомляли, яку кількість демонстрантів мають забезпечити. Там складали списки учасників. Власники дач просили їх не записувати і клялися, що візьмуть участь у наступній демонстрації - 7 листопада, на день революції. Бо за травневі вихідні їм треба встигнути посадити картоплю, посіяти буряк та моркву.

Демонстрантів збирали на восьму ранку. Місця зустрічі щороку були ті самі - біля метро "Арсенальна" та на площі, що зараз називається Контрактовою. Формували колони, видавали святковий реквізит: портрети вождів, транспаранти, прапорці, повітряні кульки, штучні квіти. Демонстрація починалася о 10.00. Два людських потоки зливалися в один на теперішній Європейській пл. і далі разом ішли до Бессарабки. Проходячи повз урядову трибуну, яка стояла біля нинішньої мерії, маніфестанти мати кричати "Ура!" й махати керівникам республіки прапорцями та штучними квітами.

1977-го на теперішньому Майдані Незалежності збудували монумент на честь 60-річчя Жовтневої революції. Височенний Ленін із червоного граніту, а перед ним у войовничих позах завмерли непропорційно малі бронзові робітник, селянин, робітниця й матрос. Цю композицію кияни прозвали "Гулівер у країні ліліпутів". Урядову трибуну почали ставити біля неї, а демонстранти пішли в зворотний бік - від Бессарабки до Європейської пл.

- Не в тому напрямку раніше йшли до комунізму, - зреагували дотепники.

Центр Києва з усіх боків був оточений трьома кордонами міліції. Пускали на Хрещатик лише за спеціальними перепустками - офіційно вони називалися "Запрошення". Їх одержували ветерани війни, старі більшовики, ударники праці, а також родини добровольців, які забезпечували громадський порядок під час демонстрації. На перепустці вказували не лише ім'я, прізвище гостя й номер трибуни, але й маршрут, яким людина мала йти на своє місце. Міліцейський пост дозволяв прохід лише вулицями, згаданими у "Запрошенні".