"Не маю заслуг. Хіба мені винести на раменах, подібно Атланту, що підтримував падаюче небо, тягар правління Україною. Я недостойний такої честі", – пише гетьман 38-річний Пилип Орлик молодшому на 10 років шведському королю Карлу ХІІ.
Їхні табори стоять під містом Бендери – тепер Молдова. Дісталися сюди з військами після поразки від московитів у Полтавській битві в червні 1709-го. Там розхворівся і помер гетьман 70-річний Іван Мазепа. Почалася боротьба за булаву і його спадок – 180 тис. червінців, золоті зливки, коштовне каміння, історичні раритети, оздоблене діамантами письмове приладдя, шаблі та списи, соболине хутро.
Старшина розраховувала на них, щоб утримувати п'ять тисяч козаків. Думали, що гетьманом стане племінник Мазепи – 30-річний Андрій Войнаровський. Він відмовився очолювати уряд в еміграції, але висунув права на казну. Карл ХІІ створив комісію для залагодження конфлікту. Вона прийняла рішення на користь родича покійного гетьмана.
Cтаршина організувала на 5 квітня 1710 року козацьку раду для обрання на найвищу посаду писаря Пилипа Орлика. Він родом із села Косута – зараз це Мінська область у Білорусі. Навчався у Віленському та Києво-Могилянському колегіумах. Одружився з Ганною, донькою полтавського полковника Павла Герцика. Вона народила йому трьох синів і п'ятьох доньок. Іван Мазепа хрестив їхнього старшого Григорія. Пилип Орлик був у гетьмана генеральним писарем, підтримував укладення союзу зі шведами проти Москви.
– Присягни мені перед розп'ятим на животворящім дереві Христом, що додержиш вірності своєї та секрету, – показуючи листи від Карла ХІІ, просив його Іван Мазепа.
Після смерті гетьмана перебрав його повноваження і взявся планувати подальші дії. На раді козаки підтримують його.
"За давніми звичаями і правами військовими обрали ми собі вільно й одноголосно за гетьмана його милості пана Пилипа Орлика, – постановили. – Високим своїм розумом і мистецтвом уряд його в цей час тяжкий управляти і про користь вітчизни малоросійської дбати повинен".
У присязі Орлик пообіцяв: "Повинність беру зберігати до вищих і заслужених у Запорозькому війську осіб пошанування й любов, до всього старшого й меншого товариства, а до переступників, згідно з артикулами правними, справедливість. У цьому мені, Боже, допоможи, непорочне се Євангеліє та невинна страсть Христова".
"Новий запорозький гетьман Орлик із розумом і освітою, – писав королю французький посол, який одним із перших зустрівся з наступником Мазепи. – Він добре тримається й зовсім молодий. Гетьман казав мені, що певний у визволенні України з-під Московії. Прохав протекції для своєї нації Його Християнської Величности. Нібито в інтересах Франції, щоб турки почали війну з московитами. Мотиви козаків заслуговують на велику увагу".
До гетьманського уряду входять генеральний обозний Іван Ломиковський, осавули Федір Мирович і Григорій Герцик, судді Дмитро Горленко та Клим Долгополий, писар Іван Максимович. Схвалюють складені гетьманом "Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького". Визначають права й обов'язки козаків, старшини й гетьмана. Обмежують гетьманські прерогативи та зменшують соціальну нерівність. Для вирішення державних справ при гетьманові тричі на рік мав збиратися сейм зі старшини, депутатів і послів.
"Найбільше на людей бідних чинять утиски і здирства та пригнічують їх тягарями владолюбні хабарники, – йшлося в документі. – Вони не за заслуги, а через ненаситну пожадливість прагнуть потрапити в уряди військові й посполиті для свого збагачення. Спокушаючи серце гетьманське, завдяки корупції, в уряди полковничі проникають та обіймають посади. Ясновельможний гетьман жодними подарунками та респектами не спокушався. Нікому за хабарі в урядах ні полковничих, ні інших військових чи посполитих посад не давав і насильно в уряд нікого не призначав. Усі урядники мають обиратися вільними голосами, а по обранні – владою гетьманською затверджуватись".
Карл ХІІ схвалює "Пакти", один примірник спеціально укладають латинською мовою. Обіцяє вести війну проти Московії, доки Україну не визволять. У лютому 1711-го спільно з татарами веде військо на українські землі – через Поділля на Київщину. Беруть в облогу Білу Церкву. Там татари зраджують козаків і відступають, розорюючи села й міста. Це підриває довіру населення до гетьмана. Із трьома тисячами війська він повертається в Бендери.
Невдалий похід деморалізує козаків. Коштів на утримання війська в гетьмана немає. Вояки продають зброю, щоб прохарчуватися. Своїх дружину й дітей Пилип Орлик прилаштовує в монастир. Заставляє козацькі клейноди та родові персні, щоб купити хліба, дров і свічок.
За рік султан видає привілей, у якому Правобережну Україну визнає юрисдикцією Пилипа Орлика. Московський цар отримує право володіти Лівобережжям, але має вивести свої війська з решти українських земель і не втручатися у справи козаків.
Та гетьману не вдається закріпитися при владі через переслідування агентів Московії. Живе в Німеччині, Австрії, Греції та Румунії.
"Ніколи не перестану шукати всіх легальних засобів, щоб заявити мої права й права моєї нації на Україну, – пише в останньому листі до французького канцлера. – Не сумніваюся в революції в Україні. Але сумніваюся, щоб народ тамошній похапцем, згарячу до цього взявся, не бачачи жодної допомоги. Тільки спільний похід християнських монархів проти московського дракона може звільнити причавлену Україну".
16 статей містила конституція Пилипа Орлика. Написана тогочасною українською мовою. Починалася з урочистої декларації, що "Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування". У преамбулі стисло викладено історію українського народу та Війська Запорозького. Є пояснення, чому Україна розірвала відносини з Москвою і прийняла протекторат Швеції. Шість статей спрямовано проти зловживання владою та корупції
2 
35413
Коментарі