– Живе в Парижі генієм-вигнанцем, його хочеться обігріти і врятувати. Досі Пабло так не щастило з жінками, що в нього не було ні дружини, ні дітей! Де це бачено? Як трагічно бути талановитою людиною! – розповідає подрузі балерина Ольга Хохлова про художника Пабло Пікассо.

Танцівницю й митця познайомив засновник танцювального колективу "Російський балет" Сергій Дягілєв у Римі навесні 1917-го. Трупа базувалася в Монте-Карло, до Італії прибула на гастролі.

 

Іспанцеві Пабло Пікассо 35 років. Із 1904-го він жив у Парижі. Уже намалював "Дівчинку на кулі" й "Авіньйонських панянок", за його роботи добре платили. Створив новий напрямок – кубізм. У Римі Дягілєв запропонував попрацювати над костюмами й завісою до балету "Парад".

Ольга Хохлова народилася в Ніжині – тепер райцентр на Чернігівщині – в сім'ї офіцера. Із 1912-го виступала в Європі з колективом Сергія Дягілєва. У трупі про неї казали: "Як ніжинський огірочок: свіжий, молоденький. Але з гострими колючими пухирцями". Вихована, горда, стримана й елегантна. Наївній балерині невідомо, що Пікассо з 14 років відвідує борделі. Такі цінні для неї поняття, як вірність і віра, традиції, художник називає буржуазними забобонами.

Пікассо звик легко підкоряти жіночі серця. Аристократки, як Хохлова, у нього ще не було. Одразу відчуває, що Ольга – жінка іншої породи й не годиться в коханки чи утриманки.

Він усе частіше запрошує балерину повечеряти в кафе. Їм цікаво разом. Дягілєв підтримує їхній роман. Та наголошує: "Російський балет" – це не кабаре, не "Мулен Руж". У ньому працюють серйозні дівчата, а Ольга – найскромніша й найталановитіша".

Антрепренер розраховує, що Пікассо допоможе зробити "Російський балет" популярнішим. Ольга має посилити зв'язок із митцем. Пабло цікавить співпраця з трупою, бо прагне більших успіхів і заробітків. "Хочу жити, як бідняк, але з грошима", – любить казати.

– Серйозні люди ці художники? – питає Сергія Дягілєва мати Ольги Хохлової, дізнавшись про стосунки з іспанцем.

– Не менш серйозні, ніж балерини! – віджартовується той.

Із Пікассо про Ольгу він не говорить. Та у трупі ширяться плітки про роман. Розуміє, що слід діяти.

– Пабло, чи знаєш ти, щоб жити з російськими жінками, слід одружуватися? – ніби поміж іншим каже Дягілєв.

– Женитися? Жартуєш! Це маячня, – говорить Пабло. – Зі мною це навряд чи станеться. Серж, можеш не турбуватися.

– Дивися, хто до 40 не одружиться, не одружиться ніколи! – кидає недбало Дягілєв.

Ці слова змушують художника задуматися. Його друзі встигли по другому, а то й по третьому разу женитися. Попідростали діти. А він один, і йому скоро 40.

Працює по 14 годин на день над замовленням для балету. На завісі серед блазнів і звірів зображає балерину. Вона стоїть на білосніжному крилатому коні Пегасі. Поза роботою безперервно малює портрети Ольги. Вони в реалістичному дусі, бо жінка просить: "Хочу впізнавати своє обличчя на портретах".

Разом п'ять місяців гастролюють Іспанією. Під впливом Ольги Пабло починає гарно вдягатися.

На прийомі в короля художник переконується, що Ольга у світському товаристві почувається як риба у воді. Все більше думає про шлюб. Давній приятельці Ґертруді Стайн розповідає, що став першим чоловіком Ольги.

– Цей дар невинності був призначений саме мені, – каже з гордістю. Знайомить Ольгу з матір'ю. Тій іноземка не подобається, однак попереджає:

– Якби я була твоєю подругою, то не радила б виходити за сина. Він стурбований тільки собою. Не думаю, що з ним зможе бути щаслива хоч одна жінка.

На її слова закохана балерина не зважає. Тим паче, що Дягілєв зібрався в Латинську Америку. Треба вирішувати: їхати туди з балетом чи виходити заміж.

 

2 липня 1918-го в церкві Олександра Невського в Парижі Пабло Пікассо й Ольга Хохлова вінчаються за православним обрядом. Церемонія тривала й урочиста. На ній наполягає наречена. Іще хоче, щоб були фата, ладан, церковний спів і безліч квітів. Через революцію в Російській імперії на весілля не приїжджає ніхто з її рідних.

За свідків беруть поетів Макса Жакоба та Гійома Аполлінера. Святкування виходить велелюдним і розкішним. Відтоді, якщо друзі митця хочуть підкреслити розмах якогось застілля, кажуть: "Народу було, майже як на весіллі Пікассо".

Медовий місяць проводять на дорогому курорті на південному заході Франції. Ольга допомагає чоловіку створювати позитивний імідж, підштовхує заводити потрібні знайомства. Він старанно й натуралістично малює впливових світських дам.

Селяться в Парижі. Ольга обирає будинок біля галереї Поля Розенберґа. Той стає агентом Пікассо на світових ринках. Багато любителів авангарду, покупців картин, художників і галеристів незадоволені шлюбом художника. Для них кубізм – свого роду ікона. Натомість Пабло залишає цей напрямок.

Їхній брутальний лідер стає "правильним хлопцем", гарно вдягається й поводиться за столом, відвідує прийоми. І найголовніше – починає позиціонувати себе як сучасний класик. Цього не можуть пробачити – хтось із заздрощів, хтось із ревнощів. Провину кладуть на Ольгу. Називають нестерпною мадам Пікассо.

Пабло насолоджується новим життям, але потроху починає сумувати за минулим. На другому поверсі будинку облаштовує студію.

"Пускав туди тільки друзів. На підлозі лежав вкритий сигаретними недопалками килим. Слугам забороняв його чистити, – згадував поет-кубіст Андре Сальмон. – Там були купи газет і журналів, гори тюбиків фарби, пакет тютюну, пляшка, атрибути аскетизму й чоловічої сутності мачо. Ольга сюди ніколи не піднімалася".

В неї на першому поверсі, де живе сім'я, ідеальний порядок. Ні порошинки. Кілька робіт Пікассо в реалістичній манері, меблі XVII ст. Різні світи. Вони зіштовхуються, наприклад, коли друзі художника знущально жартують з побожності жінки.

Якось Ольгу запрошують на читання книжки-спогадів однієї з колишніх коханок її чоловіка. Принижена дружина йде, гримнувши дверима. Все більше нервує та свариться з Пабло. Поширюються легенди про її страшний характер.

4 лютого 1921-го Ольга народжує сина Поля, у сім'ї його кличуть Пауло. Поява малюка разюче діє на митця, який створює серію малюнків на тему материнства. В домі знову панує затишок.

Продуктивність Пікассо зростає неймовірно. Так само збільшуються й ціни на його роботи. Галеристи й колекціонери дають за полотна 20-річної давнини по 200 тис. франків, за нові малюнки гуашшю – до 110 тис. франків. Це суми річних доходів середнього класу. Сім'я заводить няню, шофера, кухарку й покоївку.

Художник починає відвідувати салон модельєрки Коко Шанель. Там багато модниць і модників, всі вони вільні, засиджуються до ранку, заводять коханців.

– Дивися, як весело в нас і як нудно в тебе, – каже якось Шанель.

Пікассо створює монументальну роботу "Танець", у якій раптово повертається до кубічного сюрреалізму. Для Ольги це наче страшний сон – зламані незграбні фігури танцівників, гола балерина з одним оком у потворній позі. Не може збагнути: чи він так рве стосунки з "Російським балетом", чи шукає новий шлях у живописі, чи хоче дошкулити їй? Пара все менше розуміє одне одного.

Розмінявши п'ятий десяток, життєлюб і еротоман Пікассо лякається, що життя проходить повз. Йому хочеться оновлення. У 1925–1926 роках будинок стає ареною боїв. Художник лупцює дружину, тягає за волосся по підлозі у вітальні.

– Ольга здавалася мені таємницею, але таємниці не ви­явилося, – каже друзям. – Даремно було добирати ключ до дверей, які так просто відчинялися. Вона любить чай, ікру й тістечка, а я – каталонські сосиски з квасолею.

Щоб зняти депресію, жінка п'є багато кави. Він глузує, пише вірші про те, як часто Ольга бігає в туалет.

– Мадемуазель, у вас цікаве обличчя. Хочу написати ваш портрет. Я – Пікассо, – зупиняє біля галереї Лафаєт 17-річну білявку Марію-Терезу Вальтер у січні 1927-го.

Їй нічого не говорить його ім'я, але вона заінтригована.

– Удвох ми зробимо великі справи! – обіцяє митець.

Спокушає Марію-Терезу в її день народження і відтоді святкує його як річницю початку нового етапу життя. Ольга для нього стає тінню, що тиняється будинком. Пабло хоче розлучитися. Передумує, дізнавшися, що все майно треба розділити навпіл. І картини теж. Лютує, бо не хоче їх віддавати.

Шлюб розтягується на десятиліття мук і страждань. Пікассо їздить на Лазуровий берег із дружиною та сином. Там же влаштовує Марію-Терезу в дитячий табір поряд. Збуджується, коли крадеться до її будинку. У сусідній кімнаті живе вихователька табору. Ольгу малює то мегерою, то конякою.

Купує коханці невеликий замок неподалік столиці. Щоб бачити й малювати її щодня, винаймає майстерню навпроти будинку в Парижі.

– Він спершу ґвалтував жінку, а потім брався до роботи. Зі мною завжди так було, – казала Марія-Тереза Вальтер пізніше, коли питали, що робило Пікассо щасливим.

Взимку 1934-го Марія-Тереза вагітніє. Пабло знову хоче розлучитися з Ольгою. Звертається до адвокатів та намагається всіляко очорнити дружину, щоб дозволили розірвати шлюб без поділу майна. Та ніхто не вірить, що вона може кидатися вазами чи трощити дім.

Вирішують роз'їхатися. Ольга наївно чекає, що чоловік отямиться й повернеться. Із сином селиться спочатку в готелі, потім перебирається в дім у Каннах. Пабло відвідує їх під час Другої світової, коли не має з ким поговорити.

Перед смертю від раку вона зустрічає його на пляжі й уперше не біжить назустріч, а йде повз. На похорон він не приходить, знайомим пояснює: "Вона надто багато від мене хотіла".

179 365 000 доларів заплатив невідомий покупець за картину Пабло Пікассо "Алжирські панянки" 11 травня 2015‑го на аукціоні Christie's у Нью-Йорку. Це найдорожча робота майстра. Ще чотири полотна пішли з молотка в різні часи за $50–100 млн. Пікассо – автор найбільшої кількості вкрадених картин – 1147 полотен

6 робіт Пікассо зберігають в українських музеях. Чотири – в Пархомівському історико-художньому музеї на Харківщині – "Голуб миру" й "Портрет невідомого", розписана майстром таріль "Пірнальниця" та ваза "Людина і сова". Дві – в Харківському художньому музеї – кольорові літографії "Два персонажі" й "Клоун та акробат"

×