Шевченко сильно розхвилювався, заплакав і почав обіймати мене й цілувати

Микола Костомаров на засланні проводив сеанси магнетизму

"Он был старее всех по летам и по званию профессора обязан был отвращать молодых людей от дурного направления. Заключить его в Алексеевский равелин на один год. Потом отправить на службу в Вятку, но никак не по ученой части, с учреждением за ним строжайшего надзора. Изданные же им под псевдонимом Иеремий Галка сочинения "Украинские баллады" и "Вітка" воспретить и изъять из продажи", – вказано у позасудовому вироку від 30 травня 1847-го для історика 30-річного Миколи Костомарова.

Його арештували як члена Кирило-Мефодіївського братства. Разом із Пантелеймоном Кулішем, Миколою Гулаком, Опанасом Маркевичем, Василем Білозерським і Тарасом Шевченком розробляли план федералізації Російської імперії. Обговорювали можливість співдружності слов'янських держав на чолі з Україною.

 

Костомарова затримують у Києві, в домі, де жив разом із матір'ю Тетяною. Забирають у Санкт-Петербург. Матір і наречена Аліна Крагельська їдуть слідом. На першій же поштовій станції Бровари зустрічають Тараса Шевченка у супроводі двох жандармів.

– Ой, лихо, лихо тяжке, горенько матері та дівчині, – бідкається той. – За себе, бурлаку, я не журюся. А от Миколу мені шкода. В нього є мати і дружинонька. Та й не винен він ні в чім. Хіба в тім, що зо мною побратався. Прости ж мене, матінко, і не проклинай.

У Петербурзі жінки арештованих намагаються проникнути до в'язниці. Аліна Крагельська разом із дружиною Пантелеймона Куліша планують переодягнутися молочницями. З відрами зайти на територію поліції та голосно пропонувати молоко. За задумом, їхні арештанти почують знайомі голоси і виглянуть із камер. Але від цієї ідеї відмовляються.

– Не журись, Миколо, ще колись будемо вкупі добре жити, – каже Шевченко Костомарову після останньої очної ставки.

Тетяна Костомарова вимагає дострокового звільнення сина для лікування у Криму. Начальник жандармів Дубельт відмовляє. Тоді просить замінити висилку у В'ятку, яку затвердив імператор Микола І, південнішим містом. Це прохання задовольняють – Костомарова відправляють у Саратов. Мати супроводжує його під час ув'язнення у Санкт-Петербурзі та на засланні. Аліна повертається додому.

Вчений працює діловодом у губернському управлінні. Ні задоволення, ні потрібних доходів ця посада не приносить. Мати пише до Василя Білозерського: "Покірно вас прошу, пришліть мені грошей, не відмовте моєму проханню. Я хворію цілу зиму: ревматизм на обох руках, нарив на правій руці. Двічі різали. Нікудишня я. Микола залишився без зарплати, хворий, постарів, посивів".

"Багато мешканців Саратова вважали нову людину, яка з'явилась у них у місті, не при своєму розумі, у якого "не всі вдома", – згадує краєзнавець Віра Мордовцева. – Вигляд у Костомарова дійсно був незвичний: довге розмаяне волосся, неуважний, чудний, наче нічого не бачучий погляд з-під окулярів. То занадто поспішна, а то повільна хода. Все це підтверджувало здогадки, що він за якісь провини перед царем довго був ув'язнений і збожеволів".

Микола Костомаров товаришує з її батьками – Данилом і Анною Мордовцевими. Вивчає зоряне небо та збирає зоряні казки. Захоплюється ідеєю спорудити повітряну кулю з брезенту. Основну роботу виконують Анна та її двоюрідний брат Іван Есмонд. Костомаров тільки дає поради і розповідає історії з життя. В повітря кулю не запускають – у місцевих аптечних крамницях немає для цього "водороду".

Наступна вигадка – постановка взяття козаками турецької фортеці. Костомаров скуповує картон, кольоровий папір, фарби, клей, тканини. Головним майстром знову стає Іван Есмонд, який гарно малював. Майструють ракети і бенгальські вогні різних кольорів. Витягують із комори маленьку гармату. Її прапрадід Мордовцевих притягнув із війни, стріляв під час родинних свят. Роль Чорного моря грає ставок неподалік маєтку. З очерету роблять невеличкі чайки і спускають на воду. Данило стріляє з гармати, інші – підтягують чайки і запускають ракети. Коли підходять до фортеці, підпалюють її. Селяни збігаються дивитись на видовище.

А ще Костомаров влаштовує сеанс магнетизму над Анною Мордовцевою.

 

"Він був дуже задоволений, коли мати погодилась піддатися спробі, – описує Віра. – Їй було цікаво, але вона пішла на хитрощі – не повністю закрила очі, а тільки примружила. Витягши вперед у всю довжину руки, він то відступав задом, то прожогом кидався наперед, мовби налітаючи. Торкався руками то лоба, то грудей. Усипляв. Робив у повітрі рухи руками зверху вниз, згинаючись і розгинаючись. Все це – не зводячи з матері погляду. Рухи і поза були до того смішні, що мати не витримала й пирснула від сміху. Сеанс було перервано. Микола Іванович страшенно образився, не хотів слухати ніяких вибачень. Ніколи більше не пропонував повторити сеанс і не говорив про магнетизм".

Костомаров повертається у Санкт-Петербург 1855-го. Через два роки приїжджає з заслання у Новопетровську Тарас Шевченко. Зустрічаються у його майстерні.

– Здрастуй, Тарасе, – вітається Костомаров. – От же говорив ти, що побачимося й будемо ще жити в Петербурзі. Так і сталося!

"Шевченко витріщив на мене очі, але не міг упізнати, – пише історик в автобіографії. – Я, все ще не називаючи себе на ім'я, пригадав йому його ж словами, вимовленими в III відділенні ще тоді, як після чергових ставок ми поверталися до своїх камер. Але Шевченко і по тому не міг догадатися, роздумуючи і розводячи пальцями. Мабуть, я сильно змінився за 11 років розлуки з ним. Я нарешті назвав себе. Шевченко сильно розхвилювався, заплакав і почав обіймати мене й цілувати".

Костомаров отримує роботу в університеті. Щовів­торка проводить вдома вечори, на які можуть сходитися всі охочі. Ставлять на стіл самовар, випічку, сир та ковбасу. Близьких друзів приймає і в неділю. Серед таких – Данило Мордовцев. За столом завжди відбувається жартівливий обмін любощами. Костомаров називає Мордовцева "купцем", його дружину – "баринею", а себе – "мужиком", бо його мати була кріпачкою.

– Так, так. Звичайно, ви – мужик, – каже гість. – От підживимось ікрою осетровою, потім ніжною сьомгою закусить мужичок, потім з'їсть тарілочку курячого бульйонцю з лустким пиріжком, скибку ростбіфа в 40–60 копійок за фунт, з гарнірчиком, крильце курчатка або полядвицю рябчика, трошечки крему з найгустіших вершків, зап'є чашечкою мокко, от і не голодний мужик. А чи не угодно йому тюрьки з житнім хлібцем та з цибулькою, та з кислим кваском? Посмакували б тюрьки – от і стали б справжнім мужиком.

Костомаров пережив Шевченка майже на 25 років. Після смерті поета мав у своєму помешканні його погруддя. Вже коли старий пересувався по дому на кріслі з коліщатками, жартома звертався до фігури:

– Бачиш, Тарасе, як я кататися можу.

 

Одружився через 28 років після заручин

– Я одружусь без будь-яких роздумів, якщо ви знайдете мені наречену, – просить Микола Костомаров знайому Олександру Куліш наприкінці 1850-х.

Пізніше вона згадувала, що його самотність була спричинена вищістю і переважанням у всьому.

Він ледь не одружився 1847 року. За три дні до весілля відбувся арешт. Наречена Аліна Крагельська не дочекалася його. 1851-го батьки видали її за поміщика Михайла Киселя. Костомаров робить пропозицію художниці Катерині Юнґе, доньці графа Федора Толстого. У листі перелічує п'ять причин, за яких вона може йому відмовити:

1. Ви молоді, я немолодий. Така любов коли й можлива, то тільки, як виключення із загального порядку.

2. Я не можу похвалитися здоров'ям.

3. Засоби мої до життя дуже обмежені для такої обстановки, до якої ви звикли.

4. Останнім часом ви вели світське життя. Я ніскільки його не засуджую, але в союзі зі мною такий спосіб життя не сумісний, бо мені потрібна дружина – не прекрасна мила дама, душа освіченого товариства, а подруга душі і помічниця, щоб нести тяготи життя. Я все звик робити для своєї совісті, а не для інших, і через те бажаю одружитись не для вищого світу, а для дому. Не для інших, а для себе.

5. Моя мати не така жінка, з якою жити приємно. Я прийму вашу відмову без образи й гіркоти.

Отримує відмову.

1870 року помирає Михайло Кисіль. Вдова починає листуватися з Миколою Костомаровим. Він запрошує її до себе в Петер­бург. Вона – до свого маєтку у Дідівцях, тепер Прилуцький район на Чернігівщині. У тамтешній церкві Святої Параскеви 9 травня 1875-го вони беруть шлюб. Від заручин минуло 28 років.

"Хоча він був великий учений, блискучий лектор, письменник-мистець, в житті він завжди був дитиною, – пише Віра Мордовцева, подруга Костомарова. – Аліна Леонтіївна вирішила не розлучатися з ним більше. Вона виглядала старішою за свої літа. Лице її зберегло сліди минулої краси. Спокійно і твердо дивились серйозні, розумні чорні очі. Але було щось скорботне у виразі гарних уст. Одягалась вона гарно, хоч просто і трохи по-старечому, не по літах. Була добре вихована, мала прекрасні маніри, була стримана, дуже привітна і надзвичайно тактовна".

Влаштовував етнографічні експедиції "селами і шинками" Харківщини

1817, 16 травня – Микола Костомаров народився у селі Юрасівка – тепер Ольховатський район Воронезької області Росії. Батько Іван Костомаров був відставним військовим і землевласником. Мати Тетяна Мельникова – його кріпачка. Після народження сина вони повінчалися. По смерті батька 1828 року більшість майна забрали його родичі – як викуп за сина, який за законом вважався кріпаком.

1833 – закінчує гімназію у Воронежі. Вступає на історико-­філологічний факультет Харківського університету. Живе на квартирі у письменника Петра Гулака-Артемовського. Після випускних іспитів отримує скерування у Кінбурнський драгунський полк юнкером. Працює в архіві повітового суду, укладає опис Острогозького козацького полку. Влаштовує етнографічні експедиції "селами і шинками" Харківщини. Пише вірші під псевдонімом Ієремія Галка.

1841 – за наказом міністра освіти Сергія Уварова спалюють магістерську дисертацію Костомарова "Про значення унії в історії Західної Русі". Через три роки захищає другу роботу – "Про історичне значення руської народної поезії". Викладає історію у харківському приватному пансіоні де Роберті.

"Из двухчасового урока Николай Иванович посвящал полчаса дружеской беседе, – згадує його учень Іван Гвоздіков. – Рассказывал ученикам разные смешные исторические анекдоты, преимущественно из малорусского быта. Все слушали с громадным интересом. Простое обращение, задушевная теплота, юмор – все это производило магическое действие на учащихся. Редко кто из учеников получал по его предмету "четыре". Все старались получить "пять".

1844 – працює у Рівненській гімназії, потім переходить у Київську. 1947-го стає викладачем історії Київського університету, читає лекції з філософії та психології в духовній академії. Бере участь у створенні підпільного Кирило-­Мефодіївського братства. Пише програму організації – "Книга буття українського народу". За доносом студента Петрова учасників організації арештовують. Рік сидить у Петропавловській в'язниці, далі відбуває заслання у Саратові.

1856 – імператор ­Олександр ІІ видає маніфест, яким звільняє Миколу Костомарова від поліцейського нагляду. Протягом двох років мандрує Європою. Відвідує Швецію, Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію, Чехію. Після повернення читає лекції у Петербурзькому університеті.

"Скупчення публіки було величезне, – пише в авто­біографії. – Кілька державних осіб відвідали мою лекцію. По закінченні читання знялися гучні овації, а потім юрба молодих людей підхопила мене на руки і винесла з університетського приміщення до екіпажа".

1859 – разом із Пантелеймоном Кулішем і Василем Білозерським створює організацію "Громада". Видають український журнал "Основа". Через закриття університету читає лекції в приміщенні міської думи. Отримує запрошення викладати у Києві та Харкові, але міністерство освіти не дозволяє приступити до роботи. Береться створити зведення "Актів, що стосуються історії Південної і Західної Росії, зібрані і видані Археографічною комісією".

1885, 7 квітня – Микола Костомаров помер у своїй квартирі на Васильєвському острові у Санкт-Петербурзі. Похований на Волковому цвинтарі. Губернатор заборонив служити панахиду за покійним.

×