Цей предмет був у кишені чи не кожного мужчини 1950-1960 років. Разом із пачкою цигарок "Біломорканал" і коробкою сірників. Складаний кишеньковий ніж на сході України називали російською "перочинным", а на заході польською "цизориком". Якогось питомо українського відповідника не знайшлося. Обидві назви цього маленького ножа йдуть від його первинної функції - чищення гусячого пера, яким писали до середини XIX ст.
50 років тому гусячим пером уже не послуговувався ніхто, але потреба у складаному ножику виникала чи не щоденно. Приміром, той самий олівець, яким писали практично всі до появи кулькових ручок, слід було регулярно загострювати. Без кишенькового ножика неможливо було ані відкрити консервну бляшанку, ані відкоркувати пляшку. Побут тих часів не тішив людей комфортом - практично всі упаковки були розраховані на відкривання за допомогою ножа. Тож без "цизорика" годі було обійтися. Зрештою, маючи в кишені цей "гостро ріжучий предмет", дуже легко було вирізати щось типу "Вася + Люся" на шкільній парті, паркані, лаві в парку чи кріслі в кінотеатрі.
Складані ножики мали кілька видів і розмірів. Від мінімального - тонкого, із великим і маленьким ножиками з двох боків - до товщих, зі штопором, консервним ножем і так далі. Єднало їх те, що кожен можна було носити в кишені.
Були й ножі більших розмірів. Ними в часи мого дитинства хизувалися у шкільному дворі старшокласники. Найдорожчими були саморобні "набірні". Їх леза виготовляли з автомобільних клапанів, а ручки - із різнокольорових уламків органічного скла, поліетилену тоді ще не було. Однак ці ножі були важкі й незручні. А ще за носіння такого в міліції могли дати 15 діб "за хуліганство".
У мене в дитинстві теж був "перочинный" ножик. Але недовго, бо на заваді стали спочатку технічний прогрес, а потім - мода. На момент, коли я пішов до школи, уже продавали за 10 коп. легкі й маленькі "точилки" для олівців. А за кілька років з'явилися й кулькові ручки, що швидко витіснили олівці. Коли ж настав час пити вино, "цизорик" теж виявився зайвий: закорковані й залиті сургучем пляшки з вином і горілкою, які без штопора при ножику не відкриєш, поступилися пляшкам із корком-"безкозиркою". Його можна було зняти з пляшки двома пальцями. Тож із функцій складаного ножика вціліла лиш одна - відкриття консервних бляшанок і пляшок із пивом чи лимонадом.
Від носіння ножика із собою за моєї молодості була лише шкода: важкуватий предмет регулярно рвав кишені вузьких джинсів, що саме ввійшли в моду. Кілька років тому один мій знайомий натрапив на такий ножик за кордоном - у якомусь магазині їх розпродували на вагу. Набрав жменю на сувеніри. А потім не зміг роздарувати. Бо тепер ніж потрібен лише на кухні.
4 
35413
Коментарі
1