Перехожих змушували хреститися. Хто відмовлявся – били

"У місті панує настрій понурої непевності, – пише Chwila, щоденна газета львівських євреїв. – Спокійних людей, відданих праці, висмикнули з нормального перебігу життя. Інциденти і сутички, що переходять із місця на місце, з вулиці на вулицю, викликають паніку та сполох. Цей настрій посилюють тисячі анонімних листівок, що сіють ненависть і підбурюють до вчинків проти безпеки життя і власності пересічних обивателів. Безвідповідальні студенти, до яких долучилися асоціальні елементи з найдальших передмість, дозволяють собі найбрутальніші напади".

У ніч на неділю 27 листопада 1932 року шестеро студентів Академії ветеринарної медицини – троє хлопців і троє дівчат – вийшли з кав'ярні "Адрія" в центрі Львова на вул. Шайнохи – тепер Банківська. За­хмелілі прямували до іншого бару на тій же вулиці. Їм перегородили дорогу четверо чоловіків із повією. Зчинилася перепалка, що переросла в бійку. Трьох студентів поранили ножами. Один із них – Ян Ґротковський – помер на місці. Надбігли двоє поліцейських, які затримали нападників. Оголосили їхні прізвища: Кац, Келлер, Шмер і Тун.

Львів тоді перебуває у складі Польщі. Більшість городян – представники трьох народів: поляки, євреї та українці. Випадок провокує масові безлади, що тривають кілька днів. Оскільки загиблий – поляк, а нападники – євреї, заворушення мають антисемітський характер.

 

Уже вранці в неділю на міських мурах з'являються оголошення із закликами до демонстрації. Переказують, що їх розвішали комуністи, які тоді діяли нелегально. Наступного дня з аудиторій у "Політехніці" й торговельній школі сторонні молодики починають викидати на вулицю студентів-євреїв. 10 із них госпіталізують. Ректори всіх вищих навчальних закладів міста оголошують канікули. Шкільна кураторія забороняє учням виходити на вулиці після 18:00. Порушників погрожують відрахувати зі школи.

У вівторок Яна Ґротковського ховають на Личаківському цвинтарі. Сходиться близько 60 тис. осіб. Після похорону заворушення продовжуються. У місті влаштовують "полювання на євреїв". Перехожих змушують хреститися. Таким чином ті начебто доводять приналежність до християнства, а не юдаїзму. Хто відмовляється – б'ють.

"До студентів приєдналося міське шумовиння і комуністичні агітатори, які закликали грабувати "багатіїв", – згадує Ян Козелевський, тодішній студент Львівського університету. – Юрба руйнувала єврейські крамниці, вибивала шибки у приватних помешканнях. Євреїв витягали з трамваїв – не без допомоги водіїв, що гальмували поза зупинками, аби бойовики могли дістатися всередину. Кондуктори на це ніяк не реагували".

Підпалюють дерев'яну трибуну стадіону єврейського футбольного клубу "Гасмонея" на околиці міста. Вогонь спалахує одразу в кількох місцях. Одночасно до пожежного командування надходять хибні виклики про пожежі в інших частинах міста. Трибуна згорає дотла.

Трапляються й "прикрі непорозуміння". Одного чоловіка лупцюють палицями на трамвайній зупинці, доки не надбігає старшина поліції. Виявляється, що постраждалий – викладач гімназії, поляк.

"З-поміж українців побили на вулиці пана Юрка Лопатинського, відомого віолончеліста професора Пшеничку, відомого музику професора Кудрика і напевно ще чимало інших, імен яких не знаємо, – повідомляє газета "Діло". – Хреститись казали між іншим нашому редакторові Голубцеві. Всіх побитих українців "перепрошували" за "помилку". Декому причіп­ляли "на пам'ятку" зелену ленточку, знак антисемітизму".

На вулицях чергують піші та кінні патрулі. З Великих Мостів – тепер селище за 50 км від Львова – прибувають 500 вихованців поліційної школи у сталевих шоломах і з рушницями. Демонстрантів поливають зі шлангів пожежних автомобілів. Сутички відбуваються і в інших містах Польщі – Варшаві, Кракові, Ченстохові та Вільному, теперішньому Вільнюсі. Заворушення тривають до кінця тижня. За цей час поліція затримує 165 осіб. Близько 250 людей звернулися до лікарень.

Улітку відбувся суд над нападниками з вул. Шайнохи. Мойзеса Каца звинуватили в "неумисному вбивстві" і дали чотири роки в'язниці. Інших трьох – виправдали.

 

28 листопада 1660 року в Лондоні 12 джентльменів започаткували "Колегію для розвитку фізико-математичних експериментальних знань". Діяли під девізом "Не вірити на слово". 1662-го король Англії Карл II підписав хартію, якою дозволив заснувати на базі колегії Лондонське королівське товариство. До нього приймали тільки британських підданих. Зараз це – самоврядна приватна організація, що бере участь у створенні економічних і політичних програм.

29 листопада 1830-го озброєні варшавські студенти і робітники напали на резиденцію намісника Польщі великого князя Костянтина Павловича – брата російського імператора Миколи І. Невдоволені хотіли відновлення Речі Посполитої, територію якої 1795-го розділили Росія, Австрія та Пруссія. Князь залишив польські землі. Повстанці почали оточувати військові частини і виганяти солдатів, які їх не підтримали. Створили тимчасовий уряд. Імператор відправив у край свої війська. На придушення виступу пішов рік.

30 листопада 1867 року на мисі Великий Фонтан в Одесі почав працювати маяк, оснащений електричними лампами. Був першим у Російській імперії та четвертим у світі електричним маяком. Обладнаний на збудованій 1827-го дерев'яній вежі заввишки 30 м. Раніше як джерело світла використовували 13 ліхтарів, в яких горіла олія. Їх замінили електродуговими лампами, які підсилювали магнітоелектричними генераторами.

"Така творчість чужа нашому народу, він заперечує її. Про це повинні задуматися люди, які називають себе художниками, а створюють такі картини, що не розбереш, чим вони намальовані – рукою чи хвостом віслюка", –

сказав перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов 1 грудня 1962 року під час огляду виставки картин художників-абстракціоністів у Москві

"Польське військо, зробивши гатки на річці, стало переходити з обозом. Подоляни вдарили із засідки, і настало велике замішання. Поляки кинулися до річки. Одні – на гатки, а другі – по льоду. Ті, що ще не перейшли і були на лівім боці річки, кинулися на поміч своїм товаришам. Але вози на греблі не давали змоги бистро рухатись – ні тим, що напирали назад, ні тим, що хотіли йти на поміч. Дуже багато тут народу пропало – потопилися в річці або загрузли в багнах. Лише чверть поляків змогли втекти", –

літопис "Про плюндрування руського панства" змальовує бій між українсько-литовським військом та польськими загонами 30 листопада 1432 року на річці Мурафа біля Копистирина – тепер Шаргородський район на Вінниччині. Після цієї перемоги українське військо захопило фортецю в Кам'янці

×