"Особливе здивування викликав момент падіння коня"

Виручку з показу перших українських фільмів віддали на викуп речей бідняків із ломбардів

"Федецький продемонстрував в оперному театрі фотографії, що рухаються. Зняті вони за допомогою кінетографа. Ми побачили хресну ходу з Куряжу до Харкова та джигітування козаків", – написала харківська газета "Южный край" про кінопоказ 2 грудня 1896 року. Його вважають першим публічним переглядом фільму, знятого на території України.

На початку 1890-х працівники лабораторії американця Томаса Едісона винайшли целулоїдну фотоплівку. Це дало їм змогу виготовити кінетограф і кінетоскоп – перші пристрої для фіксації та відтворення відео.

 

Французький підприємець Антуан Люм'єр привіз зі Сполучених Штатів Америки одну з перших версій кінетоскопа Едісона для синів Луї та Оґюста. Пристрій мав великі розміри й можливість переглядати запис лише одним глядачем. Щоб подивитися відзняте, людина мусила засунути голову в ящик. Люм'єри вдосконалили техніку та створили сінематограф. Він проєктував зображення на поверхню і дав змогу переглядати багатьом.

Пристрій для фіксації та відтворення відео зробив і головний механік Одеського університету Йосип Тимченко. Сконструював разом із фізиком Миколою Любимовим і винахідником Михайлом Фрейденбергом. Назвали "кінескоп" і восени 1893-го за його допомогою показали два короткометражні фільми. Розробники використовували прилад лише в наукових цілях.

Натомість підприємства Едісона та Люм'єрів почали масове виробництво техніки для кінопоказів. Їхню продукцію продавали й у Російській імперії, до якої належала більшість українських земель.

Першим у Наддніпрянській Україні використав іноземну техніку для кінопоказу Альфред Федецький (1857–1902). Він народився в Житомирі в сім'ї театралів, вихідців із польської шляхти. Змалку захопився фотографуванням. Після Імператорського фотографічного інституту у Відні почав працювати в київському ательє Влодзімежа Висоцького.

Завдяки таланту та працелюбності Альфред Федецький став управителем закладу Висоцького й фотографом тітки російського імператора Олександра ІІІ – княгині Олександри Петрівни. Вона жила в Києві й неодноразово відзначала старанність Альфреда подарунками за "постоянно отличное исполнение работ".

1886-го Федецький відкриває фотоательє в Харкові. Заклад розміщується на Катеринославській вулиці – нині Полтавський шлях. Власник вирізняється новаторським підходом, відмовляється від традиційних групових портретів на користь індивідуальних. Швидко стає відомим у місті. Знімає українських театральних діячів Марка Кропивницького, Миколу Садовського та Марію Заньковецьку. А також членів російської імператорської родини, композитора Петра Чайковського, художника Івана Айвазовського.

"Я отримав мої світлини від Федецького. Він, виявляється, першокласний фотограф, – писав Петро Чайковський диригенту Іллі Слатіну. – Принаймні я кращого нічого не бачив. Попроси його зробити для мене шість дюжин кабінетних знімків, дюжину будуарних і два великі портрети".

Роботи харківського фотографа відзначають на семи міжнародних виставках, отримує подарунки від монархів. Знімки масово тиражують, художники переносять зображення на полотна.

Альфред Федецький відстежує та випробовує всі новинки фотосправи. Експериментує з техніками створення світлин – робить кольорові, рельєфні, стереоскопічні, рентгенівські. Досліджує способи звукозапису.

Звертає увагу й на сінематограф. Його навесні 1896-го фірма братів Люм'єрів презентує в Російській імперії, знімаючи коронацію Миколи ІІ у Москві. Влітку того ж року француз Монне привозить кіноапарат до Харкова, демонструє та пропонує купити. Але охочих не знаходить.

"У закритому літньому театрі комерційного саду ­показують нині сінематограф (жива фотографія), який приваблює багато публіки, – писала газета "Южный край" у липні 1896-го. – Картини, які відтворюють сінематографом, досить великих розмірів. Виходять добре. Примушують глядачів забути, що перед ними не дійсність".

Трохи пізніше Альфред Федецький у Франції купує хронофотограф – кінознімальний апарат системи Жоржа Демені. Він не такий досконалий, як апарати Люм'єрів.

Наприкінці вересня 1896-го знімає першу на українських землях стрічку – "Урочисте перенесення чудодійної Озерянської ікони з Курязького монастиря до Харкова". Триває 1,5 хв.

У жовтні-листопаді фільмує вояків Оренбурзького козацького полку та відправлення потяга на вокзалі. У харківській пресі інформує читачів про свою діяльність та анонсує великий показ. Тисячу квитків розкуповують заздалегідь.

 

"Для відтворення знімків потрібна сила електричного світла, зосереджена в одному пункті. Федецький, жваво зацікавлений винаходом кінематографа, дасть лише один сеанс. Потім апарат його відправлять до Києва та Варшави", – повідомляла газета "Южный край" 1 грудня 1896 року.

Альфред Федецький за допомогою харківського фізика Павла Клюге обладнує апарат Демені електричною лампою. Вона дає яскравіше світло, ніж інстальована виробником газова.

Перший повноцінний кінопоказ відзнятих в Україні стрічок Федецького відбувається 2 грудня 1896-го в залі харківського Оперного театру Комерційного клубу. Спочатку на сцені ставлять "Севільського цирюльника". Потім за пів години презентують 11 короткометражних стрічок – дві зняті в Харкові, решта – куплені у французів.

"Сеанс перевершив усі очікування. Театр був переповнений, – писала газета "Южный край". – Зйомки з'явилися на екрані у великому масштабі, тому деякі персонажі виходили більшими від натуральної величини. Деякі картини були вражаючі та викликали бурхливі оплески й захват глядачів. Вони насправді зачаровують і створюють повну ілюзію".

Очевидці зазначали, що через захоплення побаченим час показу для них минув майже непомітно. Найбільше вразила стрічка, де рух людей та екіпажів відтворені у зворотному порядку.

У фільмі про Оренбурзький козацький полк глядачі впізнають кількох офіцерів. "Особливе здивування, – зазначив оглядач харківської газети, – у глядачів викликав момент падіння коня".

Пишуть і критичні зауваження – мерехтіння зображення, нерівномірність і слабкість освітлення. Проте кінопоказ має приголомшливий успіх. Тому Федецький проводить додатковий сеанс за тиждень. Виручені кошти передає на викуповування теплих речей бідняків із ломбардів.

У січні 1897-го в Харкові офіційний представник фірми братів Люм'єрів організовує показ за допомогою сінематографа. За пів року демонструє майже 100 стрічок. У місті стає все більше власників кіноапаратів.

Та зйомки надто затратні. Тому Федецький проводить їх усе менше. Але заради цікавості й розкрутки фотоательє береться за ігровий фільм "Фокусник Альбані". Його вважають першою українською художньою стрічкою. Автор орендує приміщення і відкриває невеликий кінотеатр. За кілька місяців у залі з плівками й обладнанням стається пожежа. Відтоді Альфред Федецький зосереджується лише на фотографії.

50 геллерів коштував квиток на перші кінопокази у Львові восени 1896 року. Показували короткометражні фільми тривалістю кілька хвилин переважно французького виробництва. За ці ж гроші можна було купити дві кілограмові хлібини чи шість разів проїхати трамваєм

"Події 1896 року на українських землях започаткували успішну еру комерційних показів, що триває і досі. Кінематографісти постали перед глядачами як носії нової міфології. Кіно дедалі більше стверджувалося як основний виразник масової культури", –

Сергій ТРИМБАЧ, 71 рік, кінокритик

"Ускладнює перегляд і нечувано мучить очі"

"Запрошуємо на огляд "Ідеалу Едісона", "Подивіться, як працює пристрій для фотографування сцен із природи в русі, наприклад, перегонів і негоди на морі", – такі оголошення з'явилися у Львові на початку вересня 1896-го. Місто тоді входило до складу Австро-Угорської імперії.

Рекламували вітаскоп – удосконалену версію кінетоскопа Томаса Едісона. Його привезла до міста Польська спілка. У фотоательє Мартина Аппеля при пасажі у Grand Hotel 13 вересня 1896-го проводять публічний кінопоказ.

"Продукція кінематографа, яку демонструють у пасажі Гаусмана, приваблює численних відвідувачів так, що часто невелика зала не може вмістити всіх охочих", – писала Gazeta Lwowska.

Покази тривають кілька тижнів із ранку до пізнього вечора. Та попит не падає. Демонстрацію вітаскопа переносять до зали Робітничого дому в тому ж пасажі, бо там більше місця. Презентують короткометражки "Бульвар Унтер-ден-Лінден у Берліні", "Корабель на морі", "Переслідування китайця", "Танець диких", "Дитячий парк у Парижі", "Залізничний потяг", "У дантиста", "Шотландський танець", "Акробатки".

"Зображення в натуральну величину", – йдеться в анонсах. У іншому додають: "Найдокладніше передають всілякі рухи, хоч би й найшвидші, з жестикуляцією, рухами м'язів і найдрібнішими відтінками міміки".

Покази супроводжує музика з фонографа Томаса Едісона. Глядачі сидять на лавах перед екраном. Зображення не завжди високої якості, але аудиторія в захваті.

"Живі фотографії пробудили надзвичайне зацікавлення нашої громадськості, яка натовпами відвідує покази, – писав оглядач Gazety Narodowej. – Вчора ми мали нагоду переглянути той винахід. Отримали незвичайні враження. Деякі образи – як "На бульварах", "Забава дітей у Тьюльрі", "Танець вужів" – чудові".

Натомість журналіст Kurjer Lwowski критикує кінематограф. Нібито винахід не має практичної користі та майбутнього. Порівнював із дитячою забавкою: "Створюють враження добре знаної, особливо дітям, діорами. Настільки кращої, бо рухомої. Але гіршої, бо багато зображень, особливо сцен із життя, безбарвні й з незносним миготінням. Це ускладнює перегляд і нечувано мучить очі".

Ще гірше той самий автор описує роботу фонографа. Зазначає, що "такі самі звуки можна одержати, наступивши собаці на хвіст". Критика не дуже впливає на кількість охочих переглянути новинку.

Попри попит у Львові Польська спілка завершує покази. Везе живі фотографії в інші галицькі міста. Та підприємці беруться за освоєння розваги. Наступного року в місті з'являються кілька місць, де можна більш-менш регулярно переглядати короткометражні стрічки. Сеанси кінематографа влаштовують перед виставами в театрі графа Скарбека – нині імені Марії Заньковецької – та під час циркових шоу.

×