Одеська влада забороняла вечори "Просвіти"

"Дітвора підняла по домівках ґвалт уже в першу суботу. Батькам і матерям, аби порятувати свій авторитет, довелося поясняти і щось придумати. Напевне, ніяка пропаганда й за рік не зробила б із думками дітей, що зробила адміністрація в один раз. В оперетці й інших лихих місцях їм можна сидіти, а на вечорах "Просвіти" слухати декламації, співи, музику кращих авторів і рідне слово не можна. Та батьки все ж порішили впорядкувати українську ялинку", – писала в березні 1907 року київська газета "Рада" про культурне життя Одеси. Тамтешня влада за пів року до публікації заборонила товариству "Просвіта" проводити дитячі вечори.

Одеса на початку ХХ ст. була багатонаціональна та сформована під впливом європейців. Журналіст Володимир Жаботинський в есе "Моя столиця" зазначив: "Навряд чи є на світі інше місто, до такої міри просякнуте надіями та поривами стількох народностей".

Однією з найчисельніших громад були українці. За даними 1851 року в Херсонській губернії, до якої належала Одеса, їх налічували 700 тис. осіб. Молдаван і волохів – 75 тис., євреїв – 55, німців – 40, росіян – 30.

 

"Ми тут на півдні так ретельно і наївно русифікували наші міста, – писав Жаботинський, – наша преса так клопотала про російський театр і поширення російської книжки, що зовсім загубили справжню дійсність, як вона виглядає за межами нашого курячого кругозору. За містами коливається суцільне, майже 30-мільйонне українське море".

У 1870-х в Одесі під проводом історика Леоніда Смоленського створюють українське товариство "Громада". Закони Російської імперії забороняють такі організації, тому діє таємно.

Переломним стає 1905 рік. Цар Микола ІІ видає маніфест, яким проголошує свободу слова, зібрань і об'єднань. Одеський міський голова Павло Зелений підтримує українців – дає кошти на створення пам'ятника Тарасові Шевченку, створює україномовну газету "Землероб" і підписує петицію про скасування антиукраїнських циркулярів 1863-го, 1876-го та 1881 років. Лобіює відкриття "Просвіти".

Почесним головою товариства стає юрист Михайло Комаров. Його помешкання приймає композитора Миколу Лисенка, письменників Лесю Українку, Івана Франка, Михайла Коцюбинського.

"Вся українська думка в Одесі тримається на трьох китах – Липа, Луценко, Шелухін", – зазначає колишній член одеської "Просвіти", землевласник, агроном, видавець і меценат Євген Чикаленко.

Іван Липа переймається поширенням ідей Тараса Шевченка і стає співзасновником таємного "Братства Тарасівців". Лікар Іван Луценко – один із небагатьох одеситів, які вдома говорять українською. Юрист Сергій Шелухін пише про українську історію та право. Серед них "Назва України. З картами" й "Україна – назва нашої землі з найдавніших часів". Його дружина Любов стає редактором української газети "Вісті".

Одеська "Просвіта" налічує майже 500 людей. На одному з вечорів виникає дискусія, що багато членів товариства не розмовляють українською, а їхні діти не розуміють цієї мови. Починають щосуботи влаштовувати дитячі вечори. До свят готують концерти.

Перше велике дійство проводять 26 лютого 1905-го, присвячене Тарасові Шевченку. В зал заносять бюст поета і зачитують реферат про його життя. Далі діти декламують вірші, співають і грають на музичних інструментах. Вони вбрані в народний одяг і намагаються розмовляти українською. У залі – до сотні глядачів.

"Вже другого дня матері мали немало клопоту, – зазначала згодом газета "Рада". – Діти вимагали, щоб їм пошили українську одежу, навчили співати й проказувати по українському". Про шевченківський вечір наступного року "Вісті" писали: "Програма свята, складена з трьох відділів, містила 20 номерів ріжного змісту і характеру, п'ять живих картин і апофеоз. Але ж, дякуючи доброму виконанню й умілості, публіка, якої було звиш тисячи чоловік, приймала кожен номер з таким захватом і запалом, що виконавці мусіли удвоїти, а інші то й утроїти число своїх пієс. Молодіж була убрана з великим смаком у національну одіж і так само уміло розміщена по сцені, що вигляд гурту задовольнив би найвередливійшого естета".

"26 декабря з великим успіхом впоряджено спектакль і літературно-вокальний вечір з танцями. На сцені дитяча трупа грала "Козу-дерезу" Лисенка. Дітвори зібралось ще більше – зала ледве вміщала їх, і старші мусіли стояти коло дверей та по закутках", – пише "Рада" про новорічне свято 1905-го.

Відзначити Різдво й Новий рік 1906-го хочуть цікавіше. Та у вересні воєнна адміністрація забороняє дитячі зібрання у "Просвіті". Попри це концерт і ялинку планують.

"Сегодня в помещении украинского общества "Просвіта" (Софиевская, 30) устраивается елка с подарками для детей от 4:30 часов дня до 8:30 часов вечера, – писали "Одесскія новости" 30 грудня 1906-го. – После этого будет устроен вокально-музыкальный вечер. По окончании – танцы для взрослых и учащихся до 2 часов ночи".

На ялинку приводять близько 300 дітей. Виступають з українськими віршами та піснями, танцюють і розважаються.

Організаторки бідкаються, що через велику кількість глядачів погано видно дітей, які виступають. Просять чоловіків обладнати сцену. Це вдається зробити до березня 1907 року. На ній ставлять спектакль.

 

"Успіх вечора надзвичайний. Душ 70 дітей було одягнено в українську одежу. Дехто з матерів теж прийшов в українському вбранні. Публіка прохала, щоб такі вечорі одбувалися як можна частіше. Дай Боже, щоб з того вийшли добрі наслідки", – писала "Рада".

2656 одеситів померли від чуми наприкінці 1812 року. Це десята частина населення міста. Зимових свят тоді не відзначали. Генерал-губернатор Еммануель де Рішельє 22 листопада 1812-го заборонив жителям виходити з будинків. Воду та продукти одеситам постачали централізовано – до кожного дому двічі на день під'їжджала підвода чи сани. Хліб, крупи, листи обкурювали сіркою. М'ясо занурювали в холодну морську воду, а гроші – в оцет. У січні наступного року епідемія пішла на спад

На Новий рік об поріг розбивають гранат

"Гарненька Софія – їй було тоді 6 років, у цей день стала героїнею свята. Заради неї та її подруг-одеситок, влаштували на перший день Різдва парадний вечір із ялинкою. Вона була перша в Одесі. Світилася в парадній залі тисячею вогнів на воскових різнокольорових свічках. Діти без всяких правил етикету ватагою кинулися до неї. Заграв оркестр міського оперного театру. І пані, і діти, і сановники, і няні водили навколо неї хороводи", – писав публіцист Олександр Дерібас у книжці "Стара Одеса. Історичні нариси і спогади".

Ялинку влаштували в палаці Потоцьких-Наришкіних на вул. Софіївській в Одесі 1812 року на честь поза­шлюбної доньки російського імператора Олександра I Софії. Деревце привезли з парку "Софіївка" біля Умані на Черкащині.

Відтоді серед аристократів щороку більшає охочих установити ялинку чи сосну вдома на Різдво. Їх привозять із Криму. У 1860-х деревця починає вирощувати на своєму хуторі біля Одеси шляхтич Осип Чижевич. Він деякий час служив у Потоцьких, а потім став членом міської управи і предводителем дворянства Одеського повіту.

У 1840-х установлюється традиція різдвяних балів. Їх влаштовують у Міському театрі й Англійському клубі. Головним стає бал-маскарад у залі Купецької біржі.

"Екіпажі та пішоходи направлялися до біржового будинку на Міському бульварі. Він чудово ілюмінований, – згадував колишній оберполіцмейстер Валеріан Антонов у книжці "Одеські трущоби" 1900 року. – З екіпажів виходили яскраво одягнуті дами й кавалери в костюмах і масках. Капуцини повільно сунули зі своїми дамами, як того потребує їхній образ. Арлекіни та фіглярі грали на публіку. Міські зірки у вишуканому, оздобленому коштовним камінням убранні блистіли своєю красою".

По одеських слобідках проводять різдвяні святки традиційно. Козаки, які живуть на Пересипі, маланкують і щедрують. У грецькій слобідці – колядують. Супроводжують співи стуками по бляшанках і казанках. На Новий рік об поріг будинку розбивають гранат – символ щастя й добробуту. Розламують пиріг із монетами. Кому попадеться копійка – буде щасливий весь рік.

На початку ХХ ст. масові розваги в місті стають масштабнішими й численнішими. У театрах, ілюзіонах, цирках дають святкові вистави. Театр Сибірякова – зараз Український драматичний театр ім. Василя Василька – після вистав влаштовує маскарад.

Щороку в залі Купецького зібрання проводять "Білий бал". Зібрані кошти передають Товариству захисту жінок.

"Дам просимо прийти в білих платтях, при бажанні – в білих перуках або з напудреним волоссям, – йшлося в оголошенні про "Білий бал" 1906 року. – Дами в кольорових платтях платять 2 рублі штрафу. Чоловіки запрошуються у фраках чи сюртуках. Початок о 10 годині вечора. Плата за вхід: чоловіки – 3 рублі, дами – 2 рублі, офіцери та студенти – 1 рубль".

Того ж року за підтримки генерального консула Персії влаштовують бал-маскарад. У газетах анонсують: "Увесь зал буде зображувати собою гірську місцевість біля Тавризу. Серед скель – кіоски, створені для вечора. Мінарет Тегерана. Печера факірів із живими зміями. Конфеті та серпантин. Бездротовий телеграф. Передбачення долі. Квитки можна отримати в кондитерських "Фанконі", "Робіна" і в консульстві. Ціни: чоловічі – 2 руб. 10 коп.; дамські, офіцерські та чиновницькі – 1 руб. 10 коп."

×