"Пробач мені, що так рано вас залишаю. Бережи дітей. Влаштовуй своє життя і виходь заміж. Бажаю всім здоров'я, довгих років життя, і пам'ятайте про мене", – написав дружині ізраїльтянин 41-річний Елі Коен із в'язниці сирійської столиці Дамаска. Передав лист тамтешньому рабину. 18 травня 1965-го, о 2:00, на площі Мучеників Коена стратили.
Він народився в релігійній сім'ї сирійських євреїв. Навчався в Єгипті, а потім оселився в Ізраїлі. Одружився й мав двох дітей. Вступив у школу розвідників. Її випускники служили у військовій розвідці Ізраїлю "Моссад". Країна перебуває у стані війни з Сирією.
Елі Коен вирізняється. Досконало володіє англійською, французькою та арабською. Має фотографічну пам'ять. За дев'ять місяців освоює основи стеження, шифрування та роботу зі складною радіотехнікою. Вивчає моделі танків, гаубиць і літаків.
– Ця людина здатна ризикувати більше, ніж це потрібно для справи. Безстрашний. Моментально вживається в образ, – говорить про нього куратор.
Під ім'ям успішного бізнесмена сирійського походження Каміля Аміна Таабета їде в Аргентину. Знайомиться із сирійською громадою, відвідує дипломатичні прийоми. Його рекомендують як "щедрого мецената і полум'яного патріота" члену партії арабського соціалістичного відродження БААС Аміну аль-Хафезу. Чоловіки здружуються. Коен шле його дружині шуби та коштовності. Політику допомагає з операцією з видалення пухлини на шиї.
1963-го в Сирії здійснюють військовий переворот – і Амін аль-Хафез стає президентом. Друга призначає радником міністра оборони. У "Моссаді" гордяться Коеном. Розвідник відвідує військові частини та фотографує новітню техніку, що надійшла з Радянського Союзу. Фіксує розміщення військових частин.
Щотижня за допомогою портативного передавача надсилає інформацію в Тель-Авів. Найважливіша – про плани змінити русло річки Йордан. Так араби хочуть позбавити Ізраїль питної води. Ізраїльтяни бомбардують сирійську техніку, що має почати роботи.
Елі Коен може виїжджати за кордон. Зустрічається з дружиною та дітьми. Після одного з побачень народжується ще один син.
"Він мені тоді сказав, що втомився. Відчуття небезпеки не полишало його. Але розвідка не відпускала, бо зайшов надто далеко", – згадувала про останню зустріч дружина Надія.
Аль-Хафез призначає нового главу політичної поліції – полковника Ахмеда Суедані. Його завдання – шукати "крота", бо розвідка Ізраїлю постійно на крок попереду. Той замовляє в СРСР обладнання для перехоплення радіочастот. За його допомогою виявляють місце, з якого йде передавання інформації ізраїльтянам, – апартаменти навпроти президентського палацу. Їх винаймає Елі Коен.
18 січня 1965-го, о 8:30, до квартири вдирається загін на чолі з Ахмедом Суедані.
– Я – ізраїльтянин, майор Елі Коен, – зізнається. – Ось мій армійський номер. Я служу в розвідці й вимагаю, щоб мене судили відповідно до Женевської конвенції.
Його запроторюють до в'язниці. Агента таємно відвідують найвпливовіші люди Сирії. Просять на допитах не розповідати про співпрацю та дружбу. За наказом президента розвідника катують протягом чотирьох місяців. Б'ють струмом, виривають нігті, луплять, морять голодом і холодом.
Світові ЗМІ глузують із сирійців: "Ще трохи, і ці ідіоти зробили б агента "Моссаду" своїм президентом".
Елі Коена засуджують до смертної кари. В Ізраїлі обговорюють операцію зі звільнення за допомогою спецназу та воєнного вторгнення. На захист агента виступають британська королева Єлизавета ІІ, Папа Римський Павло VI та французький президент Шарль де Голль.
У визначений час натовп оточує ешафот. За місцем страти на площі Мучеників наглядають спецслужби та солдати. Елі Коен піднімається на поміст. Відмовляється від маски. Два кати обертають його в білий саван і накидають мотузку на шию. Рабин читає молитву. За мить тіло Елі Коена висить на шибениці.
Мотузку перерізають і тіло везуть на єврейське кладовище. Пізніше до сирійців доходить інформація про намір викрасти його. Тому викопують бункер завглибшки 30 м. Останки заливають бетоном. Зверху будують торговий центр.
"У яку варварську країну ти мене послав. Тут житла похмурі, церкви потворні та звичаї жахливі. Ти казав, що французи – розумний народ, а вони навіть письма не знають. Показала книжку королю. Він поморщився гидливо й каже: "Я не священник, щоб стільки читати! У нас в Європі монархи читати не вміють", –
писала донька київського князя Ярослава Мудрого Анна батькові 19 травня 1051-го. Вона 19-річною обвінчалася з 43-річним королем Франції Генріхом І. У Франції народила синів Філіпа, Роберта і Гуго. Анну вважають прабабою майже 30 французьких монархів
18 травня 1291 року військо Мамлюцького султанату – держава на території теперішнього Єгипту – захопило останню фортецю хрестоносців у Святій Землі Акру, нині ізраїльське місто Акко. Для цього лідер мамелюків Халіль аль-Ашраф зібрав 100-тисячну армію. Біля стін фортеці склали машини для метання великих каменів. В Акрі перебували до 20 тисяч лицарів і городян. За 42 дні араби змогли проламати стіни камінням й увірватися в місто. Уцілілих хрестоносців убили, а фортецю зруйнували.
22 травня 1861-го в Каневі, на Чернечій горі, поховали тіло поета Тараса Шевченка. Помер 10 березня у своїй майстерні при Петербурзькій академії мистецтв. Тоді його поховали на місцевому Смоленському цвинтарі. Друзі Шевченка письменник Пантелеймон Куліш і художник Григорій Честахівський добилися дозволу перепоховати над Дніпром, як хотів Кобзар. Прах залізницею перевезли до Москви, далі запряженим кіньми возом – у Київ. Звідти до місця поховання – пароплавом. Могилу протягом трьох днів насипали студенти й селяни. Встановили дубовий хрест.
24 травня 1964 року на Національному стадіоні у столиці Перу Лімі загинули 328 людей. Там відбувався футбольний матч між місцевою збірною та командою Аргентини в рамках відбіркового турніру до XVIII літніх Олімпійських ігор. Наприкінці гри суддя зарахував, а потім скасував гол у ворота збірної Аргентини. Почалися сутички. Поліція взялася розганяти вболівальників сльозогінним газом. Виникла тиснява. Постраждали майже чотири тисячі осіб. Це найбільша за кількістю загиблих на стадіонах трагедія в історії футболу.
9 
35413
Коментарі