Більшість командирів Української повстанської армії негативно ставилися до залучення жінок у боротьбу. Але наприкінці 1944 року мусили переглянути цю тактику

"Тут, в Україні, я запримітив у низах дивне поняття про дівчат: будьто вони пішли в підпілля тільки для романсів", – занотував у щоденнику Степан Стебельський, псевдо – "Хрін", командир 24-го тактичного відтинку УПА "Маківка". Зимував тоді в бункері на Лемківщині у 1947–1948-х.

На початках жінки в УПА виконували переважно допоміжні функції. Були санітарками, медсестрами, лікарями в Українському Червоному Хресті. Він діяв підпільно. Опікувався пораненими і хворими бійцями, допомагав їхнім сім'ям. Заготовляли ліки, організовували курси для медиків. Санітарка Ольга Горошко, псевдо "Троянда", 1945-го була дружиною сотенного УПА Михайла Кондрася – "Великана". Майже одразу після важких пологів, що почалися в лісі, а закінчилися під час облави в селі Майдан на Волині, поїхала доглядати повстанців, поранених у бою. Господарі хати, які прихистили породіллю з немовлям, дивувалися:

– Та хто ж таке бачив, щоб на другий день після поло­гів – на коня? Пропала молодиця!

Багато жінок належали до системи господарських структур Організації українських націоналістів. Ті забезпечували УПА провіантом, одягом, взуттям, засобами особистої гігієни. На Різдво й Великдень готували повстанцям подарунки. Плели шкарпетки й шалики, вишивали хустинки. Господині в селах прали білизну, готували продуктові пакунки, гарячі страви для "хлопців з лісу".

Наприкінці осені 1944-го радянські війська остаточно витіснили з території України німецьку армію. Чоловіків у Західній Україні почали масово мобілізовувати на фронт, вони стали головною мішенню радянських репресій. Підрозділи НКВС оточували села і влаштовували облави. "Німці забрали всіх наших коней і вози, в той час як совіти забрали мужчин до 45 років в армію. Лише декілька чоловіків залишилися, хто працював на вирубці лісу", – писала Зіна Шевчук із села Довге біля Дрогобича родичам на Кіровоградщину.

За таких умов керівництво підпілля було змушене переглянути свою тактику щодо участі жінок. Їх почали масово залучати як кур'єрок-зв'язкових, агентів, інформаторів-розвідниць, пропагандисток. Протягом 1945 року радянські спецслужби регулярно повідомляли про невеликі озброєні загони повстанців з молодих жінок. Наприклад, командир операціями НКВС у Шумському районі на Тернопільщині Яковлєв писав у рапорті начальнику районного комісаріату про диверсійний загін УПА з 10 жінок. У військовій формі, з автоматами, ті іноді видавали себе за радянських партизанів.

Любомир Полюга, особистий охоронець головнокомандувача УПА Романа Шухевича, згадував, як ішов з Дашави до Стрия зі зв'язковою Мартою Пашківською. Помітили, що за ними машиною їдуть енкаведисти: "Мартуня вмить зорієнтувалася, кинулась мені на шию, і ми "пристрасно" почали цілуватись. Енкаведистам сподобалася така сцена, вони голосно засміялися і посигналили. Перечекавши в лісі, ввечері ми щасливо повернулись у Стрий".

"Наш відділ мав завдання здійснювати розвідку, проводити пропаганду та нищити більшовицькі пости, – згадувала Марія Бегма-Буснюк, псевдо "Христя", розвідниця сотні "Сірі вовки", що діяла на Тернопільщині. – Нас було 20 на конях".

Жінки в УПА були також друкарками-машиністками, секретарками – писали звіти з боїв. І як до того – санітарками.

"У звітному часі занотовано кілька випадків неморального поведення санітарок, дижурних з раненими, – писав Іван Ващук, псевдо "Каменяр", військовий інспектор Сокальської округи на Львівщині, у звіті командиру воєнної округи "Буг" 25 липня 1945 року. – Було б бажаним, щоби цим заінтересувалися зверхники санітарної служби, які може докладно не знають поведінки їх підзвітних з раненими стрільцями, бо така поведінка санітарок цілковито руйнує боєву вартість стрільця і прив'язує його до лікування, навіть коли він зовсім здоровий, а також підриває авторитет цілої санітарної служби і деморалізує населення".

"Командир нашого куреня був рішуче проти того, щоб у бойових формаціях УПА брали участь жінки, – пише у спогадах про командира 26-го тактичного відтинку УПА курінного Василя Мізерного, псевдо "Рен", головний лікар лемківського куреня УПА Модест Ріпецький – "Горислав". – На тему жіноцтва довелося мені неодноразово дискутувати з командиром. На думку курінного, ніжність та інші особливості жіночої природи не дозволяють їм ставати фронтовими вояками. На його думку, присутність жінок у таборі могла доводити до романсів, викликати суперництво поміж вояками, й внаслідок того зменшувати вояцьку дисципліну". Зі свого табору "Рен" вигнав близько 50 жінок. Залишив тільки трьох санітарок, за поведінкою яких пильно стежив.

Здоров'я жінок-повстанців ретельно перевіряли. Медогляди влаштовували працівники Українського Червоного Хреста. Додаткові обстеження, за потреби, ініціювали військові командири, особливо під час епідемій тифу чи сифілісу. Невиліковно хворих на венеричні недуги розстрілювали. По-перше, в УПА бракувало медикаментів, кваліфікованих лікарів і умов для лікування. По-друге, боялися, що хворі жінки могли бути агентами МГБ й мали завдання заразити якомога більше вояків, щоб підірвати боєздатність армії.

У примітці до протоколу допиту Службою безпеки ОУН Львівщини працівниці Українського Червоного Хреста Оксани Позняк від 26 жовтня 1945 року зазначено: "Цю санітарку зліквідовано з причини, що яко хвора перебувала з мущинами, ховаючись від більшовиків, вела себе неморально, в той спосіб поширювала хворобу". Уникали смертної кари лише повстанки, які заразилися внаслідок зґвалтування.

Одна з керівниць розвідки УПА на Волині Галина Коханська – "Орися" пише у спогадах про командира повстанського осередку "Січ" Порфира Антонюка – "Сосенка": "Якось запросив мене прийняти у розвідку якусь "Марину", щоб вона числилася в мене, а працювала в його штабі. Я захотіла побачити її і порозмовляти. Це була дуже неохайна, тупа і розбещена особа. Не була членом ні юнацької, ні жіночої сітки. Хоч "Сосенко" вихваляв її на всі лади, але для нашої роботи вона не підходила, і тому я відмовилася зачисляти її у свій штат. Як згодом виявилося, це була його коханка, і він просто шукав для неї відповідне прикриття".

20-річна вдова повстанця Марія Курочка народила сина в криївці, викопаній під землею серед рівного поля. Разом із нею тут переховувалися п'ятеро поранених партизанів. Пологи прийняв один із них, на пелюшки подерли сорочки. Криївку два тижні блокували енкаведисти, тож вояки та молода матір потерпали від спраги й голоду. Марія з немовлям змогла вибратися, коли надійшло підкріплення. Віддала дитину на виховання родичам. Наступного разу побачила сина за 25 років, після заслання.

Зв'язкова Марія Бубняк, псевдо "Полтавка", після пологів задушила немовля на горищі. На допиті Служби безпеки ОУН 7 жовтня 1948 року пояснювала слідчому Орхану: "Хотіла мати більшу свободу рухів. Що я була б зробила з малою дитиною? Годі на саму себе заробити".

"Вона краще оперує зброєю, як не один мужчина з військової сітки", – розповідав про Ольгу Гуцул, провідницю жіночої сітки Чортківського району на Тернопільщині, Євген Липовий, псевдо "Макар". Він, організаційний керівник Теребовлянського повіту на Тернопільщині, мав допит Служби безпеки ОУН 30 грудня 1946 року.

Жінок в УПА не навчали у старшинських школах разом із чоловіками. Для них організовували окремі курси – медсестер, розвідниць, зв'язкових. Обов'язковим предметом було вивчення різних видів зброї і набуття практичних навичок поводження з нею. Кар'єрний ріст повстанок найчастіше закінчувався на рівні підстаршин – молодших офіцерів. Коли зростала небезпека боїв, жінкам наказували покинути відділи, ховатися в лісах і селах. Лише деякі з них мали досвід участі у бойових діях.

У звітах тактичного відтинку "Маківка" про бій з НКВС 18 серпня 1948 року в Недільнянському лісі на Дрогобиччині відзначено відвагу машиністки Анни Черешньовської – "Тетяни": "В часі ворожого наскоку, хоч біля неї кругом горіла трава й курилася земля, холоднокровно передає накази, які йдуть по лінії, і закликає повстанців відбивати ворога вогнем. Вона забирає всі свої речі, течку з архівом у той час, коли інші командири чи стрільці полишали торби, а навіть зброю. Опісля, коли ворог окружував командира відтинка та притиснув його до скали, не даючи йому можности вийти, вона під градом ворожих куль і більшовицьких криків: "Дєвушка! Дєвушка!" біжить до командира "Хріна" і, не розконспіровуючи псевда, кричить: "Відступайте, бо вас окружують!" І щойно тоді відступає, коли відступив уже командир Хрін, та помагає раненому Буйному відступати. Відступає з пістолею в руках остання".

Розвідниця й санітарка Ольга Кришталович, псевдо "Гай", 19 листопада 1947 року втекла із засідки НКВС в Копичинцях Густинського району Тернопільської області. Повстанці "Орел" і "Наливайко", які були з нею, загинули, відстрілюючись. Вона ж забігла у першу-ліпшу хату й сіла там за швейну машинку. Жінку видали заболочені чоботи – не встигла їх зняти. Коли енкаведисти зайшли слідом, зрозуміла, що її викриють. Підвелася, вистрілила у двох з нападників, а потім – собі у скроню.

Медсестра куреня "Бистрого" Катерина Лупійчук – "Сулима" вогнем із кулемета прикривала відхід п'яти повстанців з хати, що оточили війська НКВД, у селі Великі Чорнокінці Чортківського району на Тернопільщині. "Перебігаючи з одного вікна до іншого, вона протягом двох годин не давала ворогам піднятись, щоб переслідувати групу, що все більше і більше віддалялась від поля бою", – згадував один з очевидців. Переконавшись, що побратими в безпеці, "Сулима" застрелилася з пістолета. А дружина командира УПА Миколи Твердохліба – "Грома" Ольга Герасимович потрапила в оточення МГБ 17 травня 1954-го. Перед тим як накласти на себе руки, одягла вишиту сорочку

"Заборонено держати при відділах УПА жінок під яким би це не було видом: розвідниці, санітарки і так далі. Непослушних командирів потягатиму під полевий суд без виїмків. Розвідниці належать теренам (повітовим оргмобам) і є зобов'язані контактуватися з перебуваючими на їх теренах відділами, а не тягатися за відділами, з ними не кватирувати і тому подібне", – з наказу полковника УПА, командира Воєнної округи "Буг" на Львівщині Василя Левковича, псевдо "Вороний", від 11 вересня 1944 року

Від 14 до 23 тисяч особового складу нараховувала УПА в пік своєї діяльності - з кінця 1943-го до початку 1945 року. Хоча в німецьких джерелах є дані про 100-200 тис., а в радянських - 80-90 тис. Ще десятки тисяч людей брали участь у збройному підпіллі ОУН, структурах Служби безпеки ОУН, самооборонних кущових відділах. Тут жінок було значно більше, ніж у "лісовій армії".

×