Ференца Ліста називали людиною з перевернутими догори долонями
Наприкінці 1846-го угорський композитор 35-річний Ференц Ліст планує гастролі Східною Європою. Попереджає секретаря Гаетано Беллоні: в переліку міст не повинно бути Санкт-Петербурга.
– Якось я виступав у Зимовому палаці перед Миколою І, – пояснює. – Раптом імператор почав розмовляти з ад'ютантом. Я зупинив гру. Микола здивувався, чому зникла музика. Я відповів: "Коли Ваша світлість говорить, музиці потрібно мовчати". Той відповів: "Пане Ліст, карету вам подано". Я вклонився і вийшов. У готелі петербурзький поліцмейстер повідомив: "Через 6 годин маєте покинути місто".
У січні 1947-го Ліст їде до Києва, де триває контрактовий ярмарок. Композитор виступає в Контрактовому залі – тепер міжбанківська валютна біржа, Інституті шляхетних дівчат – тепер Міжнародний центр культури і мистецтв. Квитки розкуповують миттєво. Наприкінці виступу студенти зі сцени зносять музиканта на руках.
Також виступає у приватних помешканнях. У будинку графині Ганни Меліної знайомиться з Аліною Крагельською – нареченою історика Миколи Костомарова. Слухає її гру на піаніно і пропонує продовжити навчання у Віденській консерваторії. Дарує квитки на свій останній концерт – в університеті ім. Святого Володимира.
Перед початком виступу привселюдно хвалить Аліну Крагельську. Потім спускається в зал, бере її за руку, виводить на сцену і садить поряд із собою:
– Слідкуйте за моєю грою. Цей урок буде нагадувати вам про мене.
"Ліст дав три концерти в Києві і за планом мав їхати у Бухарест, – звітує генерал-губернатору Дмитру Бібікову чиновник жандармського управління. – Замість того поїхав у Житомир, Немирів, Бердичів і Кременець. Усі концерти були ознаменовані неповторним захопленням його талантом та надзвичайними з'їздами дворянства. Звідусіль посилалися естафети з оповіщенням про його прибуття. Через це кількість людей і збір грошей були надзвичайними. Квитки в повітових містах продавали дорожче, ніж у Києві. Тому маємо різні здогади, чи не призначався половинний збір для іншої мети".
За пересуванням угорця стежать поліцейські. Підозрюють його у підбуренні поляків до національних рухів. Проте зміна маршруту Ліста не стосується політики. Один із його київських концертів відвідала княгиня 27-річна Кароліна Івановська-Вітгенштейн. Пожертвувала 100 рублів, хоч інші глядачі залишали не більше рубля. Композитор просить імпресаріо знайти благодійницю. За кілька днів гостює в її маєтку в селі Воронинці – тепер Хмільницький район на Вінниччині.
"Із великим задоволенням роблю гак на шляху заради можливості кілька годин поспілкуватися з виключно видатною жінкою, – пише в листі до матері. – Княгиня Вітгенштейн є уособленням вищої міри гармонійності. Її внутрішній світ робить її надзвичайно гарною. Проте її особисте життя не склалося".
Кароліна знає 10 мов, багато читає, грає на роялі. Одружена з чиновником імператорського двору 34-річним Миколою Вітгенштейном. Мають 10-річну доньку Марію. Чоловік живе розгульно, витрачає кошти дружини. Проводить ночі за гральним столом, п'є вино в оточенні напівоголених жінок. Друзі називають його "капосником". Вранці вривається до кімнати дружини і просить вибачення. Вона пробачає, оплачує рахунки і ріже плаття, до яких він торкався. Врешті залишає столицю і переїжджає в успадкований від батьків маєток. Їм належали близько 30 тис. кріпаків по різних селах.
– Ліст був вражений двоповерховим палацом Кароліни у Воронинцях, – розповідає місцевий краєзнавець Микола Дорош, 64 роки. – Будинок оздоблений багатою ліпниною і позолотою. Кімнати обставлені вишуканими меблями, картинами, колекціями зброї і старовинного посуду. У бібліотеці – стародруки й рідкісні видання. У просторому музичному салоні стояли два роялі, арфа, інші камерні та духові інструменти. Господарка подарувала музиканту срібний старовинний письмовий набір у вигляді грецьких богів Аполлона, Орфея і Прометея. Пояснила гостеві значення кожної фігури.
Ференц Ліст багато спілкується з місцевими селянами. На набережній річки Сниводи біля палацу перед ним водять хороводи, співають веснянки та гаївки. Композитор створює п'єси для фортепіано "Українська балада" і "Жалість", варіації українських пісень "Ой не ходи, Грицю" та "Віють вітри, віють буйні". Пізніше писатиме Кароліні: "Все більше переконуюсь, що поки в світі є Воронинці, то світ чудовий".
Поміщики з околиць надсилають йому запрошення до своїх маєтків. Граф Болеслав Потоцький влаштовує великі концерти в Немирові та Бердичеві. Людей приїжджає так багато, що вони зупиняються на ночівлю у селян. Про Ліста ходять чутки: начебто грає одночасно на двох роялях, має незвичайно довгі руки, перевернуті догори долонями. Під час гри так швидко перебирає пальцями, що їх не видно. Багато хто не вірить у таку віртуозну гру. Припускають, що за лаштунками ховаються ще два музиканти.
"Ліст давно поїхав, а в душі моїй досі не замовкають чарівні звуки його натхненної гри. В уяві щоразу виникає велична постать маестро, його виразне обличчя: то натхненне й зворушливе, то таємничо-безумне, то весело-простодушне", – згадує учитель Немирівської гімназії Михайло Чалий.
Ліст мандрує на захід. На Великдень зупиняється в містечку Чорний Острів – тепер Хмельницька область. Там його приймає граф Констант Пшездецький. Композитор пише Кароліні: "Живу в чарівній кімнаті з прекрасним каміном і надзвичайно добре підібраною бібліотекою. На щастя, в будинку немає жодної жінки, тому насолоджуюся повною свободою. До другої години дня не показуюсь зі своєї кімнати. Після обіду граю у віст і слухаю оркестр графа. Він досить добре підібраний – чи не найкращий у цих місцях".
Приїжджає до Львова – на той час Австрійська імперія. За місяць дає вісім концертів.
"Просто неймовірно, з якою прихильністю і симпатією до мене тут ставились! – пише Кароліні. – Один із концертів сягнув рівня київського. Перед одним виступом панянки зайнялися оздобленням залу і встелили землю квітами. Було багато запрошень на обіди і вечері. А ще запам'яталося кілька знайомств, які за сприятливих обставин могли би перерости в дружбу".
У приміщенні Музичного товариства Ліст по черзі грає на двох піаніно – щоб його могли розгледіти зблизька якомога більше людей. У Національному закладі ім. Оссолінських – тепер бібліотека ім. Василя Стефаника – йому зачитують приурочений до концерту вірш. Ліст одразу сідає за рояль і починає імпровізувати під цей твір. Публіка шаленіє. Бібліотекар просить автограф. Композитор вирішує, що це – кінець виступу, і йде геть.
Пізно ввечері через балконні двері свого номера слухає дві привітальні серенади членів Товариства співу й учнів Музичного товариства. Йде на вулицю і тисне руку кожному.
"Алею з фруктовими деревами, оточену шпалерами з бузку і троянд, заставили столами, – описує прийом у саду готелю "Жорж" журналіст Владислав Завадський. – О четвертій годині місця за столами зайняла громада з 40 осіб, виключно літераторів і артистів. Проголошували тости на честь літератури й літераторів, поезії та поетів, різних відомих людей. Під час жвавої та жартівливої розмови хвалили вино і ганьбили воду як безбарвну стихію, що є джерелом усієї меланхолії. Тоді Ліст оголосив, що не розуміє: як така непотрібна стихія може перебувати в такому добірному товаристві вчених людей. Після цих слів він власноруч вилив усю воду, що була на столі, аби замінити її на шампанське".
Він мандрує по Османській імперії. Влітку повертається на українські землі. На пароплаві "Петр Великий" прибуває в Одесу. В порту на нього чекає Кароліна Вітгенштейн.
"После концерта Ференца Листа в Николаеве в сенях при разъезде какая-то чувствительная девица вскричала во всеуслышание: "О! Теперь я готова умереть! Даже желала бы умереть с последними аккордами Листа и не пожалела бы о жизни!" – пише "Литературная газета" 25 вересня 1847 року. – Пятеро из близ сидевших дам положили на инструмент к Листу по букету цветов. За эту галантерейность великий пианист поступил еще галантерейнее, поцеловав ручки у четырех из этих ценительниц искусства. Пятая же, неизвестно почему, не удостоилась сей чести".
У жовтні Ференц Ліст опиняється в Єлисаветграді – тепер Кропивницький. Там відбувається огляд військ, на який прибув імператор Микола І. Хоче зустрітися з монархом, аби той дозволив Кароліні розірвати шлюб з Вітгенштейном. Пише матері: "Розв'язання життєво важливого питания наближається до завершення. Це несподівана і вирішальна подія, яка, здається, схиляє шальки терезів у бік щастя. 1847 рік принесе мені удачу!".
"Чтобы придать эстетическому кругу особый блеск, приехал и гремевший тогда в Европе любимец Франц Лист и остановился у полковника Османа, – пише поет Афанасій Фет, який тоді служив у війську. – Тут по ночам он проигрывал в карты гораздо больше того, что днем выручал за свои концерты. Выступал при большом наплыве публики в летнем театре. Состроенный на скорую руку досчатый театр был не только весьма красив на вид, но и оказывал обществу значительные услуги. Кроме чередовавшихся изо дня в день представлений русской и французской трупп, Лист давал в этом театре несколько раз свои концерты".
Цар Микола І відмовляється спілкуватися з Лістом. У Єлисаветграді той вирішує завершити кар'єру піаніста. Решту життя писатиме музику і виступатиме як диригент.
6 творів Ференца Ліста пов'язані з гетьманом Іваном Мазепою: перший етюд для фортепіано 1827 року, трансцендентальні етюди "Мазепа" 1838-го та 1840 років, симфонічна поема "Мазепа" 1851-го, "Мазепа" для двох фортепіано 1855-го й для фортепіано на чотири руки – 1874 року
Папа Римський радив збрехати під церковною присягою
"За все, що протягом останніх 12 років я зробив або думав хорошого, я вдячний лише тій, яку дуже пристрасно бажав назвати солодким словом "дружина". Але людська злоба і підступність до цих пір відверто перешкоджають мені в цьому. Княгиня Кароліна Івановська. Я зобов'язаний їй усім тим хорошим, що живе у мені", – пише Ференц Ліст у заповіті 14 вересня 1860 року.
Аби розірвати попередній шлюб з Миколою Вітгенштейном, Кароліна мусить отримати дозвіл імператора. Проте родичі чоловіка мають вплив на монарха. Вони вимагають у княгині припинити стосунки з композитором. На початку 1848-го та продає один зі своїх маєтків і втікає з донькою у Веймар. В останній момент від них відстає гувернантка. Згодом виявиться, що вона була коханкою Вітгенштейна.
"Кароліна принесла в жертву все: свою батьківщину, свої господарчі заняття у маєтках, своє знатне становище, своє добре ім'я, – згадує її донька Марія Ліпсіус. – Вона почала боротьбу з тиранічними силами і водночас із дрібними труднощами. І таки довела її до кінця. Вона створила йому дім і стежила за духовною діяльністю, турбувалася про його здоров'я. Оберігала його від надмірностей, турбувалася про всі його справи, доглядала його матір і дітей. Творила гостинність, яку навряд чи можна створити краще. Ліст відповідав із такою ж щирістю та люб'язністю".
Вітгенштейн шле погрози. Однак через чотири роки дає згоду на розлучення. Натомість вимагає відмовитися від усіх маєтків і повернути доньку додому до настання повноліття. Через рік скасовує дозвіл. Кароліну позбавляють прав на власність і оголошують вигнанницею.
1860 року петербурзький митрополит розриває шлюб. Але дозвіл на повторне одруження має дати Папа Римський. Пара переїжджає до Ватикану. Вітгенштейни тиснуть на Папу. Той ставить умову: Кароліна повинна під церковною присягою визнати, що виходила заміж із примусу батьків.
– Хіба я схожа на сільську дурепу? – обурюється жінка. – Брехливою присягою ганьбитися не буду.
Залишаються жити у Ватикані. Княгиня отримує чин кардинала і пише книги з теології та історії релігії. Ліст іде в монастир і дає обітницю творити виключно духовну музику. Та згодом порушує її. Їде на гастролі. У потязі застуджується й помирає. Княгиня переживе його на півроку.
3 
35413
Коментарі